Ухвала суду № 35509067, 05.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-14535/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Борисюк Л.П.

У Х В А Л А

Іменем України

05 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів при секретарі за участю: представника позивача представника відповідачаБорисюк Л.П., Петрика І.Й., Собківа Я.М. Гусак О.О. Погорілого О.І. Пащенка В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Формула» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001882220 від 29.05.2012, -

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2012 року ТОВ «Сервісна компанія «Формула» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001882220 від 29.05.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001882220 від 29.05.2012, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 14.05.2012 по 15.05.2012 співробітниками Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Сервісна компанія «Формула» з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Зернова компанія «Агромир» за період з 01.08.2011 по 30.08.2011.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого останнім занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на суму 201 977 грн.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт перевірки від 15.05.2012 № 94/1-22-20-36958905 на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 № 0001882220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 302 965,50 грн., з яких 201 977,0 грн. основного платежу та 100 988,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення відповідача залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби № 0001882220 від 29.05.2012, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання його протиправним та скасування.

Задовольняючи позов ТОВ «Сервісна компанія «Формула», суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, а тому останнім правомірно сформовані дані податкового обліку по господарським операціям з ТОВ «Зернова компанія «Агромир».

З таким висновком суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

У відповідності до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що діючим законодавством визначений такий порядок формування податкового кредиту, за яким платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми, сплачені у вартості тільки тих товарів (робіт, послуг), які придбаються таким платником податку для подальшого використання товарів (робіт, послуг) безпосередньо у власній господарській діяльності, направленої на отримання доходу.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Дослідженням матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що 01 липня 2011 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Зернова компанія «Агромир» (постачальник) укладений договір № 11/07, відповідно до якого останній зобов'язується передати а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в договорі, нафтопродукти, кількість, ціна, умови поставки яких зазначаються в додатках до договору та складаються на кожну окрему поставку товару, а також є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 2.1 договору, товар поставляється узгодженими партіями відповідно до додатків до договору.

Поставка товару здійснюється в порядку та в строки, що передбачені додатком до договору (п. 2.2 договору).

Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем по якості - відповідно технічним умовам та іншим нормативно-технічним актам (паспорт, сертифікат заводу виробника) та по кількості - відповідно узгодженим документам (накладна, акт прийому-передачі) на товар (п. 2.4).

Покупець здійснює приймання товару по кількості відповідно до вимог «Інструкції приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 р. за №805/15496) (п. 2.5).

Перевіряючи реальність господарської операції позивача з ТОВ «Зернова компанія «Агромир», на підставі якої позивачем було сформовано дані податкового обліку, колегія суддів зазначає наступне.

Так, на підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надані видаткові накладні на дизельне паливо, які були предметом перевірки, від 15 серпня 2011 року № 104 (а.с.39), від 19 серпня 2011 року № 110 (а.с.40), від 23 серпня 2011 року № 114 (а.с.41), від 30 серпня 2011 року № 122 (а.с.42) та податкові накладні від 15 серпня 2011 року № 125 на загальну суму 296 560,00 грн., у тому числі ПДВ 49 426,67 грн. (а.с.26), від 19 серпня 2011 року № 166 на загальну суму 335 187,50 грн., у тому числі ПДВ 55 864,58 грн. (а.с.25), від 23 серпня 2011 року № 198 на загальну суму 331 312,50 грн., у тому числі ПДВ 55 218,75 грн. (а.с.27), від 30 серпня 2011 року № 261 на загальну суму 248 805,00 грн., у тому числі ПДВ 41 467,50 грн. (а.с.24). Загальна сума податку на додану вартість за зазначеним податковими накладними складає 201 977,00 грн.

Оплата за отриманий товар підтверджується платіжними дорученнями від 16.08.2011 № 13551 (а.с.111), від 19.08.2011 № 13872 (а.с.110), від 30.08.2011 № 14315 (а.с.109).

Суми податку на додану вартість по вищевказаним податковим накладним включено до складу податкового кредиту в серпні 2011 року.

Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 р. за № 805/15496) затверджена Інструкція приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України (далі - Інструкція № 281).

Відповідно до п. 1 Інструкції 281, остання встановлює єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів. Ця Інструкція поширюється на всі класи, типи, групи і види нафти та типи, марки і види (залежно від масової частки сірки) нафтопродуктів. Вимоги цієї Інструкції є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання (підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців), що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Відповідно до пп. 5.4.1 Інструкції № 281, перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом здійснюється згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Мінтрансу України від 14 жовтня 1997 року № 363, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, та ГОСТ 27352-87 «Автотранспортные средства для заправки и транспортирования нефтепродуктов. Типы, параметры и общие технические требования».

З прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою №1-ТТН (нафтопродукт) (далі ТТН), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°С відповідно до ГОСТ 3900.

Відповідно до п. 7.5.6 Інструкції № 281, відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Відповідно п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Типові форми первинного обліку паливо-мастильних матеріалів, зокрема типова форма товарно-транспортної накладної № 1-ТТН (нафтопродукт) наведена в Інструкції № 281.

Отже, товарно-транспортні накладні є первинним документом, який належить складати під час здійснення даної господарської операції.

Матеріали справи містять товарно-транспортні накладні форми 1-ТТН (нафтопродукт), в яких обсяг дизельного палива співпадає з обсягом, що вказаний в додатках до договору постачання нафтопродуктів від 01.07.2011 року № 11/07.

Позивачем був наданий сертифікат відповідності та паспорт відповідності дизельного палива ДСТУ.

Крім цього, згідно наявних в матеріалах справи доказів, поставлений позивачу товар був в подальшому проданий на підставі договорів купівлі-продажу товарів з використанням пластикових старт-карт (а.с.46-66).

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «ЗК «Агромир» виконувались сторонами у повному обсязі.

Разом з тим, судом вірно зазначено, що позивач, як замовник послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дані податкової звітності контрагентів про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

Також колегія суддів дотримується позиції, що при відсутності відхилень у цифрових показниках, що відображені у задекларованих податкових зобов'язаннях при проведенні перевірки, податковий орган не має права встановлювати недійсність господарських операцій виключно на підставі відомостей про відсутність платника податку за місцезнаходженням, оскільки діючим законодавством не визначено залежність правомірності нарахування податкових зобов'язань від перебування за певною адресою.

Натомість, законодавством встановлено таку залежність від оформлених належним чином первинних документів.

Так всі вищезазначені первинні документи, що наявні в матеріалах справи, оформлені відповідно до вимог правових норм, підписані уповноваженими особами та скріплені печатками.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «ЗК «Агромир», а висновки акта перевірки про заниження податку на додану вартість є помилковими. Відтак, збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя суддя суддя Л.П. Борисюк І.Й. Петрик Я.М. Собків

Повний текст ухвали складено та підписано - 11.11.2013

Головуючий суддя Борисюк Л.П.

Судді: Петрик І.Й.

Собків Я.М.