Постанова № 35551444, 21.11.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2013 р. Справа №2а/0570/13846/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

Головуючий суддя: Буряк І.В.

при секретарі: Дзюбі А.М.

за участю представників сторін:

позивача: Коваленка О.Г. (дов.)

Худолєєвої В.А. (дов.)

Собченко І.Ю. (дов.)

відповідача: Пантіної М.В. (дов.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствіє»

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька

Головного управління Міндоходів у Донецькій області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10

серпня 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствіє» (надалі - позивач, ТОВ Фірма «Содєйствіє») звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 серпня 2012 року № 0000482202 (№ 4424/10/22-212), яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю на загальну суму 333764 грн. 12 коп. (з урахуванням роз'єднання позовних вимог).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на неправомірність нарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на землю з огляду на відсутність будь-яких документів, які б підтверджували перебування земельних ділянок у власності чи користуванні позивача.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі №2а/0570/13846/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.09.2013 у справі замінено в порядку правонаступництва первинного відповідача Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Донецька на його правонаступника Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області (надалі - відповідач, ДПІ у Кіровському районі м.Донецька).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.10.2013 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствіє» задоволено частково. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 15.11.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.12.2012 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

11 листопада 2013 ухвалою Донецького окружного адміністративного суду справу №2а/0570/13846/2012 було прийнято до провадження суддею Буряк І.В.

В судовому засіданні від 21.11.2013 представники позивача позов підтримали та просили задовольнити позивні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на позовну заяву, відповідно до яких проти позову заперечує, вважає, що оскаржуване рішення було прийнято з урахуванням норм законодавства України, обґрунтовано та правомірно, а результати перевірки такими, що повністю відповідають діючому законодавству.

Представник відповідача в судовому засіданні від 21.11.2013 проти позову заперечував та просив суд відмовити в його задоволенні повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи адміністративного позову та взявши до уваги висновки Вищого адміністративного суду України, а саме щодо необхідності всебічного та повного з'ясування обставин справи, дійшов наступних висновків.

З 19 квітня по 4 травня 2012 року відповідачем була здійснена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 квітня 2009 року по 31 грудня 2011 року, за наслідками якої складений акт перевірки від 14 травня 2012 року № 492/22-2/13505121.

На підставі даного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 10 серпня 2012 року №0000482202 (вих. 4424/10/22-212), яким збільшено грошове зобов'язання з податку на землю у загальній сумі 333 764,12 грн., в тому числі за основним платежем 277 277,50 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 56 486,62 грн.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем визначене порушення позивачем норм підпункту 271.1.1 пункту 271.1 статті 271, пункту 276.1 статті 276, пунктів 286.1, 286.2 статті 286 Податкового кодексу України.

Як вбачається з висновків акту перевірки, відповідачем встановлено не надання податкових декларацій по податку на землю за 2009, 2010, 2011 роки та не нарахування податку на землю у сумі 277 277,50 грн., в тому числі за 2009 рік - 62 607,36 грн., за 2010 рік - 109 272,10 грн., за 2011 рік - 105 398,04 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000482202 від 10.08.2012, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю в загальному розмірі 333 764,12 грн., у тому числі за основним платежем 277 277,50 грн. та за штрафними санкціями 56 486,62 грн.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що рішенням Донецької міської ради від 26 травня 2006 року № 2/21 «Про визначення виконавця послуг з управління житловим фондом у Кіровському районі м.Донецька» визначено виконавцем послуг з управління житловим фондом територіальної громади м. Донецька у Кіровському районі позивача у справі та вирішено з 1 липня 2006 року забезпечити передачу у встановленому порядку житлового фонду в управління виконавцю послуг. На підставі розпорядження Донецького міського голови від 16 січня 2007 року № 22 «Про реалізацію рішення міської ради від 26.05.06 № 2/21» було передано в управління позивачу житловий фонд у складі 960 будинків з урахуванням дебіторської а кредиторської заборгованості, згідно дислокації. Відповідно до наказу Управління житлового господарства Донецької міської ради від 2 лютого 2007 року №25-ос «Про передачу житлового фонду Кіровського району в управління ТОВ Фірма «Содєйствіє», вирішено передати на баланс позивачу житловий фонд та здійснити передачу основних засобів та технічної документації. Житловий фонд переданий позивачу відповідно до актів прийому-передачі. В ході перевірки встановлено, що на балансі позивача станом на 1 квітня 2009 року знаходяться 807 житлових будинків, 260 будинків списано з балансу позивача згідно з розпорядженнями Донецького міського голови. Розпорядженнями Донецького міського голови від 15 жовтня 2009 року, від 28 січня 2011 року, від 5 липня 2011 року були списані з балансу позивача приватизовані квартири одноповерхових будинків.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 року № 2535-ХІІ, який був чинним до 1 січня 2011 року, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно з пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. У пункті 9.1 статті 9 Податкового кодексу України закріплено, що плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Одночасно, підпунктами 14.1.73 та 14.1.74 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди; земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

У статті 270 Податкового кодексу України зазначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно зі статтею 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Суд зазначає, що вищенаведеними нормами передбачена можливість передачі у власність чи надання в користування земельних ділянок під багатоквартирними жилими будинками підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

У відповідності до ч.2 ст.92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування".

Суд зазначає, що суб'єкти, засновані на приватній або колективній власності, що здійснюють управління державними житловими будинками (наприклад, приватизовані або корпоратизовані підприємства, що є балансоутримувачами державного майна, яке не ввійшло до їх статутних капіталів), права на отримання земельної ділянки у постійне користування не мають.

Вказаний висновок суду кореспондую з висновком Департаменту житлової політики Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, викладеному в листі від 31.10.2012 №8/10-3413-12.

На підставі того, що ТОВ Фірма «Содєйствиє» засновано на приватній власності, суд робить висновок, що позивач не має право отримати земельні ділянки із земель державної та комунальної власності у постійне користування, навіть якщо позивач здійснює управління вказаними житловими будинками.

Також, статтею 42 Земельного кодексу України встановлено, що у разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

Статтею 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" встановлено, що житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Таким чином, земельна ділянка, межі якої визначені відповідно до проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації, може надаватися в постійне користування підприємствам, установам та організаціям, які здійснюють управління цими будинками, або передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників, як складова частина житлового комплексу.

Згідно частини 1 статті 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Відповідно до частини 1 статті 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку чи право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до пояснень представника позивача, які не спростовувались представником відповідача під час судового засідання, майже всі квартири, розташовані в багатоквартирних домах, якими управляє позивач, приватизовані та знаходяться в приватній власності, власники вказаних квартир не об'єднувались та не створювали об'єднання власників багатоквартирних будинків, не звертались до органів місцевого самоврядування с проханням виділити у власність або у право користування придомові земельні ділянки.

Також, представник позивача зазначив, що право власності чи право постійного користування на вказані земельні ділянки не реєструвалося і, як наслідок, не видавались державні акти.

На підтвердження вказаного твердження позивач надав до суду копію листа від 18.01 2013 №01-32-239/242 Управління Держземагентства у м.Донецьку Донецької області, із якого вбачається, що відповідно до земельно-кадастрової інформації управління, земельні ділянки під об'єктами житлового фонду, що знаходяться в управлінні позивача, в оренду, власність або користування не передавалися. Документи, що підтверджують право на земельні ділянки, у встановленому законом порядку, не зареєстровано. Дані про площі земельних ділянок під об'єктами житлового фонду, наявні в управлінні, не відповідають їх фактичним розмірам, що підтвредужується відповідним картографічним матеріалом (ортофотопланами).

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Враховуючи вищенаведене, суд робить висновок, що позивач не є платником земельного податку, в розумінні ст.269 Податкового кодексу України.

Таким чином, земельний податок та штрафні санкції за не сплату вказаного податку податковим органом нараховані неправомірно.

Суд робить висновок, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Содєйствиє» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Содєйствіє» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м.Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення №0000482202 від 10.08.2012, винесене Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м.Донецька Донецької області Державної податкової служби, відповідно до якого збільшено суму грошового зобов'язання з податку на землю в загальному розмірі 333 764,12 грн., у тому числі за основним платежем 277 277,50 грн. та за штрафними санкціями 56 486,62 грн.

2. Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

3. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, вступна та резолютивна частина проголошена у судовому засіданні 21 листопада 2013 року, повний текст виготовлено 26 листопада 2013 року.

4. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Буряк І. В.