Постанова № 35529127, 26.11.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р. Справа № 922/2834/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Бородіна Л.І., суддя Шевель О.В.,

при секретарі Лисокобилка А.Ю.

за участю представників сторін:

за участю представників:

позивача - Новосельцева В.І. (довіреність б/н від 31.07.2013р.),

1-го відповідача - Старченко Є.М. (довіреність №02-15/1-111 від 04.11.2013р),

2-го відповідача - Артюх А.Л. (довіреність від 15.06.2012р.), Огурцової Л.О. (довіреність №3277 від 11.11.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. №3123 Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 23.09.13р. у справі № 922/2834/13

за позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння", м.Харків,

до 1) Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м.Харків,

2) Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м.Харків,

про визнання недійсним пункту договору,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.09.2013р. (суддя Хотенець П.В.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 4.1. розділу четвертого договору застави майнових прав № 15/6 від 25 червня 2010 року щодо відступлення права вимоги до Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитним договором № 75-07/К від 24 вересня 2007 року на суму 2000000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 4, код ЄДРПОУ 19358721) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код ЄДРПОУ 24347487) 573,50 грн. судового збору.

Стягнуто з Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м. Харків, пл. Театральна, 1, код ЄДРПОУ 09351445) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код ЄДРПОУ 24347487) 573,50 грн. судового збору.

Другий відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального права.

Скаргу обґрунтовує тим, що сторони згідно з п.4.2. договору застави майнових прав визначили, що у частині уступки права вимоги цей договір укладено з відкладальною умовою відповідно до ст.212 ЦК України. Права вимоги переходять до позивача наступного дня після настання строку виконання зобов'язань ПАТ «Земельний банк» за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого п.3.1.4. вказаного договору. ПАТ «Земельний банк» було порушено умови кредитного договору щодо повернення наданого кредиту, а також сплати відсотків за його користування.

Також посилається на інші обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд задовольнити її, рішення господарського суду Харківської області від 23.09.13р. у справі № 922/2834/13 скасувати.

Представник позивача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №10916 від 19.11.2013р.) проти апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що договір застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010р. за своєю правовою природою є забезпечувальним правочином, за рахунок якого кредитор у зобов'язанні, що випливає з кредитного договору №15 від 06.11.2008р., у разі порушення боржником зобов'язання за вказаним кредитним договором, має право задовольнити свої кредиторські вимоги за договором рефінансування. Таким чином, на думку позивача, виходячи із забезпечувальної суті договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010р. вбачається, що визнання недійсним п.4.1. договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010р. не призведе до недійсності цього договору у цілому, оскільки Управління НБУ в Харківській області у відповідності до ст.23 Закону України «Про заставу» та на підставі п.4.3. договору застави майнових прав має право одержати задоволення з вартості заставленого майна шляхом реалізації права звернення стягнення на майнові права, що випливають з кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007р. Просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду Харківської області від 23.09.13р. у справі № 922/2834/13 без змін.

Представник 1-го відповідача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №10870 від 18.11.2013р.) підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі 2-го відповідача, просив її задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 23.09.13р. у справі № 922/2834/13 скасувати.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В липні 2013р. приватне акціонерне товариство «Лізингова компанія «Сприяння» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ «Земельний банк» та НБУ в особі Управління НБУ в Харківській області про визнання недійсним пункту 4.1. розділу четвертого договору застави майнових прав № 15/6 від 25 червня 2010 року щодо відступлення права вимоги до Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" за кредитним договором № 75-07/К від 24 вересня 2007 року на суму 2000000,00 грн. за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Позов обґрунтовано тим, що 24.09.2007 року між акціонерним товариством "Лізингова компанія "Сприяння", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Сприяння" та Харківським акціонерним комерційним Земельним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Земельний банк", укладено договір про надання кредитної лінії № 75-07/К, згідно з яким Публічне акціонерне товариство "Земельний банк" надало Публічному акціонерному товариству "Лізингова компанія "Сприяння" відновлювану кредитну лінію з лімітом кредитування у розмірі 2000000,00 грн.

25.06.2010 року між Публічним акціонерним товариством "Земельний банк" та Національним банком України в особі Управління Національного банку України у Харківській області укладено договір застави майнових прав № 15/6, згідно з яким предметом застави за цим договором є майнові права за кредитним договором № 75-07/К від 24 вересня 2007 року зі всіма змінами до нього, укладеним між Публічним акціонерним товариством "Земельний банк" та Публічним акціонерним товариством "Лізингова компанія "Сприяння".

Розділом 4 договору застави майнових прав № 15/6 від 25 червня 2010 року передбачено порядок звернення стягнення та реалізації майнових прав шляхом уступки вимоги.

Відповідно до пункту 4.1. договору застави майнових прав № 15/6 від 25.06.2010р. заставодавець уступає заставодержателю право вимоги до боржника, що виникає з кредитного договору № 75-07/К від 24.09.2007 року на суму 2000000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Проте, як зазначає позивач, Публічне акціонерне товариство "Сприяння" вважає, що п.4.1. договору застави майнових прав № 15/6 від 25 червня 2010 року у частині уступки права вимоги суперечить положенням статті 514 Цивільного кодексу України, а тому, відповідно до статей 215, 203 Цивільного кодексу України, у цій частині є недійсним.

23.09.2013р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішенням, яким позов задоволено повністю з тих підстав, що пункт 1.1. договору застави майнових прав № 15/6 від 25 червня 2010 року визначає предмет застави, та в контексті статей 512, 514, 517 Цивільного кодексу України щодо дійсності вимоги на момент переходу прав, суд дійшов висновку, що предметом застави за цим договором є майнові права у розмірі 1500000,00 грн., які виникли з кредитного договору № 75-07/К від 24 вересня 2007 року, за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору, і саме у такому обсязі могли бути відступлені права позивачу.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.

Відповідно до статей 526, 629 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 589 Цивільного кодексу України визначено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права.

За приписами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до п.2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Хоча фактам, встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у статті 35 ГПК, й не надано преюдиціального значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил статті 43 названого Кодексу щодо оцінки доказів. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

В матеріалах справи містяться копії рішення господарського суду Харківської області від 11.08.2011р. у справи №5023/5582/11, яка залишена без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 24.10.2011р. та постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2011р., в яких було встановлено, що розділом чотири договору застави майнових прав № 15/6 від 25.06.2010 року сторонами передбачено уступку права вимоги до боржника за кредитним договором № 75-07/К від 24.09.2007 року, тобто сторони передбачили елементи змішаного договору, а саме договору застави та договору відступлення права вимоги.

Тому, оскільки вказаний договір застави є змішаним та містить в собі як ознаки договору уступки права вимоги, так і договору застави, то умови вказаного договору необхідно розглядати в їх сукупності та взаємозв'язку.

Відступлення права вимоги, тобто передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином, є однією з передбачених статтею 512 Цивільного кодексу України підстав заміни кредитора у зобов'язанні.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України при заміні кредитора у зобов'язанні до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вже зазначалось, відповідно до пункту 4.1. договору застави майнових прав № 15/6 від 25.06.2010р. заставодавець (Публічне акціонерне товариство "Земельний банк") уступає заставодержателю (Управлінню Національного банку України у Харківській області) право вимоги до боржника (Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння"), що виникає з кредитного договору № 75-07/К від 24.09.2007 року на суму 2000000,00 грн., за процентами та іншими видами платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору.

Відповідно до пункту 1.1. договору застави майнових прав № 15/6 від 25.06.2010р. предметом застави за цим договором є майнові права за кредитним договором № 75-07/К від 24.09.2007 року зі всіма змінами до нього, укладеним між заставодавцем і боржником, відповідно до якого боржник повинен повернути заставодавцю кредит в сумі 2000000,00 грн., станом на дату укладення договору залишок заборгованості становить 1500000,00 грн., з кінцевим терміном повернення 19.09.2010р. та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 24 процентів річних.

Відповідно до п.1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Посилання позивача на те, що при укладенні 25.06.2010р. договору застави майнових прав №15/6 в частині відступлення права вимоги його сторонами не було враховано, що з огляду на приписи ст.514 ЦК України ПАТ «Земельний банк» міг відступити Управлінню НБУ у Харківській області право вимоги до ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння», що виникає з кредитного договору №75-07/К від 24.09.2007р. на суму, яка не могла перевищувати 1500000,00 грн. і нараховані на цю суму проценти та інші види платежів, що підлягають сплаті на підставі цього кредитного договору, оскільки, як зазначено в п.1.1. договору застави майнових прав №15/6 від 25.06.2010р., станом на дату укладення договору застави майнових прав №15/6 залишок заборгованості ПАТ «Лізингова компанія «Сприяння» за кредитним договором №75-07/К від 24.09.2007р. склав 1500000,00 є необґрунтованим, оскільки сторонами в договорі застави майнових прав визначено обсяг прав, що існував у первісного кредитора на момент укладення вказаного договору, а зазначення в п.4.1. договору суми 2000000,00 грн., це є лише реквізитами кредитного договору № 75-07/К від 24.09.2007 року. Тобто, позивачем при наданні позову не були враховані інші пункти та умови договору, які кореспондуються з п.4.1. договору.

Крім того, ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" не є стороною за договором застави майнових прав № 15/6 від 25.06.2010р., пункт 4.1. якого воно просило визнати недійсним.

За змістом ст. 512 Цивільного кодексу України наявність згоди боржника на зміну кредитора в зобов'язанні не потребується. Боржник за змістом ст. 518 Цивільного кодексу України має право висунути свої заперечення проти вимог нового кредитора в порядку, визначеному даною статтею.

Сама по собі зміна кредитора в зобов'язанні за договором надання кредитної лінії №75-07/К від 24.09.2007р. не збільшує розміру відповідальності ПАТ "Лізингова компанія "Сприяння" за цим кредитним договором, жодним чином не погіршує його становище як боржника за цим кредитним договором, та не спростовує зобов'язання останнього за ним.

Виходячи з викладеного, колегія суддів зазначає, що позивачем не наведено жодної підстави для визнання недійсності правочину, як то передбачено законом та не надано належних доказів, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили те, що права позивача порушені.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, тому рішення господарського суду Харківської області від 23.09.13р. у справі № 922/2834/13 слід скасувати як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права з прийняттям нового рішення по справі про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України, тому з відповідача на користь Державного бюджету України підлягають стягненню 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, п.4 ч.1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 23.09.13р. у справі № 922/2834/13 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Сприяння" (61002, м. Харків, вул. Чубаря, 3/5, код ЄДРПОУ 24347487) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Дзержинському р-ні м. Харкова Харківської області, код отримувача - 37999654, банк отримувача- ГУДКСУ у Харківській області, код банку отримувача - 851011, рахунок отримувача - 31216206782003) - 573,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 25.11.2013р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Бородіна Л.І.

Суддя Шевель О. В.