Ухвала суду № 35497353, 27.08.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 127/7800/13-ц Провадження № 22-ц/772/2473/2013Головуючий в суді першої інстанції:Борисюк І.Е.Категорія: 6Доповідач: Стадник І. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

27 серпня 2013 року м. ВінницяКолегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого, судді Стадника І.М.,

Суддів: Міхасішина І.В., Голоти Л.О.

при секретарі Богацькій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницької міської ради про визнання права власності, -

встановила:

В квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся районний суд з позовом до Вінницької міської ради про визнання права власності обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він користується гаражем АДРЕСА_1, який йому подарував батько в 2000 році. Звертався до Вінницької міської ради із заявою про надання дозволу на приватизацію даного гаража, проте йому було відмовлено.

Просить визнати за ним право власності на вказаний вище металевий гараж.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням позивач ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції фактичних обставин справи, просив скасувати рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній. Представник Вінницької міської ради Ямпільський Ю.В. вимоги апеляційної скарги заперечив, просив залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляції та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно з статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем ОСОБА_2 права власності на спірний металевий гараж, оскільки він є самочинно збудованим і не є об'єктом нерухомості прийнятим в експлуатацію.

За матеріалами інвентаризаційної справи №85691суд встановив, що гаражі №№1-6, розташовані по АДРЕСА_1 навпроти будинків №№6,8,10, а спірний гараж позначено «б/н».

Відповідно до наданого позивачем технічного паспорту спірний гараж позначений літерами «б/н», місце розташування зазначено: АДРЕСА_1, в дворі будинку №8. Разом з цим, в ньому має місце незастережене дописування - «№2», що суперечить визначенню «б/н» (а.с.6-9).

Як в матеріалах інвентаризаційної справи, так і в технічному паспорті, гараж вказаний як об'єкт самовільного будівництва.

Судом також встановлено та не заперечується сторонами, що металевий гараж, який є предметом позову, побудовано батьком позивача -ОСОБА_4

Зазначені обставини підтверджуються рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 19 жовтня 2007 року, яким позов Вінницької міської ради до ОСОБА_4 про знесення самочинно встановленого металевого гаража задоволено. Зобов'язано відповідача знести самочинно встановлені чотири металевих гаража, позначених на ситуативній схемі №1,2,3,5 по АДРЕСА_1 і привести земельну ділянку в первинний стан за рахунок ОСОБА_4. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання права власності за набувальною давністю відмовлено.

Відповідно до статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що критеріями самочинного будівництва є: будівництво на земельній ділянці, яка не відведена для цієї мети, будівництво, здійснене без дозволу або проекту, будівництво, здійснене з порушенням норм і правил.

Право власності на самочинне будівництво може бути визнане за особою, що вимагає такого визнання, виключно за умови наявності документів про право власності на землю або право користування земельною ділянкою, що визначають цільове призначення такої ділянки. Крім того, за умови наявності документів про зміну цільового призначення землі (якщо воно потребується) в установленому законом порядку.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 4 Постанови від 30.03.2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва» самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

З огляду на положення статті 376 ЦК України право власності за набувальною давністю на об'єкт самочинного будівництва не може бути визнано судом, оскільки цією нормою передбачено особливий порядок набуття права власності на нерухоме майно, що збудоване або будується на земельній ділянці, не відведеній для даної мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

При цьому, позов про право власності за давністю володіння не може пред'являти законний володілець, тобто особа, яка володіє майном по волі власника і завжди знає хто є власником майна. У такого володільця право на чуже майно має похідний та обмежений характер.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач не надав суду доказів щодо наявності у нього підстав для визнання права власності на гараж, зокрема правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості, рішень відповідних органів про передачу (надання) йому земельної ділянки, звернень із заявами про прийняття спірного гаража до експлуатації, тощо.

Таким чином, суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, правильно їх оцінив і дійшов до законного і обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Отже колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 304, 307, 308, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: /підпис/ Стадник І.М. Судді: З оригіналом вірно: Суддя апеляційного суду /підпис/ Міхасішин І.В. /підпис/ Голота Л.О. Стадник І.М.