Ухвала суду № 35528012, 19.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/6493/13 Головуючий у І інстанції Подрєзова Г.О.Провадження № 22-ц/780/5789/13 Доповідач у 2 інстанції ІгнатченкоКатегорія 45 19.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

19 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Поліщука М.А., Малорода О.І.,

при секретарі : Дмитренко Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, -

в с т а н о в и л а:

У травні 2013 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, обґрунтовуючи його тим, що з 18 квітня 1997 року по 20 лютого 2007 року вона з відповідачем ОСОБА_1 перебувала в зареєстрованому шлюбі, за час якого було придбано недобудований будинок, готовністю 59 %, по АДРЕСА_2, покупцем якого у договорі купівлі-продажу зазначено ОСОБА_1 В подальшому будівництво будинку було завершено та здано в експлуатацію. У придбання будинку вкладені кошти, одержанні від продажу двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка належала позивачу та третій особі ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності.

ОСОБА_2 зазначила, що рішенням Апеляційного суду Київської області від 5 квітня 2011 року за ОСОБА_3 визнано право власності на 17/100 частин спірного житлового будинку, оскільки вона вклала у придбання цього будинку, як член сім'ї, відповідні грошові кошти. Також вказаним рішенням було встановлено розміри часток у житловому будинку по АДРЕСА_2 після завершення будівництва, а саме частка ОСОБА_3 складає 17% на суму 85 622 грн., частка ОСОБА_1 - 35 % на суму 171 763 грн., а частка ОСОБА_2 - 48 % на суму 233 457 грн.

З урахуванням того, що відповідач не визнає прав позивача на вказаний будинок, ОСОБА_2 просила суд поділити майно, що є об'єктом спільної сумісної власністю подружжя та визнати за ОСОБА_2 право власності на 48/100 частин індивідуального житлового будинку № 17 з відповідною частиною господарських будівель та споруд, по АДРЕСА_2; визнати за ОСОБА_1 право власності на 35/100 частин цього ж будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року позов задоволено.

Поділено майно, що є у спільної сумісної власністю та визнано за ОСОБА_2 право власності на 48/100 частин індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 35/100 частин індивідуального житлового будинку АДРЕСА_2

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його змінити, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, визнавши за ним право власності на 49,59 % частини спірного домоволодіння, а позивачем ОСОБА_2 право власності на 33,41 % частини цього ж домоволодіння. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що суд фактично не з'ясував обсяг спільно нажитого майна позивача з відповідачем, кількість грошових коштів та трудового вкладу кожного із подружжя в добудову житлового будинку із ступенем звершення будівництва. Крім того посилання міськрайонного суду на розрахунки в рішенні суду апеляційної інстанції є помилковими, так як ці розрахунки були лише похідними щодо визнання частки ОСОБА_3 у спірному домоволодінні.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права рішення суду без змін. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на частину у спірному майні, адже воно набуте в період перебування в шлюбі за відповідні кошти, отримані від продажу квартири.

При цьому, суд вважав, що в даному випадку існують істотні обставини, які підлягають врахуванню судом при визначені часток сторін у спірному будинку та пов'язані з встановленими іншим судовим рішенням, яке вступило в законну силу.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 18 квітня 1997 року по 20 лютого 2007 року перебували в зареєстрованому шлюбі.

Згідно договору купівлі-продажу від 16 травня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрованим в реєстрі № 4342, ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_1 купив незакінчений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_2

Як убачається з акту державної прийомки в експлуатацію індивідуального житлового домоволодіння Виконкому Шкарівської Ради народних депутатів № 15 від 10 лютого 1998 року, зазначений житловий будинок був прийняти в експлуатацію, а у відповідності до акту від 28 серпня 2002 року підключений до газопостачання.

Частиною 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (ч. 2 ст. 372 ЦК України).

З цього приводу Апеляційним судом Київської області 5 квітня 2011 року було ухвалено рішення у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа ОСОБА_2 про визнання права власності на частину житлового будинку, яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 17/100 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, встановив, що ОСОБА_2 зі своєю донькою ОСОБА_3 продали належну їм на праві спільної часткової власності квартиру АДРЕСА_1 за 18 600 грн., а кошти отриманні від продажу квартири були передані ОСОБА_1 для придбання будинку по АДРЕСА_2 для їх сім'ї.

Також суд встановив, що зазначений будинок добудували в період шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у 1997-1998 роках без участі ОСОБА_3

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що ОСОБА_3 брала участь у набутті права власності не недобудований будинок, зробивши внесок в 9 300 грн., що дорівнює 17 %, частка ОСОБА_1 дорівнює 35 %, а частка ОСОБА_2 - 48 %.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України - обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином судом чітко встановлено частки кожного із сторін у справі, з урахуванням вкладених коштів у придбання незакінченого будівництвом будинку та того, що у закінченні будівництва будинку та господарських будівель брали участь лише позивач та відповідач.

Посилання апелянта не те, що позивач ОСОБА_2 не брала участі в завершенні будівництва спірного домоволодіння колегія суддів вважає надуманими та безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалами справи та не підтвердженні належними доказами.

Крім того, факт завершення будівництва будинку спільно з позивачем визнавався ОСОБА_1 при розгляді вищевказаної справи, на підтвердження чого ним було надано відповідний розрахунок, з яким також погодився апеляційний суд та взяв його за основу рішення.

Інші доводи, які спростовували б законність і обґрунтованість ухваленого судом рішення апеляційна скарга не містить.

За таких обставин доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. 309 ЦПК України є підставами для зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307-308, 313 - 315, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 16 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: