Ухвала суду № 35526652, 15.08.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2013 р.Справа № 820/4374/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 820/4374/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Стома"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Стома" (надалі - АТ "Стома"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.05.2013 р. № 0000214400, № 0000224400 та № 0000234400, прийняті Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби на підставі акту № 255/44.0-08/00481318 від 30.04.2013 р. "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки АТ "Стома" з питання дотримання вимог податкового законодавства під час реалізації автотранспортного засобу фізичній особі у грудні 2010 року".

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 820/4374/13-а позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представники сторін в судове засідання не прибули, про причини неявки не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення.

Враховуючи положення ч.4 ст.196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що неприбуття представників сторін не перешкоджає судовому розгляду справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач, АТ "Стома", зареєстрований 29.12.1993 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради Харківській області, перебуває на податковому обліку у Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові ДПС та є платником податку на додану вартість, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 429805, свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100338393.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

З матеріалів справи слідує, що фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові ДПС 30.04.2013 року проведена перевірка АТ "Стома".

Результати перевірки оформлені актом № 255/44.0-08/00481318 від 30.04.2013 р. "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки АТ "Стома" (код ЄДРПОУ 00481318) з питання дотримання вимог податкового законодавства під час реалізації автотранспортного засобу фізичній особі у грудні 2010 року" (а.с. 12-16).

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено порушення позивачем приписів: пп. 4.2.9 (е) п 4.2 ст. 4, пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (із змінами та доповненнями), а саме: неутримання, неперерахування у грудні 2010 р. податку на доходи фізичних осіб у сумі 3015,88 грн.; пп. 4.1.3 п.4.1 ст.4, п.п. 7.4.1, п.п.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями), а саме: заниження податку на прибуток за 4 квартал 2010 р. на суму 4272 грн.; п. 1.18 ст. 1, п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями), а саме: заниження бази оподаткування податком на додану вартість за грудень 2010 р. на суму 2848 грн.

На підставі вказаних висновків акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення від 21.05.2013 року: № 0000214400 про зменшення ПАТ "Стома" суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 2848,00 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) в розмірі 712, 00 грн.; № 0000224400 про збільшення ПАТ "Стома" суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 5340, 00 грн., в тому числі 4272, 00 грн. за основним платежем та 1068, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), та № 0000234400 про збільшення ПАТ "Стома" суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в сумі 3769, 85 грн., в тому числі 3015, 88 грн. за основним платежем та 753, 97 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (а.с. 6-11).

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про те, що підприємством АТ "Стома" у грудні 2010 р. був знятий з обліку в ДАІ та проданий автомобіль ВАЗ-21213, 1998 року випуску. Продаж здійснено па підставі договору № 169 від 10.12.2010 р., укладеного з громадянином ОСОБА_1. Продаж вчинено за 5400,0 грн. (у т.ч. ПДВ 900,0 грн.). Оцінка ринкової вартості автомобіля підприємством не проводилась. Ціна продажу є договірною.

Також при перевірці встановлено, що згідно бази даних ДАІ, покупцем ОСОБА_1 при реєстрації транспортного засобу 10.12.2010 р. був сплачений збір на обов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 3% вартості легкового автомобіля, який склав 562,24 грн. (тобто з вартості 18741,64 грн. без урахування ПДВ (п. 4.1 ЗУ № 168/97-ВР). Сплата такого збору передбачена п. 13 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою КМУ від 03.11.1998 р. № 1740, яким визначено, що збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачується у розмірі 3% вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують таку вартість.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

З матеріалів справи слідує, що між позивачем (продавець) і громадянином ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу за № 169 від 10.12.2010 р. з (а.с. 30).

За умовами п. 3.3 зазначеного договору загальна сума договору складає 5400, 00 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 900 грн.

Згідно копії акту №1 прийома-передачі майна за договором купівлі-продажу № 169 від 10 грудня 2010 року автомобіль "Нива ВАЗ 2121" переданий ОСОБА_1 10.12.2013 року (а.с. 18).

Згідно довідки від 03.07.2013 року № 1516 станом на момент реалізації автомобіля "Нива ВАЗ 2121" (10.12.2010 року) залишкова вартість становила 773, 01 грн. (а.с. 61).

Також з матеріалів справи слідує, що у висновку № 1793 від 09.12.2010 р. експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, зробленого Товарною біржею "Радар" ринкова вартість автомобіля ВАЗ-21213 складає 18741,33 грн. (а.с. 32-33).

При цьому, як вбачається з тексту висновку № 1793 від 09.12.2010 р., замовником вказаного експертного дослідження, виступив ОСОБА_1, а не підприємство позивача.

З урахуванням наведеного є безпідставними доводи податкового органу про те, що ціна, вказана у висновку № 1793 від 09.12.2010 р. експертного автотоварознавчого дослідження з оцінки транспортного засобу, зробленого Товарною біржею "Радар" є звичайною ціною в розумінні п. 39.3 Податкового кодексу України, виходячи з наступного.

Пунктом 3 ст. 189 Господарського кодексу України, в редакції, чинній на день виникнення спірних правовідносин, передбачено, що суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

За правилами ст. 6 Закону України "Про ціни та ціноутворення" в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання (ст. 190 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Визначення ціни за договором є істотною умовою договору купівлі-продажу і ці умови визначаються сторонами угоди.

Договір купівлі - продажу автомобіля № 169 укладений позивачем 10.12.2010 р. з громадянином ОСОБА_1, не оспорений у судовому порядку, не визнаний судом недійсним, виконаний сторонами у повному обсязі. ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах із ПАТ "Стома". Докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Згідно додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2012 року суму ПДВ - 900 грн. за вказаним договором позивачем було віднесено до інших податкових зобов'язань звітного податкового періоду, оскільки поставку було здійснено неплатнику податку на додану вартість (а.с. 42-47).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.98 № 1388, в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, затверджено Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів.

Пунктом 8 зазначеного Порядку встановлено, що державна реєстрація транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, оцінку їх вартості (проводиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку в порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Мінпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна, і має відповідні документи).

Державна реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за проведення огляду транспортних засобів, державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків (абз. 11 п. 8 Порядку).

Таким чином, вимога про здійснення такої оцінки пред'являється до нового власника автомобіля органом реєстрації автотранспортних засобів - Державною автомобільною інспекцією.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 також при державній реєстрації автомобіля сплатив збір за реєстрацію автомобілів, автобусів; збір при відчуженні легкових автомобілів та за реєстрацію т/з з видачею свідоцтва про що свідчать копії відповідних квитанцій (а.с. 34 звор. стор.).

Відповідно до ст. 7 Закону "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" проведення оцінки майна є обов'язковим у разі оподаткування майна згідно із законом.

Але, в даному Законі та Законах, які регулювали на той час податкові відносини не зазначено, що при оподаткуванні операцій з продажу рухомого майна потрібно керуватись саме оціночною вартістю.

При цьому, Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не є законом про оподаткування і не може змінювати норми Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Закону України "Про податок на додану вартість" (які діяли на момент виникнення спірних правовідносин). В них не йдеться про обов'язковість використання експертної оцінки при визначенні бази оподаткування.

Посилання відповідача на п. 39.3 ст. 39 Податкового кодексу України при визначенні звичайної ціни також є помилковим, оскільки до вказаних правовідносин не можуть бути застосовані норми Податкового кодексу України в силу приписів пункту 1 розділу ХІХ "Прикінцевих положень" відповідно до якого цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року, розділу III цього Кодексу, який набирає чинності з 1 квітня 2011 року, а також пункту 1 підрозділу 4 Розділу ХХ "Перехідних положень", згідно з яким Розділ III цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом.

Колегія суддів також вважає за потрібне відмітити, що з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, слідує, що частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно п. 1.18 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 зазначеного Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом України "Про податок на додану вартість", покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

При визначенні звичайної ціни на рухоме майно слід враховувати такі умови, як його ступінь зносу, фізичний стан та зовнішній вигляд, а також те, чи здійснювалось поліпшення такого об'єкта. Звичайна ціна рухомого майна не може бути визначена без належної оцінки зазначених економічних факторів.

З'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що безпідставним є посилання відповідача щодо порушення ПАТ "Стома" пп. 4.2.9 (е) п 4.2 ст. 4, пп. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" з наступного».

В Законі України "Про податок з доходів фізичних осіб" при регулюванні операцій з продажу рухомого майна, не передбачається застосування звичайних цін або цін, що не нижче визначеної експертом ціни.

Згідно з п. 1.2 Закону "Про податок з доходів фізичних осіб", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Отже, доходом фізичної особи від продажу об'єкта рухомого майна є сума коштів, отриманих продавцем у власність або нарахованих на його користь. Таким чином, при розрахунку податку з доходів фізичних осіб необхідно враховувати суму, зафіксовану в договорі купівлі-продажу.

Крім того, позивач не є фізичною особою та при продажу автомобіля не виступає податковим агентом ОСОБА_1 стосовно податку, оскільки між ними були відсутні належним чином оформлені трудові відносини, а автомобіль не передавався набувачу безоплатно.

Виходячи з наведеного посилання відповідача на порушення позивачем норм пп. 4.2.3, 4.2.9 (е) п. 4.2 ст. 4 Закону України від 22.05.2003 р. № 889, згідно яких до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються: сума (вартість) подарунків у межах, що підлягають оподаткуванню згідно з нормами статті 14 цього Закону та дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), зокрема у вигляді вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті, суд вважає також необґрунтованим.

Крім того, відповідачем не встановлено проведення позивачем збиткових операцій, доказів, які б вказували на відсутність реальності господарських операцій за договором та наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.

У зв'язку з тим, що відсутні об'єкти донарахування податку на прибуток, податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб, відсутні підстави застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Харкові Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.07.2013р. по справі № 820/4374/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.