Рішення № 35515015, 19.11.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого - Малєєва А.Ю.,

суддів: Томин О.О., Пнівчук О.В.,

секретаря - Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту, наданого на картковий рахунок, -

в с т а н о в и л а:

В вересні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» звернулось в суд з даним позовом. Просило стягнути з ОСОБА_1 223867,53 грн заборгованості за договором про відкриття відновлювальної кредитної лінії та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Вимоги мотивувало тим, що в зв'язку з неналежним виконанням боржником (відповідачем) зобов'язань за кредитним договором заборгованість ОСОБА_1 перед Банком станом на 23.08.2013 становила 223867,53 грн, в т.ч.: 11838,59 грн - прострочена заборгованість за кредитним договором; 48489,98 грн нараховані відсотки по простроченій заборгованості; 250,32 - нараховані відсотки; 163288,64 грн - пеня.

В жовтні 2013 року відповідач ОСОБА_1 подала до суду письмове Клопотання-заяву. Просила зменшити розмір пені в зв'язку зі складним фінансовим та сімейним становищем (на її утриманні перебувають двоє малолітніх дітей та перестаріла бабуся), а також застосувати строк позовної давності (а.с. 24).

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2013 року позов Банку задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє філія «Прикарпатське регіональне управління» ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», 63578 грн. 57 коп. заборгованості за кредитним договором та 635 грн. 78 коп. судового збору.

Позивач Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку. Вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано зменшив розмір стягуваних штрафних санкцій (пені) за несвоєчасне виконання відповідачем кредитних зобов'язань із 163288,64 грн до 3000,0 грн, тобто більш ніж на 80 %.

Просить скасувати рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2013 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів, просив її задовольнити. Вказав, що відповідач припинила платежі по договору в червні 2010 року. Заявив, що дійсно протягом 2010 та 2012 років банк двічі піднімав процентну ставку, виходячи з того, що відповідач у договорі погодила таку можливість. Повідомлення про це були в газеті і банк вважає це належним інформуванням. Суд першої інстанції неправильно зменшив розмір пені, яку належало стягнути з відповідача.

Відповідач ОСОБА_1 просила відхилити апеляційну скаргу. Не заперечила з приводу того, що з червня 2010 року вона припинила платежі по погашенню кредиту. Заявила, що позивач пропустив позовну давність і вона просила її застосувати, однак суд не звернув на це уваги.

Заслухавши представника апелянта, відповідача, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду не відповідає.

Судом встановлено, що 27.06.2008 між Відкритим акціонерним товариством «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» або Банк) та ОСОБА_1 (далі - боржник, відповідач) укладено Договір №04/ПК-17 про відкриття відновлювальної кредитної лінії (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого остання отримала кредитні ресурси у розмірі 12000,0 грн зі сплатою 2,2 % річних протягом 22 днів, починаючи з дати здійснення кожної операції по картрахунку, та 22 % річних, починаючи з 23 дня після здійснення кожної операції по картрахунку строком до 27 серпня 2010 року.

Згідно матеріалів справи, Банк неодноразово змінював процентну ставку за користування кредитними ресурсами (а.с. 2), про що 26.10.2011 та 13.12.2011 в газеті «Урядовий кур'єр» було опубліковано інформацію про зміни розміру плати по розрахункових операціях клієнтів з платіжними картками (а.с. 13, 14).

Так, відповідно до Розрахунку суми заборгованості по Кредитному договору починаючи з 01.04.2010 Банк встановив процентну ставку за договором на рівні 40%, а з 04.01.2012 - на рівні 60% (а.с. 10, 11).

В матеріалах справи відсутнє документальне підтвердження про належне письмове повідомлення Банком відповідача про збільшення процентної ставки у відповідності з п. 4.5. Кредитного договору (а.с. 7).

Згідно долучених Банком розрахунків загальна сума заборгованості відповідача за Кредитним договором станом на 23.08.2013 становила 223867,53 грн, зокрема: розмір заборгованості по Кредитному договору - 60578,89 грн (в т.ч.: 11838,59 грн - заборгованість прострочена за кредитом; 250,32 грн - нараховані відсотки по заборгованості; 48489,98 грн - нараховані відсотки по простроченій заборгованості), загальна сума пені за період з 23.08.2012 по 23.08.2013 - 163288,64 грн (а.с. 10-12).

В підтвердження обставин, на які відповідач посилалась як на підставу зменшення розміру пені (непрацююча, розлучена, має на утриманні двох дітей та перестарілу особу), ОСОБА_1 представлено копію свідоцтв про народження двох дітей (а.с. 25, 28), копію Рішення про її розлучення (а.с. 26), копію трудової книжки (а.с. 21) та Довідку про отримання нею компенсаційної виплати як непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи, або особою, яка досягла 80 років (а.с. 29).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог Банку суд першої інстанції, враховуючи приписи ст. 526 ЦК України, дійшов правильного висновку, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору утворилась заборгованість останньої по кредиту, за користування кредитом і по пені на прострочену заборгованість, та, враховуючи клопотання відповідача та приписи ст. 551 ЦК України, зменшив розмір пені зі 163288,64 грн до 3000,0 грн, оскільки відповідач не працює, розлучена і має на утриманні двоє неповнолітніх дітей та здійснює догляд за перестарілою бабусею, а розмір пені значно перевищує розмір збитків.

Разом з тим, у порушення вимог ч. 4 ст. 267 ЦК України та ч. 2 ст. 208 ЦПК України, поза увагою суду першої інстанції залишилось письмове Клопотання-заява ОСОБА_1 від 02.10.2013 щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до приписів ст. ст. 256, 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок, а згідно ч. 3 ст. 261 цього ж Кодексу - зі спливом строку виконання.

Приписами ст. 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Кінцевим терміном погашення кредиту визначено 27.08.2010 включно.

Таким чином, право позивача за цим кредитним договором було порушене 28.08.2010 і позовну давність належить обчислювати з цієї дати.

За захистом порушеного права Банк звернувся лише 16.09.2013. Також, зі слів апелянта, з якими погодилась і відповідач, ОСОБА_1 з червня 2010 року повністю припинила обслуговування кредитного договору (абз. 1 а.с. 40).

Приписами ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України визначено наслідки спливу строку позовної давності, згідно з якими позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а її сплив є підставою для відмови у позові.

Таким чином, у даному випадку позовна давність пропущена, відповідач клопотав про її застосування, що є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Суд першої інстанції взагалі не досліджував питання пропущення позовної давності, хоч відповідно до вимог як матеріального, так і процесуального закону зобов'язаний був це зробити з огляду на те, що ця обставина має значення для вирішення справи і є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає необхідним вийти за межі доводів апеляційної скарги відповідно до приписів ч. 3 ст. 309 ЦПК України. Враховуючи наявність невирішеного судом першої інстанції клопотання ОСОБА_1 щодо застосування строку позовної давності та доводів апелянта, що боржник (відповідач) з червня 2010 року повністю припинила обслуговування кредитного договору, колегія суддів вважає, що строк позовної давності ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за Кредитним договором №04/ПК-17 від 27.06.2008 сплив 28.08.2013 як до основної вимоги, так і до додаткової вимоги.

Позивач (апелянт) не довів поважності причин пропуску строку позовної давності.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. 267 ЦК України та ст. 303 ЦПК України, вважає колегія суддів, апеляційну скаргу слід задовольнити частково в частині скасування оскарженого рішення, однак в задоволенні позову слід відмовити в зв'язку з пропущенням ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» позовної давності.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» задовольнити частково.

Рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 02 жовтня 2013 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредиту, наданого на картковий рахунок, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: О.О. Томин

О.В. Пнівчук