Рішення № 35507412, 18.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 916/1337/13 18.11.13

За позовом Приватного акціонерного товариства «Українське дунайське пароплавство»

до Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот»

про стягнення 28 541,51 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Грицак О.В. за довіреністю № 01-02/142 від 30.05.2013 р.

В судовому засіданні присутній вільний слухач: Лупонос Н.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Українське дунайське пароплавство» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (далі - відповідач) в особі філії «Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту» про стягнення 28 541,51 грн., в тому числі 22 769, 86 грн. основного боргу, 3 372, 09 грн. інфляційних втрат та 2 399, 56 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що у 2010 році господарським судом Одеської області розглядалась справа № 28/41-10-985 за позовом АСК «Укррічфлот» в особі філії «АСК «Укррічфлот» «Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту» до ВАТ «Українське дунайське пароплавство» про стягнення 394 942,34 грн. Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.05.2010 р. у справі № 28/41-10-985 між сторонами було затверджено мирову угоду, відповідно до якої АСК «Укррічфлот» в особі філії «АСК «Укррічфлот» «Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту» зменшує розмір позовних вимог на суму 24 724,41 грн., встановивши розмір позовних вимог на рівні 370 217,93 грн., а ВАТ «Українське дунайське пароплавство» визнає позовні вимоги в сумі 370 217,93 грн. у повному обсязі. При цьому, в Мировій угоді сторони погодили порядок та строки погашення суми заборгованості наступним чином, а саме протягом 20 календарних днів з дня затвердження мирової угоди ВАТ «Українське дунайське пароплавство» сплачує 123 405,98 грн., в червня місяці 2010 року - 123 405,98 грн. та у липні місяці 2010 року - 123 405,97 грн. Як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що за даними його бухгалтерського обліку борг перед відповідачем становив 401 154, 50 грн., ним було сплачено під час виконання умов Мирової угоди саме вказану суму, а не 370 217,93 грн., як визначено угодою. Враховуючи зазначене, позивач вважає суму в розмірі 30 936, 57 грн. переплатою та коштами, які відповідач отримав без належних правових підстав. Оскільки в подальшому відповідач частково повернув помилково отримані кошти на суму 6 212, 16 грн., позивач вирішив звернутись до суду за даним позовом та вимагати сплати решти боргу з урахуванням 3 % річних та інфляційних втрат.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 28.05.2013 р. було порушено провадження у справі №916/1337/13 та призначено її до розгляду на 17.06.2013 р.

11.06.2013 р. до господарського суду Одеської області від відповідача надійшла заява, відповідно до якої він просив суд передати справу до господарського суду міста Києва за територіальною підсудністю. До заяви було додано Положення про філію Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» «Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту», за змістом якого у зазначеного відособленого підрозділу відсутні повноваження сторони у господарському процесі, з огляду на що, на думку відповідача, справа має бути розглянута господарським судом за місцем знаходження юридичної особи, тобто господарським судом міста Києва, оскільки місцезнаходження Публічного акціонерного товариства «Судноплавна компанія «Укррічфлот» (04071, м. Київ, вул. Електриків,8).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.06.2013 р. матеріали справи №916/1337/13 направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у господарському суді міста Києва, справу № 916/1337/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.07.2013 р. суддею Ломакою В.С. було прийнято справу № 916/1337/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 30.07.2013 р.

30.07.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, зазначаючи про те, що факт укладення мирової угоди свідчить не про укладення правочину, спрямованого на зміну цивільно-правового зобов'язання, а на недопустимість повторного звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих же підстав. Зокрема, відповідач вказує на те, що та обставина, що він відмовився від стягнення в судовому порядку частини боргу, не є перешкодою для його оплати позивачем добровільно. При цьому, що стосується повернення частини коштів в сумі 6 212, 16 грн., відповідач вказує на те, що такі дії ним було вчинено у зв'язку з сумою, відносно якої розглядався спір - 394 942, 34 грн. до укладення мирової угоди, проте як позивач перерахував суму 401 154, 74 грн. У свою чергу, підписаний між сторонами акт звірки відповідач не визнає та вказує, що даний документ не відноситься до первинних бухгалтерських, а відповідно не може сам по собі підтверджувати наявність боргу.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі, а саме: Акт виконаних робіт від 10.07.2008 р. та рахунок № 128 від 10.07.2008 р. на суму 249 880, 22 грн. (роботи з докового ремонту т/х «Ніна Сосніна») та Акт виконаних робіт від 15.09.2008 р. разом з рахунком № 157 від 19.09.2008 р. на суму 190 816, 74 грн. (роботи з докового ремонту т/х «Портовий-22») щодо робіт, виконаних відповідачем за замовленням позивача, всього на суму 440 696, 96 грн.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.08.2013 р.

15.08.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він вказує на те, що ним було надано позивачу послуги за Договором на загальну суму 529 071, 60 грн., що підтверджується актами приймання-передачі робіт від 11.09.2007 р. на суму 88 374, 64 грн., від 15.09.2008 р. на суму 190 816, 74 грн., від 10.07.2008 р. на суму 249 880, 22 грн. Оскільки на момент пред'явлення позову у справі № 28/41-10-985 позивачем було здійснено лише часткове погашення боргу в сумі 105 800, 00 грн., відповідач заявляв позовні вимоги в розмірі 394 942, 34 грн. На підставі зазначеного, відповідач звертає увагу на те, що перераховані позивачем спірні кошти правомірно зараховані в погашення решти боргу, який не було охоплено умовами мирової угоди.

У судовому засіданні 15.08.2013 р. від представника позивача надійшли письмові пояснення, відповідно до яких він вказує на те, що відповідачем було неякісно виконано ремонтні роботи т/х «Нина Соснина», оскільки невірно установлено гвинти на вали лівого та середнього двигуна, що призвело до зміни напрямку руху судна при нормальній роботі головних двигунів, що призвело до додаткових витрат позивача в сумі 48 370, 75 грн. щодо заміни гвинтів та 1 078, 08 грн. щодо оплати послуг Регістра судноплавства України. Саме ці обставини, згідно з поясненнями позивача, стали підставою укладення між сторонами мирової угоди та відмови відповідача від частини позовних вимог.

У судовому засіданні 15.08.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 27.08.2013 р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, з метою дотримання процесуальних строків справу № 910/1337/13 передано для розгляду судді Васильченко Т.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.08.2013 р. суддею Васильченко Т.В. прийнято справу № 910/1337/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 р.

Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. справу № 910/1337/13 передано для розгляду судді Ломаці В.С., у зв'язку з її виходом з відпустки.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.09.2013 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 910/1337/13 до свого провадження та призначено її до розгляду на 09.10.2013 р.

07.10.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він звертає увагу на те, що позивач у своїй відповіді на претензію відповідача (лист № ЮС-270 від 09.02.2010 р.) щодо сплати боргу в сумі 394 942, 34 грн. визнав такий борг та запропонував графік його погашення. Крім того, відповідач зазначає про те, що під час здачі робіт щодо ремонту т/х «Нина Соснина» позивачем не було висловлено жодних зауважень до їх якості, а відповідно до Акту огляду в доці гребного валу, діючого пристрою та донно-бортової апаратури, складеного Регістром судноплавства України 10.07.2008 р., зазначається, що гвинт посаджений на конус гребного валу за допомогою полімерного клею та належно застопорений, жодних зауважень також немає. Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано доказів, що саме відповідач здійснив перестановку гвинтів, проте як з аналізу розпоряджень експлуатації судна вбачається, що воно в подальшому тривалий час експлуатувалось або знаходилось на ремонті, під час якого і могла бути здійснена невірна установка гвинтів.

У судовому засіданні 09.10.2013 р. від представника відповідача надійшло клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2013 р. було продовжено строк вирішення спору на 15 днів та в судовому засіданні оголошено перерву до 05.11.2013 р.

У судовому засіданні 05.11.2013 р. від представника позивача надійшли додаткові документи у справі.

Від представника відповідача в судовому засіданні 05.11.2013 р. надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає, що відмова від частини позовних вимог у справі № 28/41-10-985 була обумовлена спробою отримати задоволення позивачем хоча б їх частини.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.11.2013 р. розгляд справи було відкладено на 18.11.2013 р. При цьому, на підставі ст. 30 ГПК України викликано для дачі пояснень головного бухгалтера ПрАТ «Українське Дунайське пароплавство» та головного бухгалтера ПрАТ «Судноплавна компанія «Укррічфлот».

15.11.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшла телеграма, в якій викладено клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване виконанням ухвали суду від 05.11.2013 р. Крім того, позивач просить продовжити строк вирішення спору на 15 днів.

Представник позивача в судове засідання 18.11.2013 р. не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника позивача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, судом було розглянуто клопотання позивача про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору й вирішено в його задоволенні відмовити в силу необґрунтованості.

Так, оскільки суд неодноразово відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає, що у позивача було достатньо часу для виконання вимог суду щодо надання доказів у справі.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 18.11.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за замовленням позивача та у відповідності до укладених між сторонами договорів були надані останньому послуги з виконання робіт по доковому ремонту т/х «Звездный», т/х «Ніна Сосніна» та т/х «Портовий-22» на загальну суму 529 071, 60 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт від 11.09.2007 р. на суму 88 374, 64 грн., Актом виконаних робіт від 10.07.2008 р., щодо якого виставлявся рахунок № 128 від 10.07.2008 р. на суму 249 880, 22 грн., Актом виконаних робіт від 15.09.2008 р., щодо якого виставлявся рахунок № 157 від 19.09.2008 р. на суму 190 816, 74 грн.

За умовами Договору на виконання послуг з докового ремонту т/х «Портовий-22» від 11.11.2008 р. 100 відсотків загальної вартості ремонту судна повинні були бути перераховані виконавцю протягом 5 банківських днів з дати підписання акту отримання судна з ремонту (п. 5.1.1.).

При цьому, за умовами Договору на виконання послуг з докового ремонту т/х «Нина Соснина» від 19.08.2008 р. 50 відсотків від ціни Договору повинні були бути сплачені замовником виконавцю протягом 5 календарних днів з моменту поставки судна в ремонт та виставлення відповідного рахунку, а решта 50 відсотків - протягом 5 банківських днів з дати підписання акту отримання судна з ремонту (п. 5.1.1.).

В матеріалах справи наявні виписки банку по поточному рахунку позивача, відповідно до яких вбачається, що позивачем було перераховано відповідачу 22.06.2009 р. 75 800, 00 грн. з призначенням платежу: «ремонт п/п «Н. Шолуденко» згідно рахунку № 90 від 25.07.2007 р., «Звездный» згідно рахунку № 108 від 11.09.2007 р., «Н. Сосніна» рахунок від 19.08.2008 р. (частково)…» та 13.01.2010 р. 30 000, 00 грн. з призначенням платежу: «за доковий ремонт т/х «Нина Соснина» згідно рахунку № 140 від 19.08.2008 р. (частково)…».

Матеріали справи не містять доказів погашення позивачем боргу щодо оплати виконаних відповідачем робіт в розмірі 529 071, 60 грн. на суму більш ніж на 105 800, 00 грн., що відповідно мало б свідчити про борг в сумі 423 271, 60 грн., однак відповідач стверджує, а позивач не заперечує, що заборгованість останнього станом на березень 2010 року складала 394 942, 34 грн.

Суд викликав для дачі пояснень в судове засідання головних бухгалтерів сторін з метою встановлення дійсних обставин розрахунків між сторонами.

Водночас, головний бухгалтер відповідача не зміг надати пояснення щодо обставин, які стосуються спірних господарських операцій, при цьому, головний бухгалтер позивача на вимогу суду не з'явився та відповідних роз'яснень щодо розрахунків між сторонами не надав, як і не було представлено представниками сторін інших розрахункових документів, які давали б змогу документально встановити суму грошових зобов'язань у меншому розмірі ніж 423 271, 60 грн. за відповідний період, зокрема: 394 942, 34 грн.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Як зазначає відповідач, враховуючи наявність заборгованості у позивача на суму 394 942,34 грн., відповідач звертався до господарського суду Одеської області з відповідним позовом про стягнення боргу.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.05.2010 р. у справі № 28/41-10-985 між сторонами було затверджено мирову угоду, відповідно до якої АСК «Укррічфлот» в особі філії «АСК «Укррічфлот» «Вилківська ремонтно-експлуатаційна база флоту» зменшує розмір позовних вимог на суму 24 724,41 грн., встановивши розмір позовних вимог на рівні 370 217,93 грн., а ВАТ «Українське дунайське пароплавство» визнає позовні вимоги в сумі 370 217,93 грн. у повному обсязі.

При цьому, в Мировій угоді сторони погодили порядок та строки погашення суми заборгованості наступним чином, а саме протягом 20 календарних днів з дня затвердження мирової угоди ВАТ «Українське дунайське пароплавство» сплачує 123 405,98 грн., в червня місяці 2010 року - 123 405,98 грн. та у липні місяці 2010 року - 123 405,97 грн.

Як зазначає позивач, у зв'язку з тим, що за даними його бухгалтерського обліку борг перед відповідачем становив 401 154, 50 грн., ним було сплачено під час виконання умов Мирової угоди саме вказану суму згідно з платіжними дорученнями № 2966 від 24.06.2010 р. на суму 20 000, 00 грн., № 3000 від 25.06.2010 р. на суму 72 700, 00 грн., № 2854 від 22.06.2010 р. на суму 23 000, 00 грн., № 2881 від 23.06.2010 р. на суму 100 016, 74 грн., № 2683 від 10.06.2013 р. на суму 55 000, 00 грн., № 2761 від 16.06.2010 р. на суму 50 000, 00 грн., № 2772 від 17.06.2010 р. на суму 35 038, 00 грн., № 2808 від 18.06.2010 р. на суму 30 000, 00 грн. та № 3046 від 30.06.2010 р. на суму 15 899, 76 грн.

Враховуючи зазначене, позивач вважає суму в розмірі 30 936, 57 грн. переплатою та коштами, які відповідач отримав без належних правових підстав.

08.02.2012 р. позивач направив відповідачу листа з претензією № 03/12, якою вимагав повернути кошти в сумі 30 936, 57 грн.

У відповідь листом від 17.02.2012 р. за № 140 відповідач повідомив позивача про те, що борг в сумі 6 212, 16 грн. ним було сплачено на підставі платіжного доручення № 973 від 29.06.2010 р. При цьому, відповідач також просив надати фінансові документи за сплаченими рахунками, які виставлялись в 2010 та 2011 роках згідно переліку, наведеному у листі, а також надати акт звірки за мировою угодою також в сумі 24 724, 41 грн.

В матеріалах справи наявний Акт звірки від 01.06.2012 р., відповідно до якого сальдо на користь позивача станом на 01.06.2012 р. склало 24 724, 41 грн. При цьому, зі сторони відповідача вказаний Акт розшифрування підпису та посади особи, яка його підписала - не містить.

Листом від 11.07.2012 р. за № ЮС-1377 позивач повторно звернувся до відповідача з вимогою повернути надмірно сплачені кошти в сумі 24 724, 41 грн.

Оскільки відповідні вимоги не були виконані відповідачем добровільно, позивач вирішив звернутись з даним позовом до суду.

У свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову, вказує на те, що укладення мирової угоди між сторонами та зменшення позивачем розміру позовних вимог не припиняє боргових зобов'язань позивача в сумі, на які такі вимоги були зменшені, а лише позбавляє відповідача права повторно звертатись до суду з позовом в цій частині.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами мало місце укладення договорів підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідач відповідно до підписаних між сторонами актів виконаних робіт виконав ремонтні роботи на суму 529 071, 60 грн.

У свою чергу, як зазначалось вище позивач за такі роботи розрахувався частково, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед відповідачем, згідно пояснень останнього, не спростованих позивачем, на суму 394 942,34 грн.

Під час розгляду спору щодо стягнення вказаної суми боргу в судовому порядку, між сторонами було укладено Мирову угоду, за умовами якої відповідач зменшив позовні вимоги до 370 217,93 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом про повернення надмірно сплачених коштів, позивач фактично вказує на те, що його зобов'язання зі сплати частини боргу перед відповідачем в сумі 24 724,41 грн. внаслідок укладення вказаної мирової угоди є припиненими.

Однак, суд не може погодитись з такими доводами позивача.

Так, наслідком затвердження мирової угоди відповідно до ст. 80 ГПК України є припинення провадження у справі та недопустимість повторного звернення до господарського суду із спору між тими ж сторонами про той же предмет із тих же підстав.

Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, а сторони у такий спосіб відмовляються від судового захисту та ліквідують наявний правовий конфлікт через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених умовах.

Тобто, мирова угода в господарському судочинстві - це договір, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами.

Водночас, мирова угода, укладена в господарському процесі, не є новацією та при цьому, якщо інше нею не передбачено, сама по собі не припиняє всього обсягу зобов'язань сторін, які існують між ними та виникли на підставі цивільно-правових угод.

Необхідно звернути увагу на те, що укладена між сторонами даного спору мирова угода лише визначає, що відповідач зменшив позовні вимоги на суму 24 724,41 грн., проте як предметом регулювання боргових відносин між сторонами в мировій угоді виступив борг в сумі 370 217,93 грн.

Тобто, в даному випадку мова йде про реалізацію процесуальних прав щодо зменшення розміру заявлених у справі позовних вимог, а не прощення кредитором боргу.

Так, згідно зі статтею 605 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Виходячи з системного аналізу вказаної правової норми, для прощення боржнику боргу необхідним є наявність волевиявлення саме кредитора.

При цьому, таке волевиявлення має бути чітким та не викликати сумнівів у дійсних намірах кредитора.

Оскільки зі змісту укладеної між сторонами мирової угоди не вбачається засвідчення відповідачем прощення боргу позивачу на суму 24 724,41 грн., суд не може визнати обґрунтованими доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених у даній справі позовних вимог.

Крім того, суд звертає увагу на те, що позивачем не доведено відсутність у нього боргових зобов'язань на всю суму перерахованих ним відповідачу грошових коштів.

Посилання на те, що відповідачем було надано неякісні послуги по ремонту судна «Ніна Сосніна», до уваги судом не приймається, оскільки не доведені належним чином.

Так, стверджуючи, що відповідач невірно встановив гвинти судна, не врахувавши напрямок руху їх лопастей, позивач не надає пояснень, чому судно було прийнято з ремонту без зауважень, зважаючи, що такі недоліки не можна віднести до прихованих, та крім того, не доводить належним чином, що після прийняття з ремонту відповідного судна, на ньому третіми особами не проводилось робіт зі зняття та встановлення гвинтів, а відповідно відсутні правові підстави вважати, що саме відповідач допустився помилки при монтажу вказаних рушійних елементів судна, а не особи, які не є учасниками цього спору.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, таке набуття здійснено за рахунок іншої особи, та відсутня правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, як наслідок помилки, обману, випадковості або інших підстав набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо здійснює якісь неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оскільки судом не встановлено обставин одержання відповідачем від позивача грошових коштів на спірну суму та їх утримання без достатніх правових підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.11.2013 р.

Суддя В.С. Ломака