Постанова № 35486775, 25.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 листопада 2013 р. № 820/10163/13-а

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Самойлової В.В.

за участю секретаря судового засідання - Таранової О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

ТОВ "Будівельник" звернулось до належного суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.07.2013 року № 0002332220, № 000232220, прийняті відносно нього.

Позивач обґрунтовує свої вимоги наступним чином.

Так, він посилається на те, що при проведенні перевірки податковим органом та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються об'єктивними даними, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

В судовому засіданні представник позивача за довіреністю Воловельська Т.В. позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю Полежака О.А. проти позову заперечував, посилаючись на те, що під час проведення вказаної перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства, а прийняті за результатами перевірки рішення є законними, у зв'язку з тим, що у складеному за результатами перевірки акті були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, за що згідно до приписів останнього позивачу були визначені відповідні податкові зобов'язання на підставі оскаржуваних рішень.

Заслухавши представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Встановлено, що уповноваженими особами Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області було проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Будівельник" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року, за результатами якої 16.07.2013 року було складено акт перевірки № 16/22.2-05/31061880, де були зафіксовані порушення вимог податкового законодавства, а саме:

- п.198.3, п. 198.6. ст. 198 ПКУ у зв'язку із заниженням ПДВ на загальну суму 244819 грн.;

- п.п.138.10.2 п. 138.10, п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 ПКУ у зв'язку із заниженням податку на прибуток на загальну суму 278947 грн.;

- п.п.164.2.2 п. 164.2 ст. 164, п. 177.8 ст. 177 ПКУ у зв'язку із неутриманням, неперерахуванням податку на доходи фізичних осіб у загальній сумі 1783,50 грн. при виплаті грошових коштів фізичним особам за отримані послуги;

- п.п.169.2.2 п. 169.2, п.п. 169.4.2 п. 169.4 ст. 169 ПКУ у зв'язку із неутриманням, неперерахуванням до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 36,44 грн. через безпідставне надання податкової соціальної пільги робітнику підприємства;

- п. 176.2 (б) ст. 176, абз. 2 п. 119.2 ст. 119 ПКУ у зв'язку із наданням податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку за ф.1 ДФ за 2011 рік не у повному обсязі та з недостовірними відомостями.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем щодо позивача були прийняті податкові повідомлення-рішення від 29.07.2013 р. № 0002332220 - про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 367229,00 грн. та № 0002322220 - про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 418421,00 грн.

Із зазначеними рішеннями суб'єкта владних повноважень суд не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, де передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваних рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, факти вказаних порушень позивачем вимог податкового законодавства не знайшли свого підтвердження при судовому розгляді та спростовуються наступним.

Так, фактичною підставою для висновків ДПІ щодо порушення позивачем порядку формування складу витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ "УКРІНФОРМЗВ'ЯЗОК", ТОВ "Главмет", ТОВ "Гранд Степ Україна", ТОВ "Ферріт Д", ТОВ "Донснаб", ФОП ОСОБА_4 є акти, складені відповідними податковими органами, про неможливість проведення зустрічних звірок та перерірок щодо останніх, якими було встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій та відсутність об'єктів оподаткування, на що суд зазначає наступне.

Обраний відповідачем спосіб встановлення порушень вимог податкового законодавства з боку позивача не відповідає правомірності дій контролюючого органу, котрі були здійснені у спірних правовідносинах і полягали у встановленні правильності справляння податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки у ході проведення перевірки були використанні акти зустрічних звірок контрагентів позивача, які не містили інформацію щодо співставлення бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання та перевірок контрагентів позивача, в основу яких були положенні акти про неможливість проведення зустрічних звірок щодо їх контрагентів, з якими ті мали господарські відносини.

При цьому, суд звертає увагу, що акти перевірок, звірок інших податкових органів не мають силу преюдиції та не звільняють ДПІ від обов'язку самостійно досліджувати правомірність фінансово-господарських операцій окремого платника податків.

При вирішені даного спору суд враховує наступні нормативні положення.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

П. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст. 44 Податкового кодексу України, ст. ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто - створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З приводу викладених в акті суджень ДПІ щодо порушень при сплаті податку на додану вартість суд зазначає, що за визначенням п. 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилами п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в і отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтвердженими митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень податкового законодавства вбачається, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наступних умов: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної, яка має усі обов'язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ "Будівельник" при формуванні складу витрат та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, керувалось положеннями наведених вище законодавчих приписів, оскільки факти укладання та виконання умов угод підтверджується документально, зокрема, податковими та видатковими накладними, доказами оплати вартості ТМЦ, доказами використання останніх позивачем у своїй господарській діяльності, тощо.

Суд звертає увагу, що позивачем такі документи в повному обсязі були надані як до перевірки так і до суду. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала, оскільки вони відповідали вимогам ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", де передбачено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до п. 2 ст. 9 цього Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Таким чином, первинні документи, надані позивачем засвідчують факт виконання ним та його контрагентами зобов'язань по поставці ТМЦ, робіт, послуг та оплаті їх вартості.

А від так, суд не має підстав піддавати сумніву реальність вчинення позивачем господарських операцій в періоді, що перевірявся.

Щодо твердження відповідача про відсутність реального здійснення господарських операцій та відсутність об'єктів оподаткування стосовно контрагентів позивача, як підставу для висновку про відсутність в останнього права на формування податкового кредиту, суд не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цівільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. ДПІ не спростовано встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності вчинених підприємствами правочинів.

Окрім того, актом перевірки від 16.07.2013 року ДПІ встановлено неможливість підтвердити правомірність формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку із тим, що неможливо встановити які саме послуги виконувались та у якому вигляді або формі підприємство-замовник отримувало результати проведених послуг.

Проте, надані до перевірки документи дозволяють встановити відповідну інформацію щодо надання послуг, а саме: суть, обсяг (об'єм), зміст, характер, вид, конкретний перелік наданих ТОВ "ТД "Донснаб" та ФОП ОСОБА_4 послуг, у зв'язку з чим висновки податкового органу про неправомірність віднесення до витрат вартості наданих послуг, а суми податку на додану вартість, сплачену у складі вартості цих послуг, до податкового кредиту є необгрунтованими.

Крім того, до перевірки були надані усні та письмові консультації (господарське, податкове, корпоративне, земельне, трудове та ін. галузі права) замовнику, участь у переговорах за участю клієнта; досудове врегулювання спорів; участь у підготовці, укладанні та контролі за виконанням договорів (в т.ч. розроблення юридичної схеми угоди; представництво інтересів клієнта у судах всіх рівнів, інших державних органах, перед юридичними та фізичними особами, правова експертиза статуту, протоколів, рішень тощо на предмет приведення їх у відповідність до чинного законодавства, проекти документів правового характеру (договори, контракти, угоди, локально-нормативні акти, заяви, скарги, інш.), аналізів та узагальненої інформації та інш., при цьому кількість та вартість конкретної послуги у відповідному періоді було відображено у додатках до вказаних договорів.

Таким чином, зазначене вище спростовує висновки податкового органу щодо порушення ТОВ "Будівельник" положень податкового законодавства.

Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 статті 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 ч. 1 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Таким чином, в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охороняємих прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржувані рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірними, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ст. 94 КАСУ позивачу підлягають відшкодуванню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 11, 94, 159, 160, 162 КАСУ, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 29.07.2013 року №0002332220, №000232220, прийняті відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник".

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ в Червонозаводському районі м. Харкова, код: 3799628, р/р 31217206784011, МФО 851011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельник" (код ЄДРПОУ: 31061880) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2294,00 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАСУ - з дня отримання копії постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 26.11.2013 року.

Суддя Самойлова В.В.