Ухвала суду № 35511997, 25.11.2013, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ

_____________________

Справа № 1512/2-472/11

Провадження № 2/1512/2821/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(додаткове)

25.11.2013 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Петренка В.С.

при секретарі - Харитоновій І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення, подану у цивільній справі за позовом

ОСОБА_2, ОСОБА_3

до ОСОБА_4, ОСОБА_5,

третя особа - відділ опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради

про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення,

за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4

до Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_7,

треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_8,

ОСОБА_9, ОСОБА_10

про визнання незаконною реєстрації права власності, визнання права власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2012 року у цивільній справі № 1512/2-472/11 позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення було задоволено:

зобов'язано ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з членами їх родин не чинити перешкод ОСОБА_2, ОСОБА_3 у праві володіння, користування та розпорядження домоволодінням під АДРЕСА_5;

виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з членами їх родин з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні позову ОСОБА_6, ОСОБА_4 до Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про визнання незаконною реєстрації права власності, визнання права власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування - відмовлено (т.6, а.с. 75-86).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.04.2013 року (т.6, а.с. 159-163) та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.07.2013 року (т.6, а.с. 280-282) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

19.08.2013 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 подали до канцелярії суду заяву про роз'яснення судового рішення, однак у судовому засіданні 25.11.2013 року просили суд залишити її без розгляду та не наполягали на її розгляді (т.7, а.с. 144).

ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, та цього ж дня подали до канцелярії суду заяву про залишення її без розгляду (т.7, а.с. 134), однак у судовому засіданні 25.11.2013 року наполягали на ухваленні додаткового рішення.

Обґрунтовуючи вимоги заяви, ОСОБА_2, ОСОБА_3 вказують, що на примусове виконання рішення Київським районним судом м. Одеси були видані виконавчі листи, та за заявою позивачок за первісним позовом державною виконавчою службою відкрито виконавче провадження.

Проте, ухвалами Київського районного суду м. Одеси від 01.10.2013 року та від 30.09.2013 року (т.7, а.с. 132, 133) постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з членами їх родин з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення були скасовані. Вказані ухвали мотивовані тим, що у виконавчих листах відсутні відомості про ідентифікаційні коди боржників, що є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження, а також вказано на розбіжності у адресах місця проживання стягувачів та боржників.

Окрім викладеного, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зазначають, що суд, ухвалюючи рішення, вказав про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з членами їх родин з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення, однак у рішенні не вказав конкретного переліку членів родин відповідачів, які підлягають виселенню разом із ними.

Викладені обставини зумовили звернення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до суду із відповідною заявою про ухвалення додаткового рішення.

У судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_3 та їх представник наполягали на задоволенні заяви.

ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх представник у судовому засіданні просили суд відмовити у задоволенні заяви.

Інші особи, які брали участь у справі у судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином шляхом надсилання на їх адресу судових повісток, про причини неявки суд не сповістили.

Відповідно до ч.3 ст. 220 ЦПК України суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов'язковою.

Вислухавши пояснення ОСОБА_2, ОСОБА_3, їх представника, ОСОБА_4, ОСОБА_5, їх представника, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення у справі та часткового задоволення заяви, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, ухвалюючи рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2012 року у цивільній справі № 1512/2-472/11 про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з членами їх родин з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення, судом не було вказано конкретного переліку членів родин відповідачів, які підлягають виселенню разом із ними, хоча це питання обговорювалось у судовому засіданні.

Так, судом було встановлено у рішенні від 21.12.2012 року, що домоволодіння АДРЕСА_5 складається із приміщень: житлове /літ. А. А1/, сарай / літ. Д/; літня кухня /літ. Г/.

Житлове приміщення під літ. А складається із таких приміщень:

Квартира № 1: 1-1 - житлова площею 18.4 кв.м; 1-2- житлова площею 13,8 кв.м; 1-3 - площею 13,9 кв.м; житлова - площею 21,7 кв.м; кухня - площею 6,6 кв.м; коридор - площею 8,9 кв.м; ванна - площею 3,4 кв.м. Всього житлова - 67,8 кв.м, підсобна - 18,9 кв.м (перебувала в користуванні ОСОБА_11, її сина ОСОБА_7 та його доньок ОСОБА_2, ОСОБА_3).

Квартира № 2: 2-1- житлова площею 5,6 кв.м; 2-2 - житлова площею 7,8 кв.м; 2-3 -житлова площею 10,7 кв.м; коридор - площею 2,8 кв.м; кухня - площею 13,0 кв.м; туалет - площею 2,0 кв.м; мансарда - площею 18,5 кв.м. Всього житлова - 60,4 кв.м, підсобна- 24,1 кв.м (перебувала в користуванні ОСОБА_6, на теперішній час - в користуванні його сина ОСОБА_5 та членів його родини).

Житлове приміщення під літ. А1 складається із таких приміщень:

Квартира № 3: 3-1- кухня площею 12,6 кв.м; 3-2 - житлова площею 9,9 кв.м; 3-3 - житлова площею 6,4 кв.м; 3-4 - житлова площею 7,1 кв.м; 3-5 - ванна площею 2.2 кв.м; мансарда - площею 17,6 кв.м. Всього житлова - 55,8 кв.м, підсобна - 14,8 кв.м (перебувала в користуванні ОСОБА_12, на теперішній час - його доньки ОСОБА_4 та членів її родини).

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що у спірному домоволодінні без будь-яких правових підстав проживає ОСОБА_5 разом з членами його родини, а саме: дружиною ОСОБА_8, 1980 року народження, та дітьми ОСОБА_13, 2010 року народження, ОСОБА_14, 2001 року народження (т.2, а.с. 104-106), а також ОСОБА_4 разом з її дитиною ОСОБА_15, 2000 року народження, яка є членом її родини.

Факт проживання цих осіб у спірному домоволодінні був визнаний сторонами у справі, ніким не заперечувався та не потребував доказування в силу вимог ч.1 ст. 61 ЦПК України.

Саме через те, що у домоволодінні фактично мешкали діти, судом було залучено до участі у справі відділ опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

Жоден з відповідачів та члени їх родин у спірному домоволодінні не зареєстровані (т.2, а.с. 118-129).

З довідки № 1545 від 22.08.2009 року вбачається, що у домоволодінні по АДРЕСА_5 зареєстровані лише ОСОБА_7 та його доньки - ОСОБА_2, ОСОБА_3 (т.1, а.с. 128).

Судом також було встановлено, що відповідачка ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (приватний будинок), а відповідач ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (приватний будинок), та до теперішнього часу вони не втратили право користування іншими жилими приміщеннями.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати.

Отже, судом встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, в порушення вищезазначених нормативних положень, не виконується в тому числі і через те, що судом не було вказано конкретного переліку членів родини відповідачів, які підлягають виселенню разом із ними, та не вказано ідентифікаційних кодів відповідачів, а тому суд вважає за необхідне на підставі п.2 ч.1 ст. 220 ЦПК України ухвалити додаткове рішення, яким виселити ОСОБА_4 (зареєстрована: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) разом з її дитиною ОСОБА_15, 2000 року народження, з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення; виселити ОСОБА_5 (зареєстрований: АДРЕСА_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2) разом з членами його родини, а саме: дружиною ОСОБА_8 (ідентифікаційний код НОМЕР_3), 1980 року народження, та дітьми ОСОБА_13, 2010 року народження, ОСОБА_14, 2001 року народження, з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення.

В цій частині вимоги заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У судовому засіданні ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вказували, що членів їх родини неможливо виселити, оскільки вони не приймали участі у справі.

Суд не приймає до уваги ці посилання, оскільки у резолютивній частині рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2012 року чітко зазначено про виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з членами їх родин і це рішення є чинним після перегляду апеляційною та касаційною інстанціями саме в такий редакції.

Крім того, дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_8 приймала участь у справі, а ОСОБА_5 є законним представником своїх дітей - ОСОБА_13, 2010 року народження, ОСОБА_14, 2001 року народження; ОСОБА_4 є законним представником своєї дитини ОСОБА_15, 2000 року народження.

Разом із тим, вимоги заяви в частині зазначення у додатковому рішенні, що відповідачі проживають у спірному домоволодінні за адресою: АДРЕСА_5 задоволенню не підлягають, оскільки даний факт вже було встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2012 року у цивільній справі № 1512/2-472/11.

Судом також встановлено, що у виконавчих листах, виданих Київським районним судом м. Одеси 21.05.2013 року дійсно були помилково вказані адреси стягувачів та боржників - замість вірного: АДРЕСА_5, зазначено - АДРЕСА_6 (т.7, а.с. 5 на звороті, 62 на звороті), однак дана помилка може бути виправлена судом за заявою стягувача або боржника в порядку ст. 369 ЦПК України, а не шляхом ухвалення додаткового рішення у справі.

Керуючись ст.ст. 213, 215, п.2 ч. 1 ст. 220 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.

Ухвалити у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - відділ опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у здійсненні права власності та виселення, за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_4 до Одеської міської ради, комунального підприємства «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7, треті особи - ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання незаконною реєстрації права власності, визнання права власності, встановлення факту прийняття спадщини, визнання частково недійсним договору дарування додаткове рішення, яким:

Виселити ОСОБА_4 (зареєстрована: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) разом з її дитиною ОСОБА_15, 2000 року народження, з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення.

Виселити ОСОБА_5 (зареєстрований: АДРЕСА_4, ідентифікаційний код НОМЕР_2) разом з членами його родини, а саме: дружиною ОСОБА_8 (ідентифікаційний код НОМЕР_3), 1980 року народження, та дітьми ОСОБА_13, 2010 року народження, ОСОБА_14, 2001 року народження, з домоволодіння під АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення.

В решті вимог заяви - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через Київський районний суд м. Одеси шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Петренко В. С.