Постанова № 35501825, 24.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" жовтня 2013 р. справа № 2а/0470/5513/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Нагорної Л.М.

суддів: Юхименка О.В. Мельника В.В.

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.

представника відповідача - Іванченко Т.О. ( довіреність від 12.04.2011)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року у справі за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод», в якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 324520,00 грн. та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 64,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що підприємство не виконало норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, встановлений частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме - 7 робочих місць, внаслідок чого до нього були застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 324520,00 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій своєчасно відповідачем не була сплачена, у зв'язку з чим була нарахована пеня у сумі 64,90 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року позовну заяву Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» про стягнення 324584,90 грн. задоволено повністю.

Рішення суду обґрунтовано тим, що Державне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» не надало Позивачу інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН, у зв'язку з чим не виконав у повному обсязі обов'язку щодо вжиття необхідних та достатніх заходів (створення робочих місць, інформування центру зайнятості тощо) по працевлаштуванню інвалідів на виконання приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII.

Не погодившись з постановою суду, Державне підприємство «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року, та винести нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем вимоги статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порушені не були. Зазначають, що ними були розраховані та створені робочі місця для інвалідів, а працевлаштуванням відповідних осіб повинна займатися державна служба зайнятості. Окрім того, відповідачем подавались звіти до районного центру зайнятості, здійснювалися оголошення в ефірі про пропоновані вакансії, тобто, було вжито всіх заходів для працевлаштування інвалідів.

Відповідач заперечень на апеляційну скаргу не подавав, постанову суду першої інстанції не оскаржував.

У судовому засіданні представник Відповідача - Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод», просив апеляційну скаргу задовольнити із підстав, у ній зазначених. Просив врахувати специфіку роботи їх підприємства та неможливість працевлаштування інвалідів на ряд професій, що складає 395 робочих місць.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що за даними «Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2011 рік » (форма 10-ПІ річна), поданими ДП «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» на адресу Позивача, слідує:

середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 1125 осіб;

із них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність ( осіб) - 38 осіб

кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» ( осіб) - 36* осіб;

фонд оплати праці штатних працівників - 52155 грн.

середньорічна заробітна плата штатного працівника у 2011 році - 46360 грн.

Стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 324520,00 грн., та 64.90 грн. пені було предметом судового позову.

За позицією Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з чим погодився суд першої інстанції, Відповідач не надав інформацію щодо наявності вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів за формою № 3-ПН, у зв'язку з чим не виконав у повному обсязі обов'язку щодо вжиття необхідних та достатніх заходів (створення робочих місць, інформування центру зайнятості тощо) по працевлаштуванню інвалідів на виконання приписів Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII.

В той же час, спірні правовідносини мають розглядатись у сукупності як із приписами вищевказаного Закону так і Конституції України, Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006р., Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів (1983р.) № 159, Всесвітньої програми дій щодо інвалідів (1982р.), Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» від 06 жовтня 2005 року № 2961-IV, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про охорону праці», Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007р. № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21.05.2007р. № 246 у їх сукупності.

Статтею 43 Конституції України задекларовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Виконання та реалізація зазначеної конституційної норми забезпечується законами України, підзаконними актами та актами ненормативного характеру, які встановлюють механізм реалізації права на працю.

Відповідно до приписів Конвенції про права інвалідів від 13.12.2006року, яка ратифікована Україною, Держави-учасниці визнають право інвалідів на працю нарівні з іншими; воно включає право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку інвалід вільно вибрав чи на яку він вільно погодився, в умовах, коли ринок праці та виробниче середовище є відкритими, інклюзивними та доступними для інвалідів. Держави-учасниці забезпечують і заохочують реалізацію права на працю, зокрема тими особами, які отримують інвалідність під час трудової діяльності, шляхом ужиття, у тому числі в законодавчому порядку, належних заходів, спрямованих, зокрема, на таке: захист прав інвалідів нарівні з іншими на справедливі й сприятливі умови праці, зокрема рівні можливості й рівну винагороду за працю рівної цінності, безпечні та здорові умови праці, зокрема захист від домагань, та задоволення скарг, тощо.

Відповідно до частини 8 статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема, інвалідів. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII.

Положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року N 875-XII визначено, що інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті.

Інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров'я України (ст. ст. 2, 3 Закону). Аналогічне положення закріплено в Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Стаття 5 названого Закону передбачає, що діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.

Статтею 5 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

За змістом статті 12 Закону України «Про охорону праці», підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.

Пунктом 5 статті 88 Кодексу законів про працю України регламентовано, що здорові та безпечні умови праці передбачають додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров'я робітників, і т. ін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Частиною другою вказаної статті Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Аналіз вищевказаних правових норм в їх сукупності дає підстави дійти висновку, що втілення в життя вказаних заходів не є можливим без урахуванням встановлених на законодавчому рівні умов реалізації інвалідами свого права на працю, основними з яких є безпечні та здорові умови праці.

Праця інваліда на відповідних видах робіт не є сумісною із визначенням «інвалід», яке дається в міжнародних документах та національному законодавстві України, у т.ч. інвалідів всіх трьох груп, згідно критеріїв, наведених в «Положенні про медико-соціальну експертизу», затвердженої постановою КМУ від 03.12.2009р. № 1317 та «Інструкції про встановлення груп інвалідності», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.04.2004р. № 183, оскільки інше призводило б до неможливості втілення в життя принципів забезпечення безпечних і здорових умов праці інваліда, відновлення компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.

Слід зазначити, що Відповідачем у справі є підприємство (ДП «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод»), де праця на деяких професіях відноситься до робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці та таких, що потребують певного професійного добору осіб, що, однак, не позбавляє роботодавця вживати заходів щодо забезпечення безпечних та здорових умов праці інвалідів.

Отже, створення робочих місць на будь-якому підприємстві можливе лише в тій частині діяльності такого підприємства, що дозволяє гарантувати інвалідам отримувати, зберігати підходящу роботу, та здійснювати посильну трудову діяльність з урахуванням медичних рекомендацій.

Тобто, коли специфіка підприємства передбачає більшість посад, пов'язаних з важкими умовами праці, де заборонена праця інвалідів, то праця інвалідів має використовуватись з урахуванням такої специфіки.

Враховуючи приписи вищевказаних законів, специфіку підприємства та обмеження ряду професій і робіт на даному підприємстві, де може бути використана праця інвалідів, колегія суддів приходить до висновку, що Позивач формально підійшов до розрахунку нормативів робочих місць та не надав належних доказів порушення Підприємством встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, які б давали підстави для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.

В той же час у судовому засіданні достовірно встановлено та підтверджено письмовими доказами, що Відповідач вживав заходи для можливого працевлаштування інвалідів, а саме - звертався до державної служби зайнятості, постійно давав оголошення в ефірі КП «Павлоградська телерадіокомпанія» та газеті «Західний Донбас» про пропоновані вакансії для інвалідів.

Відповідно до вимог статті 20 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції .

Адміністративно-господарські санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

При вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

При цьому, слід враховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, то адміністративним судам потрібно визнавати незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць і відмовляти у задоволенні позову.

З викладеного слід дійти до висновку про те, що підприємство не може нести відповідальність за правопорушення, якого не могло уникнути в силу об'єктивних обставин, та з викладеного вище.

Судом першої інстанції не були враховані вищевказані обставини та приписи законодавчих норм, що регулюють спірні правовідноси, в той же час недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, є підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Керуючись п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202, ст. 205, 207 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2012 року - скасувати та прийняти нову постанову.

У задоволенні позовних вимог Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2013 року.

Головуючий: Л.М. Нагорна

Суддя: О.В. Юхименко

Суддя: В.В. Мельник