Ухвала суду № 35502044, 14.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6224/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

14 листопада 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Усенка В.Г.,

при секретарі - Січкаренко Т.М.,

за участю представника позивача - Хомишина М.А., представника відповідача - Алєксєєнко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Охоронні Системи» до державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Охоронні Системи» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 23 квітня 2013 року № 0003182202 та № 0003192202.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 червня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів порушення судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-технічний центр «Охоронні Системи» з питань правомірності дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс» за період з 01.11.2012р. по 30.11.2012р.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено Акт від 19.04.2013р. № 1755/22.217/31405191, за змістом якого позивачем порушено положення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 131 851,00 грн.; п. 138.8, ст. 138, п. п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на суму 138 444,00 грн.

На підставі висновків вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.04.13 року № 0003192202, яким зобов'язано позивача сплатити суми ПДВ в розмірі 197 777, 00 грн., з них основного платежу 131 581,00 грн. та 65 926,00 грн. штрафних санкцій, та № 0003182202, яким зобов'язано позивача сплатити суми податку на прибуток в розмірі 207 660,00 грн., з них основного платежу 138 444,00 грн. та 69 222,00 грн. штрафних санкцій.

Не погодившись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, так як господарські операції позивача з контрагентом належним чином відображено у податковому обліку та у податковій звітності. Крім того право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними та іншими первинними документами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу).

Згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з безпосереднім придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, який зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Згідно п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037, визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту - якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник ПДВ.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Колегія суддів зазначає, що із системного аналізу положень цих норм законодавства України вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Разом з тим, в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.03.2012р. між ТОВ «НТЦ «ОХОРОННІ СИСТЕМИ» (Замовник) та ТОВ «БП «Флокс» (Виконавець) укладено договір підряду №28/03-1, у відповідності до умов якого Підрядник зобов'язується своїми силами, засобами та на власний ризик виконати певний обсяг робіт з монтажу та пусконалагодження систем протипожежної безпеки відповідно до проектно-кошторисної документації на будівництві об'єкту «Адміністративно-готельний та торгово-розважальний центр з паркінгом на перетині вул. А.Заболотного та Столичного шосе в Голосіївському р-ні м. Києва (Адміністративно-готельний блок. Крило А. Крило Б.), а Замовник зобов'язується передати фронт робіт, проектно-кошторисну документацію, прийняти й оплатити виконані роботи.

Розрахунки між сторонами здійснювалися з урахуванням авансу у національній валюті України, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточні рахунки Сторін у сумі, що визначена сторонами в Актах виконаних робіт (за формою КБ -2В) та Довідках про вартість виконаних робіт (за формою КБ -З В).

Також, між вказаними підприємствами укладено договір підряду №25/10-1 від 25.10.2012р., у відповідності до умов якого Підрядник зобов'язується своїми силами, засобами та на власний ризик виконати певний обсяг робіт з монтажу та пусконалагодження систем протипожежної безпеки відповідно до проектно-кошторисної документації на будівництві об'єкт «Соціально-громадського комплексу у складі готелю, офісних будівель, багатофункціонального торговельного центру, паркінгу, об'єкта енергозабезпечення та для влаштування доріг, обмежених бульваром Дружби Народів , вул. Горького, вул. М. Грінченка та вул. П. Любченка у Голосіївському р-ні м.Києва., а Замовник зобов'язується передати фронт робіт, проектно-кошторисну документацію, прийняти й оплатити виконані Роботи.

Розрахунки між сторонами здійснювалися з урахуванням авансу у національній валюті України, шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточні рахунки сторін у сумі, що визначена сторонами в Актах виконаних робіт (за формою КБ -2В) та Довідках про вартість виконаних робіт (за формою КБ -ЗВ).

На підставі укладених угод, в зв'язку із складеними актами виконаних робіт, виписаними податковими накладними та здійсненими перерахунками між сторонами, позивачем у листопаді 2012 року віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 131 851,00 грн. та віднесено до валових витрат суми в розмірі 659 255,00 грн.

Всі зазначені вище документи підписані та скріплені печатками сторін та мають всі реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договору, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

З вказаного слідує, що належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, відтак, правочини, укладені позивачем з ТОВ «БП «Флокс» відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з контрагентами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для висновку про порушення позивачем податкового законодавства стали відомості про безтоварність операцій Товариства з контрагентом - ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс», оскільки відповідно до Акту ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 12.02.2013 року № 433/22-205/16395851 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «БП «Флокс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за листопад 2012 року» останнє не знаходиться за юридичною адресою, відсутні трудові та виробничі ресурси, основні фонди, складські приміщення, у зв'язку з чим податковий орган прийшов до висновку про неможливість виконання робіт вказаним підприємством ставиться податковим органом під сумнів.

За цих обставин відповідач вважає, укладені позивачем з «Багатопрофільне підприємство «Флокс» договори, податкові накладні та інші первинні документи не мають юридичної сили первинних документів, не відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р.№ 88, що унеможливлює їх відображення в регістрах бухгалтерського та податкового обліку, у податковій звітності.

Суд апеляційної інстанції вважає такі посилання необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» установлено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Саме такими відомостями керувався позивач у процесі договірних відносин з контрагентами.

Колегією суддів встановлено, що на час здійснення господарських операцій з ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс», останній був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Колегія суддів вважає, що встановлені обставини справи підтверджують дійсність господарських операцій та їх реальний характер, договірні зобов'язання були виконані сторонами належним чином, а тому суму податкового кредиту позивачем було сформовано правомірно.

Таким чином, відповідачем не наведено беззаперечних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку.

Слід також відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій чи вироків у кримінальних справах щодо наявності вини, умислу, направленого на незаконне заволодіння майном держави, в діях посадових осіб ТОВ «Науково-технічний центр «Охоронні Системи» чи ТОВ «Багатопрофільне підприємство «Флокс».

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, в свою чергу, не спростував доводи позивача та не довів правомірності свого рішення.

За вказаних обставин колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позов підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам. В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружний адміністративний суд міста Києва від 10 червня 2013 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Окружний адміністративний суд міста Києва від 10 червня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

В.Г. Усенко

Ухвалу в повному тексті виготовлено 19.11.2013 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Усенко В.Г.