Постанова № 3551386, 04.03.2009, Донецький апеляційний адміністративний суд

                                                                                                                            Суддя-доповідач – Міронова Г.М.                                                                                                                                                                                                                                                                                                    Головуючий у  1 інстанції – Качуріна  Л.С.

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 березня 2009року                                                                     справа  № 2-а-6244/08\1270

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                                   Міронової Г.М. Суддів                                                         Горбенко К.П.., Яманко В.Г.

при секретарі                                             Білоус К.І.

за участю представників:

позивача                                                     Бондарєвої І.М. – по довіреності;

відповідача                                                 Алейникова О.В. – по довіреності;

розглянувши апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

на  постанову  

Луганського окружного адміністративного суду

від

09 жовтня 2008 року

у справі

№ 2-а-6244/08 (суддя Качуріна Л.С.)

за позовом

Державного підприємства «Свердловантрацит»

до

Державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області

про                                                                         

визнання нечинним податкового

повідомлення-рішення від 15.02.2008 року,

ВСТАНОВИЛ А:

               У лютому 2008 року державне підприємство «Свердловантрацит» (надалі – ДП «Свердлов антрацит»)  звернулося до суду із вищевказаним позовом, який був уточнений в ході судового розгляду справи та в якому позивач просив суд визначити нечинним повністю податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області № 0006201840\3 від 15.02.2008 року про нарахування штрафних санкцій в розмірі 77988,31 грн.

               Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року позовдержавного підприємства «Свердловантрацит» додержавної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області було задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення - рішення державної податкової інспекції у м. Свердловську Луганської області № 0006201840\3 від 15.02.2008 року про визначення Державному підприємству «Свердловантрацит» в особі відокремленому підрозділу «Шахта Харківська»  зобов’язання по сплаті штрафу в сумі 77988,31 грн. за порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 155996,52 грн.

            Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить вищезазначену постанову суду скасувати, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

            У судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні аплеяційної скарги, проти чого заперечував представник позивача.

             Сторони надали відповідні пояснення, а також витребувані судом документи.                       

             Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі,  задовольнити частково, постанову суду  скасувати, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.

ДП «Свердловантрацит» є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Свердловської міської ради Луганської області 24.04.2003 року, включеною до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за № 32355669, взятою на облік як платник податку у Державній податковій інспекції м. Свердловська.

За висновками акту № 793-15-20-26350016 від 07.08.2007 р. щодо своєчасності внесення до бюджету відокремленим  підрозділом «Шахта «Харківська» ДП «Свердловантрацит» сум  збору за забруднення природного навколишнього середовища нарахованого  21.02.2005 року, 20.05.2005 року,  19.08.2005 року, 20.02.2006 року, 22.05.2006 року, 21.08.2006 року, 26.10.2006 року та 19.02.2007 року  податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0006201840/0  від 22.08.2007 року про нарахування штрафних санкцій  в сумі 77988, 31 грн. в розмірі 50 % за затримку понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання  в розмірі 155996, 52  грн.

За результатами апеляційного оскарження податковим органом  15.02.2008 року було прийняте податкове-повідомлення рішення № 0006201840/3 на суму штрафних санкцій 77988, 31 грн., яке і стало предметом  адміністративного позову.

Правовою підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем визначені норми підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181 (надалі – Закон № 2181), згідно якого у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов’язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов’язаний сплатити штраф при затримці понад 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання,  у розмірі пьятидесяти  відсотків такої суми.

Законом України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов’язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов’язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

              Як визначено підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов’язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов’язань і погашення податкового боргу.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України “Про Національний банк України”від 20.05.99 № 679-ХІVНаціональний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.04 № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.04 за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимогстягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит “Призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення “Призначення платежу”. Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику.

З матеріалів справи вбачається, що в платіжних дорученнях за № 429 від 26.05.2006 року, № 974 від 24 листопада 2006 року, № 735 від 13 вересня 2006 року, № 130 від 19 лютого 2007 року позивач чітко визначив призначення платежу. Що з стосується інших  платіжних доручень, то позивач не дотримався вимог законодавства зі спірного питання, тому на нього полягає відповідальність  за невиконання вимог законодавства (а.с. 19, 21, 22, 24).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, помилково послався на приписи статті 86 Кодексу адміністративного  судочинства України в частині того, що він оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням. Бо у відповідності до частини 1 статті 79 зазначеного Кодексу  платіжні доручення є письмовими доказами, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення для справи. Оцінювати їх в першу чергу  слід на відповідність вимогам діючого законодавства, а вже потім за внутрішнім переконанням.

Отже, для того, щоб визначити порядок спрямування сплачених платником податків до бюджету коштів у погашення тих чи інших податкових зобов’язань орган державної влади повинний мати на це відповідні повноваження, які були б прямо передбачені Законом або іншим нормативно – правовим актом, тобто колегія суддів звертає увагу на те, що у податкового органу, на момент прийнятого спірного повідомлення – рішення, відсутні такі повноваження на визначення податкових зобов’язань (боргу), у погашення яких спрямовуються сплачені платником податків кошти.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що у зв’язку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов’язань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, не відповідає вимогам діючого законодавства.       

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду дійшла до висновку, що позивачем не допущено порушення зазначеного граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання за 1 квартал 2006 року, 9 місяців 2006 року, 1 півріччя 2006 року, 4 квартал 2006 року, тому застосування до позивача штрафних санкцій за ці періоди на підставі п.п.17.1.7 п.17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» суд першої інстанції вірно визнав таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

При цьому, відповідач в обґрунтування законності власних дій посилається на п.7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у відповідності з яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов’язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Колегія суддів не може погодитися з таким доводом апеляційної скарги з огляду на системний аналіз наведених вище нормативно-правових актів і з урахуванням матеріалів справи.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, сплачуючи грошові кошти в установлений законом строк та визначаючи напрямок його сплати, реалізує своє право власника грошових коштів, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Обмеження стосовно реалізації права власника на розпорядження його власністю встановлені у Закону «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-III.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов’язань, передбаченого пунктом 7.7. статті 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов’язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

За таких обставин, самостійне зарахування податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов’язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним. Тому суми податкових зобов’язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документу із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов’язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Крім того, зазначеною нормою взагалі не визначений суб’єкт, який повинен здійснювати погашення податкового боргу попередньо погашенню податкових зобов’язань. Хоча з урахуванням приписів Конституції України та Цивільного кодексу України таке право і як кореспондуюча норма-обов’язок, належить саме позивачу.

Право державного органу повинно бути визначено саме Законом.

З урахуванням викладеного та враховуючи принципи частини 2 ст. 71 КАС України, згідно яких в адміністративних справах про протиправність рішень суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, судова колегія вважає, що відповідач частково довів правомірність застосування штрафних санкцій та прийняття податкового повідомлення-рішення,вчинив частково незаконні дії по перерозподілу перерахованих позивачем грошових коштів.

Тобто суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з частковим  додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, є підстави  для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду.

Повний текст виготовлено 10 березня 2009 року.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п. 3 ч.1 ст. 198, ст. 202,  207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу  Державної податкової інспекції у місті Свердловську Луганської області -  задовольнити частково.

Постанову  Луганського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2008 року у справі № 2-а-6244/08 за позовом Державного підприємства «Свердловантрацит» до Державної податкової інспекції у місті Свердловську Луганської області «про визнання нечинними податкового повідомлення - рішення» – скасувати.

Позовні вимоги Державного підприємства «Свердловантрацит» задовольнити частково.

Визнати податкове повідомлення – рішення №  0006201840/3 від 15.02.2008 року нечинним в частині застосування штрафних санкцій в розмірі  26885, 89 грн. за  затримку понад 90 календарних днів граничного строку сплати узгодженого податкового зобов’язання  суми  збору за забруднення природного навколишнього середовища 

В іншій частині позовних вимог відмовити за їх безпідставністю.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту набрання законної сили,   а в разі складання і проголошення вступної та резолютивної частин ухвали, з дня складення ухвали  в повному обсязі. 

            Головуючий:                                                                                        Г.М.Міронова

            Судді:                                                                                                        К.П.Горбенко

                                                                                                                                 В.Г.Яманко