Ухвала суду № 35502914, 17.09.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2013 р. справа № 804/6478/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Богданенка І.Ю. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Стельмашової Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного Управління міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного Управління міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за № 0001342302 від 10.12.2012р. та за № 0001352302 від 10.12.2012р., -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень за № 0001342302 від 10.12.2012р. та за № 0001352302 від 10.12.2012р. - задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення за №0001342302 від 10.12.2012р. та за № 0001352302 від 10.12.2012 року.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин, неповно з'ясував всі обставини справи, що призвело до невірних висновків й висновки суду не відповідають обставинам справи, внаслідок чого зазначене рішення підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року було здійснено заміну відповідача - Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби її правонаступником Державною Податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного Управління Міндоходів у Дніпропетровській області.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах оскарження та доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.п. 75.1 ст. 75, п.п.77.4 ст.77, п. 77.1 ст. 77 ПК України, направлень від 10.10.2012р. за № 829/22-2, № 832/22-4, № 833/22-4, № 833/17-2, № 831/22-3, виданих Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби відповідно до плану-графіку проведення планових виїзних суб'єктів господарювання, проведена планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю "Укрспецсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки складено акт 13.11.2012р. за №4131/22-2/19088807, в якому зазначено про встановлення таких порушень, зокрема: п. 1.23 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994р. за № 334/94-ВР (далі - Закон України № 334/94-ВР), п.п. 14.1.13, п.п. 14.1.27, п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.137.10 ст. 137 ПК України, у результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 1163,14 грн., за 4 квартал 2010 року на суму 71482,77 грн., за 1 квартал 2011 року на суму 126767,04 грн., за 2 квартал 2011 року на суму 86426,15 грн., за 3 квартал 2011 року на суму 210879,74 грн. за 4 квартал 2011 року на суму 3512,65 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 46125,59 грн.; п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" за №168/97 - ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон України за №168/97 - ВР) та п.198.6 ст. 198 ПК України, у результат чого підприємством занижено ПДВ на суму 215 612,21 грн. за листопад 2009р., за лютий 2010р., за грудень 2010р., за січень 2011р., за лютий 2011р., за квітень 2011р., за травень 2011р., за червень 2011р., за липень 2011р., за серпень 2011р., за листопад 2011р., за січень 2012р., за лютий 2012 року.

На підставі акту перевірки, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 10.12.2012р.:

-за № 0001342302, яким за порушення положень п. 1.23 ст. 1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.3 ст. 5 Закону України № 334/94-ВР, п.п. 14.1.13, п.п. 14.1.27, п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.137.10 ст. 137 ПК України, нараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 557989,58 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 32602,01 гривні;

-за № 0001352302, яким за порушення положень п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 ст. 7 Закону України за №168/97 - ВР та п.198.6 ст. 198 ПК України, нараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 215612,21 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 26850,76 гривні.

Судом встановлено, що між позивачем та його контрагентами були укладені наступні правочини:

- з ТОВ "Сонар" - договір купівлі-продажу від 07.01.2009р. за № 106 (товар - електроізоляційні матеріали), від 17.01.2011р. за № 12 (товар - електроізоляційні матеріали) та додаткова угода від 12.01.2012р. за № 1;

- з ТОВ "Золотий вік-2010" - договір поставки від 12.01.2011р. за № 12019;

- з ТОВ НВП "Ізолітелектромашсервіс" - договір поставки від 11.01.2011р. за № 18;

- з ТОВ "Мітекс" - договір постачання від 02.08.2011р. за № 020911;

- з ПВКП "Спецінструмент" - договір поставки від 01.01.2012р. за № 205, договір про надання транспортних послуг від 31.08.2011р. за № 31.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань стали висновки відповідача про відсутність факту реального вчинення господарських операцій з ТОВ "Сонар", ТОВ фірма "Клото", ПП "Доненергосплав", ТОВ "Золотий вік - 2010", ТОВ "Торгпромплюс", ТОВ НВП "Ізолітелектромашсервіс", ТОВ "Мітекс", ПВКП "Спецінструмент", ПП "Конкорд", викладені у відповідних актах перевірок зазначених підприємств податковими органами, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість та розрахунки, встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій з ТОВ "Сонар", ТОВ фірма "Клото", ПП "Доненергосплав", ТОВ "Золотий вік-2010", ТОВ "Торгпромплюс", ТОВ НВП "Ізолітелектромашсервіс", ТОВ "Мітекс", ПВКП "Спецінструмент", ПП "Конкорд" за перевіряємий період по ланцюгу з постачальниками та покупцями.

Судом першої інстанції було вірно зазначено, що згідно до ч.1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦКУ.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 5 ст. 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Разом з тим, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній частині судового рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт перевірки від 28.09.2012 р. за №475/17/3128500354 не тільки не містить посилань про вину позивача, яка виразилася в намірі позивача порушити публічний порядок, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилань і на обставину в чому таке порушення полягає. Позиція відповідача про те, що ці правочини очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплені належними доказами, а саме: рішеннями суду про визнання їх такими або вироком суду відносно посадових осіб позивача, який би свідчив про наявність умислу у діях посадових осіб позивача на порушення публічного порядку.

Розділом V Податкового кодексу України врегульовані питання, пов'язані з обчисленням та сплатою податку на додану вартість.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування (податком на додану вартість) є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно до п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України, доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 135.2 ст.135 Податкового кодексу України вказує, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судом першої інстанції було зроблено вірний висновок, що для визначення суми видатків підприємства як валових витрат, необхідно встановити: наявність належної податкової правосуб'єктності сторін; факт документального підтвердження видатків платника податку (договори, відповідно до яких придбавається товар, послуга, видаткові накладні, та інші первинні документи); встановити реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до валових витрат.

Положеннями п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З матеріалів справи встановлено, що всі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку позивача, які надані ним в підтвердження формування валових витрат відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", виписані підприємством, яке станом на момент спірних правовідносин є платником ПДВ, що не заперечується відповідачем, під час здійснення господарських операцій перебувало на обліку в органах ДПІ. Доказів зворотного судовим розглядом справи не встановлено і актом перевірки не заперечується та не спростовано.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відповідач не довів належними засобами доказування, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Сонар", ТОВ фірма "Клото", ПП "Доненергосплав", ТОВ "Золотий вік-2010", ТОВ "Торгпромплюс", ТОВ НВП "Ізолітелектромашсервіс", ТОВ "Мітекс", ПВКП "Спецінструмент", ПП "Конкорд" здійснені без мети настання реальних наслідків.

У матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Сонар", ТОВ фірма "Клото", ПП "Доненергосплав", ТОВ "Золотий вік-2010", ТОВ "Торгпромплюс", ТОВ НВП "Ізолітелектромашсервіс", ТОВ "Мітекс", ПВКП "Спецінструмент", ПП "Конкорд". Крім того, докази щодо порушення кримінальних справ проти посадових осіб підприємства-контрагентів позивача або наявність таких, що набрали законної сили вироків суду в акті перевірки відсутні. Не надавались такі докази і під час судового розгляду справи.

Крім того, факт укладення правочину і його виконання обома сторонами підтверджується фактичними обставинами по справі, зокрема, первинними документами, які фіксують здійснення господарських операцій на виконання умов договорів.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що позивач виконав вимоги чинного законодавства України і правомірно на підставі даних бухгалтерського обліку (первинних бухгалтерських документів) відобразив у даних податкового обліку операції із зазначеними контрагентами.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. У адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи дані обставини справи, колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення за №0001342302 від 10.12.2012р. та за № 0001352302 від 10.12.2012 року прийняті не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є цілком законними та обґрунтованими, а отже, підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції викладене достатньо повно, обґрунтовано та мотивовано з посиланням на конкретні пункти законів України, які регулюють спірні правовідносини, що свідчить про відсутність підстав для його скасування.

З огляду на встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи та обрану правову позицію, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч.1 ст.198, ст.200, ст. 205, ст.206, ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного Управління міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 травня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її постановлення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: І.Ю. Богданенко

Суддя: С.А. Уханенко