Рішення № 35535414, 25.11.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "25" листопада 2013 р. Справа № 906/1542/13

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність б/н від 21.07.2011р.;

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (с. Немовичі Сарненський район Рівненська область)

до Публічного акціонерного товариства "Олевське шляхово-будівельне управління №42" (м. Олевськ Житомирська область)

про стягнення 359083,34 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 359083,34грн., з яких: 310309,50грн. - основний борг, 40433,75грн. - пеня, 8340,09грн. - 3% річних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві. Подав клопотання за вих. №88 від 25.11.2013р., відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача на свою користь 343491,36грн., з яких: 310309,50грн. - основний борг, 23209,45грн. - пеня, 9972,41грн. - 3% річних.

Суд, дослідивши подане клопотання, встановив, що за своєю правовою природою дане клопотання є заявою про зменшення позовних вимог.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Подана позивачем заява про зменшення позовних вимог приймається судом, оскільки в даному випадку, як вбачається із матеріалів справи та характеру відносин, які склались між сторонами, дії позивача стосовно зменшення позовних вимог не суперечать чинному законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

При цьому суд враховує положення п.3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо заяву прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, в даному випадку - це є сума 343491,36 грн.

Суд розглядає справу з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідач не скористався своїм правом надання письмового відзиву на позовну заяву та правом на участь в судових засіданнях, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно і належним чином.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про час і місце розгляду справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги те, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами згідно із ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2012 року, між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (постачальник/позивач) та Публічним акціонерним товариством "Олевське шляхово-будівельне управління №42" (замовник/відповідач) було укладено договір поставки товару №003-10/12 (а.с.14-15), за умовами якого постачальник зобов'язується постачати у власність замовника товар, а Замовник зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору (п.1.1 договору).

Товар за даним договором постачається партіями. Поставка партії товару здійснюється транспортом постачальника, вартість поставки встановлюється додатковими угодами (п.2.1, п.2.2 договору).

Найменування, бажану кількість товару, бажаний строк поставки кожної партії товару заявляється замовником у відповідній заявці, що направляється замовником постачальнику факсимільним зв'язком, на кожну партію товару, що постачається за даним договором (п.2.3 договору).

Відповідно до п.2.4 договору ціни на товар у партії та кількість товару у партії, та строк постачання партії товару за даним договором замовнику, встановлюються постачальником та погоджуються із замовником згідно додаткових угод.

Поставка товару замовнику здійснюється постачальником лише після надходження коштів за товар на поточний рахунок постачальника (п.2.5 договору).

Згідно п.4.1 договору порядок розрахунків за даним договором встановлюється сторонами на підставі товарно-транспортних накладних, які складені постачальником на кожну партію товару, що постачається на умовах даного договору.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2012р., а в частині розрахунків - до остаточного виконання сторонами зобов'язань за даним договором.

Позивач на виконання умов вищезазначеного договору поставив відповідачу товар на загальну суму 310309,50грн., що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними, довіреностями, видатковими накладними та рахунками на оплату, долученими до матеріалів справи (а.с.16-41).

Відповідач за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість в сумі 310309,50грн., що підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача. Крім того, в матеріалах справи міститься акт звірки розрахунків станом на 13.06.2013р., підписаний уповноваженими представниками обох сторін та скріплений їх печатками (а.с.42).

20.08.2013 року ФОП ОСОБА_2 направив на адресу відповідача претензію з вимогою сплати боргу (а.с.43), яка залишилась без відповіді та задоволення.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання своїх зобов'язань по договору щодо своєчасної оплати товару, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка на день розгляду справи не змінилась і складає 310309,50грн., що підтверджується довідкою позивача від 25.11.2013р. (а.с.68).

Не проведення відповідачем розрахунків за отриману продукцію стало приводом для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За вказаних обставин суд вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 310309,50грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 23209,45грн. - пені та 9972,41грн. - 3% річних.

Згідно з приписами ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України пеня є одними з видів штрафних санкцій, яка визнається як господарська санкція у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.7.2 договору замовник за даним договором за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення такої оплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши поданий розрахунок пені та 3% річних, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 23209,45грн. та 3% річних в сумі 9972,41грн. відповідають вимогам чинного законодавства та умовам договору, а тому підлягають задоволенню.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати заборгованості суду не надав.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Олевське шляхово-будівельне управління №42" (11002, Житомирська область, м. Олевськ, вул. Чапаєва, 118, код 13555857)

- на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1) - 343491,36грн., з яких: 310309,50грн. - основний борг, 23209,45грн. - пеня, 9972,41грн. - 3% річних, а також 6869,83ггрн. сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 27 листопада 2013 року. листопада

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - відповідачу (рек. з повід.)