Рішення № 35517396, 26.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м. Донецьк, вул. Артема, 157, тел. 381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2013 Справа № 905/7675/13

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» (юридична адреса: 83055, місто Донецьк, бульвар Шевченка, будинок № 11, поштова адреса: 83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 151; код ЄДРПОУ - 31018149)

до публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» (84306, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Орджонікідзе, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 00222999)

про стягнення 380 909,88 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: Перегудов І.В. (довіреність б/н від 04.01.2013)

від відповідача: не з'явився

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування»:

- суму заборгованості за спожиту активну електроенергію у розмірі 373 539,08 гривень;

- суму заборгованості за перетікання реактивної електроенергії у розмірі 7 370,80 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про постачання електричної енергії № 3 0200 002 від 21 червня 2004 року, додатку № 2 «Порядок розрахунків» до договору про постачання електричної енергії № 3 0200 002 від 21 червня 2004 року, рахунки за спожиту електроенергію за вересень 2013 року, та нормативно обґрунтовує свої вимоги статтями 526, 530 Цивільного кодексу України, статтею 193, 216 Господарського кодексу України, статтею 26 Закону України «Про електроенергетику».

Ухвалою господарського суду Донецької області від 04 листопада 2013 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду в судовому засіданні на 26 листопада 2013 року.

Представник позивача Перегудов І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та просив їх задовольнити.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), і не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, однак явку уповноваженого представника не забезпечив.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, свідчить про своєчасне отримання та обізнаність відповідача про дату судового засідання (а.с. 38).

20 листопада 2013 року через відділ діловодства господарського суду Донецької області надійшло клопотання № 26/07-274-1880, в якому представник відповідача Киян М.В. просить відкласти розгляд справи на іншу дату у зв'язку зі зміною керівництва та підготовкою внесення відповідних змін до документів.

Розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, господарський суд вважає його таким, що підлягає відхиленню з наступних підстав.

ГПК України визначає обов'язок господарського суду розглянути клопотання, а не в обов'язковому порядку задовольнити його.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Процесуальним законодавством встановлено принцип оперативності господарського процесу.

Статтею 77 ГПК України передбачено право суду на відкладення розгляду справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, та не ставиться в залежність від наявності клопотання сторони тощо.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. При цьому питання про те, що певні обставини перешкоджають розгляду справи, вирішується судом залежно від конкретних обставин справи.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, встановлено право кожного на розгляд його справи судом впродовж розумного строку.

Численними рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти України визнано порушення пункту 1 статті 6 «Право на справедливий суд» Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, зокрема, полягало у тому, що національними судами не забезпечено розгляд справи заявника в «розумний строк» через затримки у провадженні, в основному з вини судів першої інстанції.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Ухвала господарського суду Донецької області від 04 листопада 2013 року про порушення провадження у справі, отримана відповідачем 05 листопада 2013 року, що свідчить про наявну можливість відповідача в разі неотримання надісланих на його адресу позовних матеріалів, ознайомитись з матеріалами справи, підготуватись до судового засідання, направити на адресу господарського суду відзив на позовну заяву або надати його через канцелярію суду.

Наведена відповідачем обставина, на думку господарського суду, не свідчить про неможливість вирішення спору у даному судовому засіданні.

Зважаючи на те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, господарський суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без поважних причин належним чином повідомленого відповідача, і ненадання ним певних документів, істотним чином не впливають на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для подальшого зволікання з вирішення спору.

Заслухавши уповноваженого представника позивача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши надані суду докази в порядку статті 43 ГПК України, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, яки є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, господарський суд -

В С Т А Н О В И В :

Частиною першою статті 67 Господарського кодексу України (далі по тексту - ГК України) передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (частина друга статті 67 ГК України).

Згідно зі статтями 11, 629 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 26 Закону України «Про електроенергетику» та пункту 1.3 Правил користування електричною енергією (далі по тексту - ПКЕЕ) споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. ПКЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія ПКЕЕ поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

21 червня 2004 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» (далі по тексту - позивач або постачальник) та відкритим акціонерним товариством «Краматорський завод важкого верстатобудування» (далі по тексту - відповідач або споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 3 0200 002 (далі по тексту - Договір), згідно умов якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію споживачу, а споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємними частинами (а.с. 7-16).

Відповідний договір, в силу статей 173, 174, частини першої статті 175 ГК України, є підставою для виникнення у сторін майново-господарських зобов'язань.

Додатковою угодою б/н від 25 травня 2011 року до Договору, змінено найменування споживача з відкритого акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» на публічне акціонерне товариство «Краматорський завод важкого верстатобудування» (а.с. 23-24).

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними Договором.

Розділом 2 Договору передбачено, що під час виконання умов цього Договору, а також вирішення всіх питань, що не обумовлені цим Договором, сторони зобов'язані керуватися чинним законодавством України, зокрема, Правилами користування електричною енергією, затвердженими в установленому порядку.

Цей Договір набирає чинності з 01 липня 2004 року за умови підписання сторонами всіх, перелічених у пункті 9.1 Договору, додатків, і укладається на термін до 31 грудня 2005 року. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 9.4 Договору).

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази надіслання на адреси сторін заяв про припинення дії Договору, та представником позивача підтверджується, що вказані заяви не надсилались, господарський суд приходить до висновку, що строк дії Договору було пролонговано на той самий термін і на тих самих умовах, які були ним передбачені, та у заявлений до стягнення період Договір був чинним.

Сторонами додатково до Договору укладено, зокрема, додаток № 2 «Порядок розрахунків» (а.с. 17-22).

Договір разом з додатковими угодами до нього та додатками, підписані обома сторонами без розбіжностей та скріплені печатками підприємств, а тому зазначені зобов'язання сторін є чинними, та в силу положень статей 525, 526 ЦК України обов'язковими до виконання.

За умовами Договору відповідач (споживач) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії, знімати та надавати постачальнику відомості про показання розрахункових приладів обліку згідно додаткам «Порядок розрахунків» та «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії»; здійснювати оплату послуг з компенсації перетікання реактивної електричної енергії між електромережею постачальника та електроустановками споживача, знімати та надавати постачальнику відомості про показання розрахункових приладів обліку згідно додаткам «Порядок розрахунку вартості послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії», «Порядок розрахунків», «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії» (пункти 2.2.1, 2.2.3, 2.2.4 Договору).

В свою чергу позивач (постачальник) зобов'язався, зокрема: виконувати умови цього Договору; постачати споживачу електроенергію, як різновид товару в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього Договору (пункти 2.1.1, 2.1.2 Договору).

Пунктом 3.1.1 Договору передбачено, що постачальник має право нараховувати та одержувати від споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, плату за послуги з компенсації перетікання реактивної електричної енергії та інші платежі, передбачені цим Договором.

Порядок обліку електричної енергії та порядок розрахунків за електричну енергію узгоджений сторонами в розділі 7 Договору та в додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору.

Відповідно до пункту 7.6 Договору, обчислення обсягів та вартості поставленої активної електроенергії, обсягів перетікання та вартості послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії, умови і порядок здійснення розрахунків за Договором узгоджується сторонами в додатках «Порядок розрахунків» та «Порядок розрахунку вартості послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії».

Згідно пунктів 3.2, 4.2 додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору, споживач до 6 числа поточного місяця сплачує суму остаточного розрахунку за попередній розрахунковий період; у 5-ти денний термін після отримання рахунку сплачує вартість послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії.

Факт надання послуг з електропостачання в спірний період позивачем відповідачу підтверджено матеріалами справи, зокрема, двосторонніми актами про показання розрахункових приладів обліку, обсяги та вартість активної (реактивної) електроенергії за вересень 2013 року на загальну суму 753 247,32 гривень, які оформлено обома сторонами у відповідності до пункту 2 додатку № 2 «Порядок розрахунків» до Договору (а.с. 26-27, 29-30).

Також позивач виставляв відповідачу відповідні рахунки на сплату спожитої у спірний період електроенергії (активної та реактивної), які отримані уповноваженими особами відповідача, про що свідчать відповідні відмітки на цих рахунках (а.с. 25, 28).

Відповідно до пункту 6.11 ПКЕЕ, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. У таких рахунках обов'язково зазначається кінцева дата їх оплати згідно з договором про постачання електричної енергії.

Відповідачем не надано доказів на спростування факту споживання ним зазначеної кількості електричної енергії та/або доказів своєчасної оплати поставленої у спірний період електроенергії.

Як випливає з правової позиції Верхового Суду України, висловленої у постановах від 06.06.2012 № 6-49цс12; від 14.11.2011 № 6-40цс11, правовідношення, в якому боржник зобов'язаний передати гроші як предмет договору або сплатити їх як ціни договору, є грошовими зобов'язаннями.

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до частини першої статі 275 ГК України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Частинами 6, 7 статті 276 ГК України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Частина перша статті 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною другою наведеної статті визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК, якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України).

Господарським судом встановлено, що позивач свої зобов'язання за Договором виконав належним чином, а саме поставив відповідачу електричну енергію, виставив відповідні рахунки, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі актами та рахунками за електроенергію, які було отримано представниками відповідача, а відповідач порушив умови Договору та не здійснив своєчасну та повну оплату вартості отриманої електричної енергії, що й зумовило позивача звернутися до суду з цим позовом.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманої електроенергії, позивач звернувся до господарського суду та просить стягнути з відповідача суму заборгованості за спожиту у вересні 2013 року активну електроенергію у розмірі 373 539,08 гривень та суму заборгованості за перетікання реактивної електроенергії у вересні 2013 року у розмірі 7 370,80 гривень.

На момент прийняття рішення у цій справі, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості за спожиту активну електроенергію, а тому грошове зобов'язання відповідача в цій частині всупереч нормам законодавства та умовам Договору перед позивачем залишилося невиконаним.

Враховуюче те, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за спожиту у вересні 2013 року активну електроенергію у розмірі 373 539,08 гривень обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають фактичним обставинам справи та не спростовані відповідачем, то вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Разом з цим, з наявної в матеріалах справи виписки з банківського рахунку вбачається, що під час розгляду справи відповідачем здійснено оплату суми заборгованості за перетікання реактивної електроенергії у вересні 2013 року у розмірі 7 370,80 гривень (а.с. 44).

Таким чином, предмет спору в частині позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за перетікання реактивної електроенергії у розмірі 7 370,80 гривень відсутній, а провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку пункту 1-1 статті 80 ГПК України.

Відповідно до пунктів 2-4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вказаним нормам відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги, та матеріали справи не містять доказів своєчасної повної оплати отриманої відповідачем електроенергії.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є забезпечення кожному права на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і Законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом положень вказаних норм, право на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Відповідно до пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок саме його неправильних дій.

Крім того, відповідно до абзацу п'ятого пункту 4.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо зменшення позовних вимог пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судові витрати у відповідній частині з урахуванням приписів частини другої статті 49 ГПК покладаються на відповідача.

Законом України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, який набрав чинності 01 листопада 2011 року, визначені правові засади справляння судового збору, платників, об'єктів та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

За приписами статті 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється, в тому числі, за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06 грудня 2012 року № 5515-VI станом на 01 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру заробітної плати (1 720,50 гривень) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68 820,00 гривень).

При цьому, як вбачається з матеріалів позовної заяви ціна позову становить 380 909,88 гривень, а отже позивачем повинно бути сплачено судовий збір у розмірі (380 909,88 х 2 : 100) = 7 618,20 гривень.

З доданого до позовної заяви платіжного доручення № 1318 від 26 червня 2013 року вбачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 12 379,44 гривень, тобто судовий збір внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 4 761,24 гривень.

Пунктом 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається, зокрема, в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті.

Враховуючи те, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, то сума судового збору у розмірі 4 761,24 гривень, яка сплачена на підставі платіжного доручення № 1318 від 26.06.2013 на суму 12 379,44 гривень підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 80 п. 1-1, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р I Ш И В :

Провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за перетікання реактивної електроенергії у вересні 2013 року у розмірі 7 370,80 гривень припинити за відсутністю предмету спору.

Позов в залишковій частині задовольнити повністю.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Краматорський завод важкого верстатобудування» (84306, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Орджонікідзе, будинок № 6; код ЄДРПОУ - 00222999, відомості про рахунки в установах банків відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» (юридична адреса: 83055, місто Донецьк, бульвар Шевченка, будинок № 11, поштова адреса: 83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 151; код ЄДРПОУ - 31018149, відомості про рахунки в установах банків відсутні) 373 539,08 гривень заборгованості за спожиту у вересні 2013 року активну електроенергію, 7 618,20 гривень судового збору.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» (юридична адреса: 83055, місто Донецьк, бульвар Шевченка, будинок № 11, поштова адреса: 83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 151; код ЄДРПОУ - 31018149, відомості про рахунки в установах банків відсутні) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 4 761 (чотири тисячі сімсот шістдесят одна) гривня 24 копійки, сплаченого згідно платіжного доручення № 1318 від 26.06.2013 на суму 12 379,44 гривень.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення суду набирає законної сили через десять днів з дня складення та підписання повного його тексту та може бути оскаржено через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення та підписання повного тексту рішення.

У судовому засіданні 26.11.2013 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 27.11.2013.

Суддя С.М. Фурсова