Постанова № 35541493, 20.11.2013, Луганський окружний адміністративний суд

12.3

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 листопада 2013 року Справа № 812/8658/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Кисельової Є.О.,

при секретарі судового засідання Гришиній О.Ю.,

за участю сторін:

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Пузиніної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації в розмірі 8601,29 грн., -

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації в розмірі 8601,29 грн.

Свій позов позивач обґрунтовує тим, що вона проходила військову службу за контрактом з 1988 року по 02 жовтня 2013 року. Останнє місце служби - Лутугинський районний військовий комісаріат Луганської області.

Наказом командувача Південного оперативного командування (по особовому складу) від 19 серпня 2013 року №17-к позивач була звільнена з військової служби в запас за статтею 26 пункту 6 підпункту «г» - у зв'язку із скороченням штатів.

Наказом військового комісара Лутугинського РВК (районного військового комісаріату) (по стройовій частині) від 19 серпня 2013 року №38 позивач з 02 жовтня 2013 року була виключена зі списків особового складу Лутугинського РВК Луганської області.

Грошове та речове забезпечення позивачем отримувалось у Луганському ОВК.

Під час проходження військової служби позивач відповідно до вимог статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 10.12.1991 №2011 - ХІІ та «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 №1444 отримувала речове забезпечення.

На час виключення позивача зі списків особового складу Лутугинського РВК Луганської області, у зв'язку зі звільненням її з лав Збройних сил України по скороченню штатів з позивачем не було проведено остаточного розрахунку за речове майно та вона не отримала від держави в особі Луганського ОВК, в якому вона знаходилась на речовому забезпеченні, речове майно у повному обсязі, яке підлягало видачі їй на протязі військової (публічної) служби в Збройних силах України, в підтвердження чого під час її звільнення у запас їй, на її звернення було надано відповідь з довідками розрахунками №103 від 10 вересня 2013 року,та №104 від 10 вересня 2013 року на одержання грошової компенсації замість належного до видачі речового майна за період проходження військової (публічної) служби на загальну суму 8601,29 грн., факт видачі яких вказує на те, що перед позивачем дійсно існує заборгованість з грошової компенсації за не отримане речове майно, на загальну суму 8601,29 грн., яка до цього часу не погашена.

Позивач звернулась до Луганського ОВК з заявою про виплату їй, як військовослужбовцю, який звільняється в запас, грошової компенсації за не отримане речове майно. Однак, посадовими особами Луганського ОВК у виплаті їй зазначеної компенсації було відмовлено, як військовослужбовцю, так і особі звільненої з військової служби, про надано письмову відповідь.

Позивач зазначив, що такі дії відповідача суперечать вимогам «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженої Наказом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.

В судовому засіданні позивач підтримала адміністративний позов в повному обсязі, надала пояснення аналогічні викладеному у позові, та додатково пояснила, що вважає, що строки позовної давності, встановлені Кодексом Адміністративного судочинства України нею не пропущені, оскільки дані строки повинні починатися з часу отримання нею відповіді з Луганського обласного військового комісаріату від 27.09.2013 з додатками №№103, 104. На підставі зазначеного у позові та наданих пояснень у судовому засіданні позивач просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги невизнав, надав пояснення аналогічні викладеному у письмових запереченнях та просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 01.03.1991 по 19.08.2013 проходила військову службу у районних військових комісаріатах підпорядкованих Луганському обласному військовому комісаріату на різних посадах, а наказом Командувача південного оперативного командування від 19 серпня 2013 року № 17-к відповідно до п. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» - у зв'язку з скороченням штатів була звільнена у запас. (зворотній бік арк. справи 9, 10).

Наказом Лутугінського районного військового комісара від 19.08.2013 року № 38 з 02 жовтня 2013 року старшину ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу Лутугінського РВК та усіх видів забезпечення та направлено на військовий облік до Лутугинського РВК Луганської області. (а.с.9).

Відповідно до довідок за №№103, 104 від 10 вересня 2013 року про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі до 11.03.2000 року старшині ОСОБА_1 на підставі наказу військового комісара Лутугинського РВК №38 від 19.08.2013 перед позивачем існувала заборгованість за речове майно, загальна сума якої складає 8601,29 грн. і яка до цього часу не погашена (арк.. справи 7-8).

Відповідно до ст. 9 та ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів і продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія якого призупинена відповідно до ст. 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року № 1459, військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів, тобто відповідно до вищевикладеного дія ч. 2 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», поширюється лише на військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а не на колишніх, тобто звільнених у запас військовослужбовців.

Таким чином, на даний час громадянин ОСОБА_1 звільнена з військової (публічної) служби у запас і відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не є військовослужбовцем Збройних Сил України і на нього, відповідно до положень ст. З Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія ч. 2. ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не поширюється. Пункт 2 статті 9-1 виключено на підставі Закону N 107-VI від 28.12.2007 - зміну визнано неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду

У зв'язку з викладеним, при даних спірних правовідносинах застосовується норма матеріального права, тобто положення п. 27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, відповідно до якого військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

На даний час дія п. 27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не скасована та не призупинена, тобто є всі підстави до застосування її у даних спірних правовідносинах.

Після рішення Конституційного Суду N 10-рп/2008 від 22.05.2008. позивачеві повинні були б, згідно її звернення (а.с.4), виплатити компенсацію за речове майно.

Відповідно до п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, військовослужбовці належать до категорії громадян які потребують додаткових гарантій забезпечення професійної діяльності, ефективного функціонування відповідних органів держави, зокрема, гарантій соціального захисту, а призупинення дії певних гарантій забезпечення професійної діяльності військовослужбовців не є позбавленням права на їх отримання взагалі.

Таким чином позбавити громадянина права отримання таких гарантій забезпечення професійної діяльності не має права ніхто, оскільки звуження змісту та об'єму існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або при внесенні змін в існуючі закони за ст. 22 Конституції України не допускається.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приймаючи до уваги, що до 27.09.2013 року позивач вважав що грошова компенсація замість речового майна буде виплачена йому військкоматом в добровільному порядку і лише 27 вересня 2013 року дізнався про порушення свого права на отримання грошової компенсації замість речового майна після отримання відповіді на своє звернення (а.с.5-6), то шестимісячний строк звернення до адміністративного суду повинен обчислюватися з 27 вересня 2013 року, тобто з дня, коли позивач дізнався про порушення своїх прав (а.с. 4-6), що також не заперечується відповідачем.

На підставі вищенаведеного вимоги позивача щодо зобовязання Луганського обласного військового комісаріату здійснити виплату на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 8601,29 грн. є обґрунтованими і відповідають діючому законодавству.

Питання щодо судових витрат не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх оплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

Керуючись ст. ст. 2, 17, 99-100, 158 - 163, ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п. 27 «Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час», -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Луганського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення грошової компенсації в розмірі 8601,29 грн., - задовольнити.

Визнати протиправними дії посадових осіб Луганського обласного військового комісаріату щодо не виплати позивачу, старшині запасу ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане позивачем під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у підпорядкованих Луганського обласному військовому комісаріату районних військових комісаріатах речове майно в розмірі 8601,29 грн.

Стягнути з Луганського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за не отримане під час проходження військової (публічної) служби за контрактом у підпорядкованих Луганського обласному військовому комісаріату районних військових комісаріатах речове майно в розмірі 8601,29 грн. (вісім тисяч шістсот одна гривня 29 копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 25 листопада 2013 року.

Суддя Є.О. Кисельова