Постанова № 35481977, 11.11.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

11 листопада 2013 року справа № 814/3754/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будтехінжинерінг", вул. Морехідна, 2-а, м. Миколаїв, 54010

до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби, вул. Г. Петрової, 2-а, м. Миколаїв, 54028

провизнання нечинним податкових повідомлень-рішень від 14.05.2013 № 0000672202, від 14.05.2013 № 0000662202

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будтехінжинерінг", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень від 14.05.2013 № 0000672202, від 14.05.2013 № 0000662202.

Позов обґрунтовано тим, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без достатніх правових підстав, з перевищенням своїх повноважень, отже, є нечинними. У позивача є у наявності всі первинні документи, які підтверджують факт отримання товару та послуг; відповідач не подав будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність договору купівлі-продажу, договору виконання робіт, договору поставки вимогам законодавства.

Відповідач подав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що актом перевірки встановлено неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат і витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, вартість придбаних товарів та послуг, а також завищення податкового кредиту по взаємовідносинах з контрагентами. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідач вважає правомірними, в задоволенні позову просив відмовити (том справи 1, арк. 138-168).

Сторони подали клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження.

За приписами частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обгрутовуються позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 03.04.2013 по 08.04.2013 фахівцями відповідача проведена позапланова документальна виїзна перевірка ТОВ "Будтехінжинерінг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ "СМА ЛОДЖИСТИК" за період з 01.01.2010 по 31.03.2010, ТОВ "УКРТОРГМЕД" за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, ТОВ "АПК «АРАІНА-М»" за період з 01.10.2010 по 31.12.2010, ТОВ "НТЦ «ЕКОТЕХНІКА»" за період з 01.10.2011 по 31.12.2011, ПП "ПРОМКОМПЛЕКТ УКРАЇНА" за період з 01.01.2012 по 31.03.2012 та ТОВ "ДЕ КАРГА" за період з 01.01.2012 по 30.06.2012.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст.3, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ внаслідок чого занижено податок на прибуток; п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", п.198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VІ в результаті чого занижено податок на додану вартість (том справи 1, арк. 41).

За результатами перевірки складено Акт від 15.04.2013 № 1157/22-200/33797733 (том справи 1, арк. 12-42).

Відповідно до зазначеного вище акта перевірки та заперечень відповідача позивач безпідставно сформував податковий кредит по податку на додану вартість по взаємовідносинах з наступними контрагентами:

- ТОВ "СМА ЛОДЖИСТИК" за березень 2010 року в сумі 8333 грн (при цьому, відповідно до акта ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "СМА ЛОДЖИСТИК" з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за березень та серпень 2010 року" встановлено відсутність доказів фактичного відвантаження, транспортування та отримання товару, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків);

- ТОВ "УКРТОРГМЕД" за листопад 2010 року в сумі 21451 грн (при цьому, відповідно до акта ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва "Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ "УКРТОРГМЕД" щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Соло-74" за жовтень-грудень 2010 року" встановлено відсутність поставок товару);

- ТОВ "АПК «АРАІНА-М»" за грудень 2010 року в сумі 96278 грн (при цьому, відповідно до актів перевірок не підтверджено здійснення господарських відносин ТОВ "АПК «АРАІНА-М»" з контрагентом ТОВ "ТРАНС ГАРАНТ СЕРВІС");

- ПП "ПРОМКОМПЛЕКТ УКРАЇНА" за січень 2012 року в сумі 9667 грн та за лютий 2012 року в сумі 6962 грн (при цьому, відповідно до акта Західної МДПІ м. Харкова Харківської області Про результати документальної невиїзної перевірки ПП "ПРОМКОМПЛЕКТ УКРАЇНА" щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями їх реальності та повноти відображення в обліку за період березень 2011 року-червень 2012 року неможливо встановити які саме господарські операції здійснювалися та обставин укладання угод за 2011-06.2012 роки, оскільки податкові декларації не зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних);

- ТОВ "ДЕ КАРГА" за червень 2012 року в сумі 1392 грн (при цьому, відповідно до акта ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "ДЕ КАРГА" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків контрагентами - постачальниками та контрагентами-покупцями" не підтверджено реальність здійснення господарських операцій).

Крім того, з врахуванням зазначеного вище, відповідач зробив висновок про те, що ТОВ "Будтехінжинерінг" в межах взаємовідносин із контрагентами-постачальниками занижено податок на прибуток за рахунок включення до складу валових витрат сум витрат, не підтверджених відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 14.05.2013 № 0000662202 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 176 501 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 48 855, 75 грн (том справи 1, арк. 45) та від 14.05.2013 № 0000672202 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 135 750 грн та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 38 442, 75 грн (том справи 1, арк. 43).

Позивач скористався своїм правом та оскаржив податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, проте рішеннями Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 10.06.2013, Міністерства доходів і зборів України від 15.07.2013 скарги залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін (том справи 1, арк. 113-119, 127-130).

Аналіз податкового законодавства свідчить про таке.

За приписами підпунктів 7.4.1 пункту 7.4 та підпунктів 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР (чинного на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) …протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (пункт 201.2 статті 201 Податкового кодексу України).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач мав взаємовідносини з контрагентами за договорами купівлі-продажу, договорами виконання робіт, договору поставки. Позивач, виступаючи покупцем товарів та послуг, отримав від контрагентів відповідний товар (соя) та послуги, що підтверджується первинними документами.

З огляду на зазначене вище, суд звертає увагу, що придбанням товарів/послуг - правочин. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 203 Цивільного кодексу України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини 1, 2 статті 228 Цивільного кодексу України).

Таким чином, при визначенні правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На підтвердження зазначеного свідчить позиція Вищого адміністративного суду України, викладена у постанові від 14.11.2012 № К/9991/50772/12: "…правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (частина 1 статті 204 Цивільного кодексу України).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: "…вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину".

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність".

Згідно з положеннями Податкового кодексу України право суб'єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, безперечно, залежить від сплати вказаного податку у ціні придбання товару, використання придбаного товару у господарській діяльності та підтвердження вказаної операції відповідними первинними документами. Суб'єкт господарювання не несе відповідальності за зобов'язаннями контрагента. Якщо останнім було порушено норми чинного законодавства, то саме він повинен нести встановлену відповідальність (рішення Європейського суду з прав людини у справі за позовом товариства "Інтерсплав" проти України (2007 рік) та у справі за позовом товариства "Булвес" проти Болгарії (2009 рік)).

За приписами пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону. Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України (підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну) (пункти 138.1, 138.2, 138.8 статті 138 Податкового кодексу України).

З урахуванням викладеного, суд вважає, що фактичне здійснення господарських операцій позивача зі своїми контрагентами підтверджене належним чином, а саме: податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), договорами, платіжними дорученнями, рахунками-фактурами.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг, тому позивачем підтверджено факт реальності спірних операцій з контрагентами та правомірність формування валових витрат з податку на прибуток та податкового кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Тобто, чинним законодавством України відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої особи не передбачена.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як наслідок, сторони договорів діяли виключно для досягнення економічних результатів, договори позивача з контрагентами спрямовані на реальне настання наслідків, обумовлених ними, відповідають положенням цивільного, господарського і податкового законодавства, яке не встановлює обов'язку для платника податку з'ясовувати дефекти у правовому статусі його контрагентів.

На користь доводів позивача свідчать також показання свідків та надані судові рішення, якими визнано неправомірними дії податкового органу щодо проведення перевірки, щодо визнання та визначення в акті перевірки нікчемними правочинів, скасовані податкові повідомлення-рішення, прийняті на підстав актів, використаних під час перевірки позивача (том справи 1, арк. 209-250; том справи 2, арк. 1-14).

Разом з тим, відповідач не довів, що при здійсненні господарської діяльності, навіть за наявності усіх первинних документів, платник податків здійснив незаконну господарську діяльність, що була спрямована на отримання податкової вигоди за рахунок чи переважно з бюджету, тому позовні вимоги є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 14.05.2013 № 0000662202.

3. Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби від 14.05.2013 № 0000672202.

4. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехінжинерінг" судові витрати із Державного бюджету України в сумі 2254 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

5. Зобов'язати Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будтехінжинерінг" надміру сплачені судові витрати із Державного бюджету України в сумі 1742 грн шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич