Ухвала суду № 35479707, 07.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2013 р.Справа № 2-а/1570/9804/11

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді - Єщенка О.В.

суддів - Димерлія О.О.

- Романішина В.Л.

за участю секретаря судового засідання - Дубини Т.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс-руда» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000741530 від 11.07.2011 року, № 0000921530 від 09.08.2011 року, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2011 року, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тіс-руда» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі, я кому, з урахуванням уточнень від 22.11.2011 року та 18.12.2011 року, просило прийняти рішення про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000741530 від 11.07.2011 року, № 0000921530 від 09.08.2011 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що рішення не відповідає податковому законодавству, висновки Акту перевірки не відповідають фактичним обставинам, містять невірне тлумачення діючого законодавства, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та протиправним. Висновок податкового органу про порушення підприємством вимог пп. «д» п. 7.2.1, п. 7.4.2, п. 7.4.4 ст. 7 ЗУ Про податок на додану вартість», п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України є помилковими. Посилання відповідача в акті на нікчемність правочинів суперечить вимогам ст. 204 ЦК України.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. На момент перевірки товариством були надані усі необхідні податкові накладні, підтверджуючи придбання, а тому висновок податкового органу щодо непідтвердження необхідними документами сум податку сплачених в рахунок оплати є неправомірним.

Відповідач позов не визнав, надав письмові заперечення де зазначив, що в перевіряємому періоді ТОВ «Тіс-руда» мало взаємовідносини з ТОВ «Маштехімпорт» та ТОВ «Вилайн». З аналізу ланцюгів постачання податковим органом, на підставі отриманих актів перевірок контрагентів позивача, било встановлено, що ТОВ «Маштехімпорт» мало взаємовідносини з ТОВ «Шипремсервіс», яке не має трудових ресурсів необхідних для здійснення господарської діяльності, відсутні основні засоби, відсутні складські, торгівельні, виробничі та інші приміщення, місцезнаходження ТОВ «Маштехімпорт» не встановлено, а тому угоди між ТОВ «Маштехімпорт» та ТОВ «Шипремсервіс» є нікчемними.

ТОВ «Вилайн» мало взаємовідносини з основним постачальником ПП «Дана-даблъю», у якого відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, в діяльності підприємства вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, а тому угоди між ТОВ «Вилайн» та ПП «Дана-даблъю» є нікчемними.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року адміністративний позов ТОВ «Тіс-руда» задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000741530 від 11.07.2011 року, № 0000921530 від 09.08.2011 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Одесі подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, про відмову в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 червня 2011 року, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Одесі було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Тіс-руда» з питання достовірності даних податкової декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Маштехімпорт» та за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року, сформованих за рахунок взаємовідносин з ТОВ «Вилайн».

За наслідками перевірки було складено акт № 258/15-3/34526544/21 від 14 червня 2011 року, яким встановлено порушення ТОВ «Тіс-руда» пп. «д» п. 7.2.1, п. 7.4.2, п. 7.4.4 ст. 7 ЗУ Про податок на додану вартість» в наслідок чого занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 1.566,93 грн; п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України в наслідок чого занижено податок на додану вартість: за січень 2011 року на 428,08 грн., лютий 2011 року на 343,08 грн.

На підставі висновків перевірки було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000741530 від 11 липня 2011 року, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 3.507,14 грн., з яких 2.338,09 грн. за основним платежем, 1.169,05 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В наслідок застосування процедури адміністративного оскарження було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000921530 від 09.08.2011 року, яким частково задоволено скаргу ТОВ «Тіс-руда» та застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 784,47 грн.

Положеннями пп. 7.2.3. п.7.2. ст. 7 Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 4 ЗУ «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

В силу пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 4 ЗУ «Про податок на додану вартість», якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Згідно з пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Зробивши аналіз загальних положень законодавства, що регулює питання господарської діяльності, її змісту та спрямованості, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. А для визначення правомірності формування платниками податку податкового кредиту потрібно встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суму податкового кредиту.

01 грудня 2010 року, ТОВ «Тіс-руда» (Покупець) було укладено договори поставки товару № В-00001444 з ТОВ «Вилайн» та б/н з ТОВ «Маштехімпорт». За умовами договорів постачальники (ТОВ «Вилайн» та ТОВ «Маштехімпорт») поставили на адресу ТОВ «Тіс-руда) канцелярські товари та господарські товари.

Посилання відповідача на безтоварність господарських операцій між ТОВ «Тіс-руда» (Покупець) та ТОВ «Вилайн», ТОВ «Маштехімпорт» (Постачальники) спростовується рахунками-фактурами, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, приходними ордерами, виписками по рахунках за вказаний період, податковими накладними, картками рахунку 631 по контрагентам ТОВ «Вилайн» та ТОВ «Маштехімпорт».

Крім того, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо неправомірності висновків податкового органу про визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Положення ст.ст. 207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.09р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання правочинів позивачем та ПП "Планета Послуг».

З урахуванням вище значеного та вимог ст.203, ч.1, 2 ст.215, ст. 228 ЦК України, ст. 207 ГК України ст. 14 Конституції України, положень Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», якими не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки відповідача про ознаки нікчемності укладеної угоди ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи та дав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, п.1 ч.1 ст. 200, ст. 206, ст. 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тіс-руда» до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000741530 від 11.07.2011 року, № 0000921530 від 09.08.2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя /підпис/ Єщенко О.В.

суддя /підпис/ Димерлій О.О.

суддя /підпис/ Романішин В.Л.