Постанова № 35494719, 20.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 801/7402/13-а

20.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Санакоєвої М.А.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Іщенко Г.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Ольшанська Т.С. ) від 12.09.13 у справі № 801/7402/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" (вул. Об`їздна дорога Ялта - Євпаторія, 20,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95010)

до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим (вул. М.Залки, 1/9,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання нечинними податкові повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.09.13 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим про визнання нечинними податкові повідомлення - рішення - задоволені.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 12.02.2013 №0001261501.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим від 12.02.2013 №0002141502.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" судовий збір у розмірі 181,51 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача.

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.09.13 та прийняти нове рішення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Під час апеляційного розгляду справи була здійснена заміна відповідача - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Судова колегія, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнає за можливе перейти до письмового провадження по справі.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що ДПІ у м. Сімферополі проведена позапланова невиїзна документальна перевірка підприємства ТОВ "ІТЦ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з БВП "СТРОИТЕЛЬ-ПЛЮС" за період з 01.10.2009 по 28.02.2010 .

За результатами перевірки складений акт від 12.02.2013 №708/15.2/34309090, в якому зафіксоване порушення Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЦ":

- підпункту 5.1 підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого зменшено від'ємне значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток у сумі 35415,00 грн., у тому числі по періодах: 4 квартал 2009- 35415,00 грн., донараховано податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 8854,00 грн., у тому числі по періодах:1 квартал 2010 року- 8854,00 грн.

- підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "ІТЦ", в результаті чого встановлено завищення податку на додану вартість у сумі 14167,00 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2009 року у сумі 7083,00 грн., лютий 2010 року у сумі 7083,00 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між податковим зобов'язанням та податковим кредитом, а також до завищення залишку від'ємного значення минулих періодів за жовтень 2009 року- 7083,00 грн., лютий 2010 року- 7083,00 грн.

На підставі акту перевірки винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 12.02.2013 №0002141502 про зменшення від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 47083,00 грн.;

- від 12.02.2013 №0001261501 про донарахування податку на прибуток на загальну суму 11067,50, у тому числі 8854,00 грн. за основним платежем та 2213,50 грн. за штрафними санкціями.

Приймаючи до уваги, що податковий кредит та валові витрати були сформовані позивачем у 2009-2010 рр., таким чином до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства" .

Платників податку на прибуток, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету до набрання чинності Податковим кодексом України, тобто до 01.01.2011 року було визначено Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі - Закон про прибуток).

Об'єктом оподаткування, відповідно до ст. 3 вищезазначеного Закону, є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на:

- суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;

- суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Приписами п.п 4.1.1 п. 4.1. ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлено, що валовий доход включає, зокрема загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Так, відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не включаються до складу валових витрат витрати на:

- потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону.

- придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів та витрати, пов'язані з видобутком корисних копалин, а також з придбанням нематеріальних активів, які підлягають амортизації, згідно із статтями 8 і 9 та підпунктом 7.9.4 цього Закону.

- сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість, а також податків, установлених пунктами 7.8, 10.2 і статтею 13 цього Закону; сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб(п.п.5.3.3. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

- сплату вартості торгових патентів, яка враховується у зменшення податкових зобов'язань платника податку в порядку, передбаченому пунктом 16.3 цього Закону.

- сплату штрафів та/або неустойки чи пені за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду.

У період до 01.01.2011 року порядок оподаткування податком на додану вартість було визначено нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168).

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону № 168, є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст. 7 Закону № 168.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п. 7.2.3 Закону № 168, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

П.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначений порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Так, згідно з п.п.7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, достатніми підставами для формування податкового кредиту та визначення суми від'ємного значення податку на додану вартість є наявність податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість.

Разом з тим, наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з ч.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з п. 2.4 Наказу № 88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

З урахуванням викладеного, наслідки господарської операції можуть враховуватися суб'єктом господарювання для цілей бухгалтерського та податкового обліку, у тому числі при формуванні валових витрат та податкового кредиту, тільки у випадку підтвердження здійснення цієї операції відповідними первинними документами, що мають відповідати вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" та Наказу Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Відповідач в обґрунтування висновків акту перевірки від 12.02.2013 зазначає, що позивачем до складу скоригованих валових витрат неправомірно віднесено вартість товарів, робіт, послуг на загальну суму 70830,00 грн., у тому числі по періодах: у 4 кварталі 2009 року на суму 35415,00 грн., у 1 кварталі 2010 року на суму 35415,00 грн. по взаємовідносинам з контрагентом БВП "Строитель-Плюс", а також, необґрунтовано включено до податкового кредиту суму 14167,00 грн., згідно з деклараціями з ПДВ та додатків до них, по взаємовідносинам з БВП "Строитель-Плюс".

З такими висновками податкового органу не погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Судом встановлено, що усі дані наведені у декларації з податку на прибуток підтверджені первинними документами та відповідають податковому обліку. Всі суми витрат, задекларовані ТОВ "ІТЦ" у декларації з податку на прибуток, відповідають фактично понесеним витратам на придбання товарів, робіт та послуг, та оформлені відповідними первинними документами.

Декларація з податку на додану вартість подана одночасно з додатками, необхідними для її подання, в якій відображені розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додаток 5 та додаток 2 до податкової декларації з податку на додану вартість). Подані декларації відображають не лише задекларовані суми податкового кредиту та податкових зобов'язань, а також відображають господарську діяльність платника в розрізі контрагентів, зокрема постачальників.

Відповідачем в акті перевірки було зазначено, що проведеним аналізом фінансово-господарської діяльності платника податків встановлені ознаки фіктивності, передбачені статтею 55-1 Господарського кодексу України, що свідчить про укладення договорів без мети настання реальних наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим Товариству з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" надане свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №634077.

Місцезнаходження суб'єкта господарювання, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію: 95010, Автономна Республіка Крим, місто Сімферополь, вулиця Об'їзна дорога Ялта-Євпаторія, будинок 20.

Платником податків здійснюються наступні види господарської діяльності: надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (основний), будівництво житлових і нежитлових будівель, управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, консультування з питань комерційної діяльності й керування.

Судовою колегією під час апеляційного перегляду справи встановлено, що за період з 01.10.2009 по 28.02.2010 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" мало господарські взаємовідносини з БВП "Строитель-Плюс".

07.10.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" (замовник) та БВП "Строитель-Плюс" (підрядник) укладений договір підряду №1112, відповідно до якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати за завданням замовника роботи по зовнішньому освітленню під'їзних шляхів ТЦ "Нова лінія". Замовник зобов'язується прийняти та оплатити дану роботу.

Відповідно до припису Головного Управління ДАІ ГУМВС України в АР Крим від 18.09.2008 №9/230/9, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" були порушені правила, норми і стандарти, які впливають на забезпечення безпеки дорожнього руху:ДСТУ-3587-97, Закон України "Про дорожній рух". Відповідно до статей 10, 11 Закону України "Про дорожній рух", зобов'язав виконати наступні заходи: надати проектно-кошторисну документацію на розміщення об'єкта сервісу, установити штучне освітлення згідно проектної документації.

Листом від 02.02.2010 №36 Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" звернулось до начальника Управління ДАІ ГУМВС України в АР Крим з проханням розглянути і узгодити робочий проект по зовнішньому освітленню "Реконструкція об'єкта незакінченого будівництва готельного комплексу під спеціалізацією торговий комплекс по Об'їзній дорозі Ялта-Євпаторія, буд. 20, м. Сімферополь". Зауваження, зазначені у висновку, усунені.

Посилання у договорі підряду від 07.10.2009 №1112 на ТЦ" Нова лінія" пов'язано з тим, що до 2012 року у торгівельного центру ТОВ "ІТЦ" не було власного найменування, але на будівлі, згідно з проектом будівництва розміщені великі вивіски якірного орендаря ЗАТ "Нова лінія" з яким ТОВ "ІТЦ" 19 вересня 2007 року уклало договір оренди на більшу частину нежитлової будівлі торговельного комплексу, що належить ТОВ "ІТЦ" на праві власності, що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 22.10.2007, загальною площею 17318,70 кв.м.

Згідно статті 317 ГК України, будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проектних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до положень Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Договір підряду відповідно до цієї статті укладається на будівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або частково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів.

Згідно статті 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, законодавство не передбачає іншого способу оформлення передачі виконаних робіт, виконаних за договором підряду, крім акту.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вказаного договору сторонами підписана довідка про вартість виконаних підрядних робіт за жовтень 2009 року.

На підтвердження здійснення підрядних робіт з БВП "Строитель-Плюс" позивачем долучений до матеріалів справи акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) від жовтня 2009 року.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про оформлення господарських операцій у відповідності до їх реального змісту.

Зокрема, згідно відомостей офіційного сайту Державної податкової служби України (http://sta.gov.ua/control/uk/vat/search) свідоцтво платника ПДВ, а саме БВП "Строитель-Плюс" анульоване лише 15.05.2012. Таким чином, на момент здійснення відповідних операцій, контрагент мав повноваження виписувати податкові накладні.

В матеріалах справи містяться виписані БВП "Строитель-Плюс" податкові накладні від 12.10.2009 №4470 на суму 42500,00 грн., у тому числі ПДВ-7083,33 грн.; від 10.02.2010 №467 на суму 42500,00 грн., у тому числі ПДВ-7083,33 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання відбувались у безготівковій формі та ТОВ "ІТЦ" перерахувало на адресу БВП "Строитель-Плюс" кошти, що підтверджується виписками з банку (філія ПАТ "УніКредит Банк" у м. Києві) від 11.02.2010, від 09.10.2009.

За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про рух безготівкових коштів є належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Судом зазначається, що надані позивачем на підтвердження здійснення відповідних господарських операцій податкові накладні, банківські виписки, оформлені належним чином, містять усі необхідні реквізити, відтиски мокрих печаток, підписи уповноважених осіб, оформлені у відповідності до норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV, зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Податкові накладні відповідають вимогам пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України та наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 №969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", що не заперечувалось відповідачем.

Колегією суддів були ретельно досліджені податкові накладні, банківські виписки та встановлено, що вони виписані зареєстрованими платниками ПДВ, оформлені належним чином, мають всі обов'язкові реквізити та відповідають усім вимогам до первинного документу податкового обліку.

Судова колегія звертає увагу, що всі дані, наведені в податкових деклараціях по податку на прибуток та податку на додану вартість за період, який перевірявся, підтверджені первинними документами, які свідчать про здійснення господарської діяльності. Витрати, понесені Товариством у зв'язку з необхідністю встановлення зовнішнього освітлення під'їзних шляхів до торгівельного комплексу, відповідно до винесеного Управлінням Державтоінспекції ГУ МВС України в АР Крим припису, відносяться до валових витрат.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідачем, в порядку ст. 71 КАС України, не надано суду належних та допустимих доказів, які б вказували на нікчемність правочину, укладеного між позивачем та контрагентами, зокрема доказів умисного укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

З огляду на зазначене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в Акті перевірки 12.02.2013 №708/15.2/34309090 про порушення платником податків вимог Закону України "Про податок на додану вартість" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого існують підстави для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12.02.2013 №0001261501 та №0002141502.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Проте, судова колегія вважає за необхідне змінити постанову суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат у відповідності із положеннями статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом першої інстанції помилково зазначено у абзаці четвертому резолютивної частини оскаржуваної постанови щодо стягнення судових витрат на користь позивача з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунків суб'єкта владних повноважень - відповідача, у зв'язку з тим, що відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає зміні.

Керуючись частиною першою статті 195, статтею 197, пунктом 2 частини першої статті 198, статтею 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі Головного управління Міндоходів в АР Крим - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.09.13 у справі № 801/7402/13-а - змінити, виклавши абзац четвертий резолютивної частини у наступній редакції:

"Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТЦ" судовий збір у розмірі 181,51 грн. "

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 12.09.13 у справі № 801/7402/13-а залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис М.А.Санакоєва

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Г.М. Іщенко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя М.А.Санакоєва