Ухвала суду № 3551009, 31.03.2009, Київський апеляційний адміністративний суд

     КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 22-а-3198/08                                                        Головуючий у 1 інстанції – Усатенко І.В.

                                                                                                          Суддя-доповідач – Василенко Я.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И

31 березня 2009 року                                                                                                 м. Київ

                           Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

                            головуючого              Василенка Я.М.,

                           суддів                         Ситникова О.Ф., Бистрик Г.М.,

                           при секретарі            Литвині О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2005 у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна промислова компанія» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

23.12.2004 ТОВ «Молочна промислова компанія» звернулася до Господарського суду м. Києва з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 0000672301/2 від 25.11.2004, яким позивачу відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283 визначено суму податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 416498,00 грн., з яких основний платіж – 208249,00 грн., штрафні санкції – 208249,00 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.06.2005 позовні вимоги задоволено частково: податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 0000672301/2 від 25.11.2004 визнано недійсним в частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Молочна промислова компанія» податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 204229,00 грн. та застосування штрафних санкцій по податку на прибуток в сумі 206239,00 грн. Всього в сумі 410468,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з’явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000672301/0 від 09.07.2004, яким позивачу відповідно до п. 4.1 ст. 4, пп. 5.2.8 п. 5.2, пп. 5.4.10 п. 5.4, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 438446,00 грн., з яких 219223,00 грн. – основний платіж та 219223,00 грн. – штрафні санкції.

Не погоджуючись прийнятим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в адміністративному порядку, передбаченому пп. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-111 від 21.12.2000 до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та в подальшому до ДПА у м. Києві.

За результатами розгляду скарги позивача ДПА у м. Києві прийняте рішення № 3668/10/25-014 від 18.11.2004, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 09.07.2004 № 0000672301/0 та рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про результати розгляду скарги від 10.09.2004 № 14620/10/23-110 в частині донарахування податку на прибуток скасовано у зв’язку з неврахуванням перевіркою у складі валових витрат суми заборгованості, по якій закінчився строк позовної давності та у відповідній частині застосовані штрафні (фінансові) санкції (а.с. 19-23).

На підставі зазначеного рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000672301/2 від 25.11.2004 (а.с. 18), яким позивачу відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5, п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283 визначено суму податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 416498,00 грн., з яких основний платіж – 208249,00 грн., штрафні санкції – 208249,00 грн.

Зазначене спірне повідомлення-рішення прийняте на підставі висновків акту перевірки від 08.07.2004 № 4441/23-30309474, яким встановлено наступне (а.с. 24-48):

- в порушення п. 4.1 ст. 4 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Молочна промислова компанія» не було включено до складу валових доходів суму 7,5 тис. грн. передплати нерезидента. У 4 кв. 2002 року ТОВ «Молочна промислова компанія» було отримано попередню оплату за товар (експорт) від нерезидента «Фірма «Уренхольт» (Данія) на загальну суму 26,4 тис. грн. До складу валових доходів за 4 кв. 2002 року підприємством було включено суму в розмірі 18,9 тис. грн. (п. 2.1. акту перевірки);

- на протязі 1-3 кв. 2003 року ТОВ «Молочна промислова компанія» було придбано у ПП Колеснікова В.В. бензин А-95 для легкового автомобіля на загальну суму 14,1 тис. грн., у т.ч. ПДВ – 2,3 тис. грн. Сума 11,8 тис. грн. за придбане пальне була включена підприємством до складу валових витрат в порушення пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (п. 2.2. акту перевірки), згідно з яким до складу валових витрат відносяться 50 % витрат на придбання паливно-мастильних матеріалів для легкових автомобілів. Таким чином позивачем було завищено валові витрати на 5,9 тис. грн. (11,8 x 50 %).

За зазначені порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ДПІ у Дніпровському районі м. Києва були донараховані зобов’язання по податку на прибуток підприємств в розмірі 4020 грн. та штрафні санкції на суму 4020 грн., посилаючись на пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000.

Також, в акті перевірки зазначено, що в порушення пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТОВ «Молочна промислова компанія» було неправомірно збільшено валові витрати на суму нарахованих процентів за використання отриманого фінансового кредиту у розмірі 680,8 тис. грн., оскільки при проведенні документальної перевірки ТОВ «Молочна промислова компанія» не було надано ніяких підтверджуючих документів щодо належності типу кредитора до комерційного банку або іншої фінансової установи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акту перевірки про порушення ТОВ «Молочна промислова компанія» пп. 5.5.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283 є безпідставними, оскільки кредит позивача, наданий нерезидентом у іноземній валюті використовувався ТОВ «Молочна промислова компанія» для проведення статутної діяльності підприємства, тобто пов'язаний з веденням господарської діяльності і нараховані та сплачені проценти за його використання підлягають віднесенню до валових витрат позивача відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 та пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що позивачем було безпідставно віднесено до складу валових витрат у 2 півріччі 2002 року відсотки від 680,8 тис. грн. фінансового кредиту, одержаного від «AgroprodimpexСурrusLimited» (Кіпр), оскільки позивачем не надано до перевірки ніяких підтверджуючих документів щодо належності типу кредитора до комерційного банку або іншої установи.

Колегія суддів вважає доводи апеляції безпідставними, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи та встановлено в акті перевірки, між позивачем та компанією «AgroprodimpexСурrusLimited» (Кіпр) був укладений кредитний договір від 01.06.1999 № 1-АСМ, відповідно до умов якого компанія «AgroprodimpexСурrusLimited» (Кіпр) – Кредитор надає ТОВ «Молочна промислова компанія» (Позичальник) валютний кредит для проведення статутної діяльності на наступних умовах: сума кредиту – 1500000,00 дол. США, форма кредиту - кредитна лінія з наданням коштів згідно плану-графіку з 21.06.1999 по 30.07.1999, термін кредитування – 360 днів: з 21.06.1999 по 21.06.2000, відсоткова ставка – 25% річних (п. 1.1). Згідно додаткової угоди від 20.06.2000 до кредитного договору від 01.06.1999 № 1-АСМ, укладеного між компанією «AgroprodimpexСурrusLimited» (Кіпр) та ТОВ «Молочна промислова компанія», в зв’язку з виниклою необхідністю, сторони вважають можливим продовжити термін кредитування по кредитному договору від 01.06.1999 № 1-АСМ до 21.06.2003, в зв’язку з чим термін кредитування продовжується з 21.06.1999 по 21.06.2003. Дата повернення кредиту – 21.06.2003.

В Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики, при цьому фінансовий кредит– цекошти, які надаються банком -резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент. Правила надання фінансових кредитів встановлюються Національним банком України (стосовно банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (стосовно небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства (пп. 1.11.1).

Оскільки позивачем були отримані саме грошові кошти для ведення статутної діяльності під проценти та на визначений строк, позивачем було отримано саме кредит, який підпадає під визначення п. 1.11 ст. 1 Закону.

Відповідно до Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» від 27.06.1999 № 734/99 з метою врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та відповідно до п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України постановлено:

- установити, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації Національним банком України;

- встановити, що в разі одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів без реєстрації договорів до резидентів застосовуються фінансові санкції – штрафи у сумі, еквівалентній одному відсотку розміру одержаного кредиту чи позики і перерахованій у національну валюту України;

- санкції застосовуються НБУ до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби – до інших резидентів і нерезидентів України.

Як вбачається з вищенаведених норм, Указом Президента передбачено врегулювання одержання резидентами кредитів та позик в іноземній валюті від нерезидентів.

Також в Указі передбачено, що в разі одержання позик, кредитів в іноземній валюті від нерезидента без реєстрації договорів до резидентів застосовуються фінансові санкції, у тому числі органами державної податкової служби.

На виконання вимог зазначеного Указу Президента України та відповідно до Закону України «Про Національний банк України» Постановою Правління НБУ від 22.12.1999 № 602 було затверджено «Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов’язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті», яким у тому числі визначений порядок реєстрації договорів.

Згідно п. 2.10 цього Положення  підставою для відмови у видачі територіальним управлінням резиденту-позичальнику реєстраційного свідоцтва (додатка), додатка до індивідуальної ліцензії є: відсутність належним чином оформлених документів, перелічених у пунктах 2.1, 2.6, 2.7 цього Положення; виявлення в поданих документах недостовірної (суперечливої) інформації; невідповідність форми укладеного договору вимогам чинного законодавства України.

Зазначений перелік підстав для відмови у видачі реєстраційного свідоцтва є вичерпним.

З матеріалів справи вбачається, що позивач має реєстраційне свідоцтво від 16.06.1999 № 681 на одержання кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора, яке видане начальником управління Національного банку України в м. Києві та Київський області Степаненко А.І.  резиденту – ТОВ «Молочна промислова компанія», за угодою від 01.06.1999 № 1-АСМ, укладеною між ТОВ «Молочна промислова компанія» та Компанією «Agroprodimpex Сурrus Limited» (Кіпр).

Відповідач не надав суду доказів про виявлення факту порушень при видачі реєстраційного свідоцтва НБУ.

Обов’язок щодо перевірки правильності оформлення документів покладається на територіальне управління НБУ, а застосування штрафів покладено на органи державної податкової служби лише при виявленні того факту, що кредит в іноземній валюті від нерезидента отриманий без реєстрації договорів.

Колегія суддів вважає, що оскільки у позивача є в наявності реєстраційне свідоцтво, яке оформлене у відповідності до вимог чинного законодавства, видане уповноваженим на те органом, який у тому числі уповноважений перевіряти відповідність поданих для отримання такого свідоцтва документів, висновки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, викладені в акті перевірки щодо ненадання документів, підтверджуючих тип кредитора є безпідставними та не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 № 183 валові витрати виробництва та обігу – сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці (пп. 5.2.1).

Відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов’язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов’язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв’язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Так як, позивачем за договором № 1-АСМ від 01.06.1999 від Компанії «AgroprodimpexСурrusLimited» (Кіпр) був отриманий саме кредит для проведення статутної діяльності підприємства (копії документів за вх.№ 06-20/5875 від 26.05.2005, що підтверджують використання коштів позивачем саме на витрати, пов’язані з проведенням господарської діяльності), тобто нарахування процентів за вказаними борговими зобов’язаннями здійснювались у зв’язку з веденням господарської діяльності позивача, то відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нараховані і сплачені позивачем проценти за використання кредиту підлягають віднесенню до складу валових витрат.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині донарахування позивачу податку на прибуток за друге півріччя 2003 року в сумі 204229,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 204229,00 грн. за порушення позивачем пп. 5.5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» підлягають задоволенню.

Як вже зазначалось вище, в акті перевірки також встановлено порушення позивачем п. 4.1 ст. 4, пп. 5.4.10 п. 5.4 ст. 5 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». За вказані порушення позивачу спірним повідомленням-рішенням донарахована сума податкового зобов’язання по податку на прибуток в сумі 4020,00 грн. та застосовані штрафні санкції в розмірі 4020,00 грн.

Позивачем подана заява, в якій він визнає суми донарахованого ДПІ у Дніпровському районі м. Києва податку на прибуток в розмірі 4020,00 грн. (а.с. 111).

За таких обставин, суд вважає, що донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 4020,00 грн. є правомірним.

Однак, суд не погоджується з донарахуванням на суму 4020,00 грн. штрафних санкцій в розмірі 4020,00 грн. на підставі пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ від 21.12.2000, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об’єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п’ятдесяти  відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

При цьому, у ст. 212 КК України зазначено, що під великим розміром коштів слід розуміти суми податків, зборів і інших платежів, які в три тисячі разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Отже, доводи відповідача є безпідставними, оскільки доказів засудження посадових осіб позивача за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків відповідачем не надано, а сума в розмірі 4020,00 грн. не є переоціненими або недооціненими об’єктами оподаткування, що може призвести до заниження податкового зобов’язання у великих розмірах, а тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення податкових зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є неправомірним.

В свою чергу у відповідності до п. 17.1.3 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» № 2181-ІІІ у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов’язання платника податків за підставами, викладеними у пп. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 цього Закону, такий платник податків зобов’язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов’язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов’язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше 50% такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

За таких обставин, до позивача мали бути застосовані штрафні санкції згідно п. 17.1.3 ст.17 Закону № 2181-ІІІ в сумі 2010,00 грн., що складає 50 % від суми 4020,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 0000672301/2 від 25.11.2004 з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 202, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва – залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 01.06.2005 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді: