Рішення № 35470651, 20.11.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 3/82/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2013 Справа № 908/3414/13

За позовом: Приватного підприємства "Кристал люкс" (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 40-б, кв. 64, ідентифікаційний код 33908034)

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Відрадненське" (70406, Запорізька область, Запорізький район, с. Відрадне, вул. Перемоги, 3, ідентифікаційний код 00852186)

про стягнення заборгованості в сумі 311 258, 11 грн.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Осоцькому Д.І.

Представники:

від позивача: Богомолова Л.А., довіреність № 25 від 01.11.2013р.

від відповідача: Бєрлізова О.Л., юрисконсульт, довіреність № 486 від 27.05.2013р.

ПП "Кристал люкс" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ПуАТ "Відрадненське" про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором від 03.12.2013р. №03/12-1 в сумі 311 258, 11 грн.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 21.10.2013р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві, та обґрунтовані ст. 526, 610 ЦК України, ст. 1, 2, 4, 12, 13, 15, 44, 49, 54, 66, 67 ГПК України.

Ухвалою від 22.10.2013р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/3414/13, справу до розгляду в засіданні суду призначено на 30.10.2013р. о 10 год. 00 хв.

Ухвалою від 30.10.2013р. розгляд справи відкладений на 12.11.2013р. об 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні 12.11.2013р. оголошено перерву до 20.11.2013р. об 11 год. 00 хв.

В судовому засіданні 20.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 25.11.2013р.

Під час розгляду справи учасники судового процесу вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

Представник ПП "Кристал люкс" в судовому засіданні 20.11.2013р. підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві (а.с.3-4), просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором від 03.12.2013р. № 03/12-1 в сумі 311 258, 11 грн., а саме: 252 586, 40 грн. основного боргу та 58 671, 41 грн. штрафу (неустойки).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання умов договору від 03.12.2013р. № 03/12-1 ПП "Кристал люкс" відвантажило ПуАТ "Відрадненське" макуху соняшникову за наступними накладними:

- № РН-0000010 від 21.01.2013р. на суму 115 444, 00 грн.;

- № РН-0000011 від 22.01.2013р. на суму 105 400, 00 грн.;

- № РН-0000061 від 15.05.2013р. на суму 76 862, 40 грн.

ПуАТ "Відрадненське" оплатило прийнятий за зазначеними накладними товар на суму 45 120, 00 грн.

Таким чином, неоплаченою залишилась сума боргу за поставлений товар у розмірі 252 586, 40 грн.

У зв'язку із неналежним виконанням грошових зобов'язань відповідачу нараховано суму штрафу (неустойки) у розмірі 58 671, 71 грн.

Представник відповідач в судовому засіданні 20.11.2013р. підтримала відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 20.11.2013р., та визнала основний боргу в сумі 252 586, 40 грн.

Відповідач вказує на те, що його вина у виникненні даної заборгованості відсутня, з посиланням на дію форс-мажорних обставин.

На думку відповідача, в п.4.3 договору від 03.12.2013р. № 03/12-1 сторони передбачили в якості відповідальності за порушення зобов'язань пеню. З урахуванням приписів ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 343 ГК України, ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" загальна сума пені за договором складає 17 371,15 грн.

Таким чином відповідач просить суд задовольнити вимоги позивача частково та стягнути з нього суму основного боргу у розмірі 252 586, 40 грн. та пеню у розмірі 17 371, 15 грн.

У зв'язку із тим, що у даному відзиві ПуАТ "Відрадненське" визнало суму пені у розмірі 17 371, 15 грн., клопотання про зменшення неустойки від 28.10.2013р. про зменшення розміру неустойки до 29 335, 85 грн. (на 50 %) судом не розглядалось.

Крім того відповідач підтримав клопотання від 28.10.2013р. про розстрочку виконання рішення суду на шість місяців.

Клопотання відповідача прийняте судом до розгляду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши учасників судового процесу, суд

ВСТАНОВИВ:

Між ПП "Кристал люкс" (Продавець) та ПуАТ "Відрадненське" (Покупець) укладений договір № 03/12-1 від 03.12.2012р. за умовами якого Продавець поставляє, а Покупець приймає та зобов'язується оплатити Товар, кожна партія товару (найменування, ціна за одиницю, кількість, загальна вартість) обумовлюються окремо згідно додатків до даного договору, на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1 Договору).

Як зазначено в п. 3.1 Договору, Покупець здійснює оплату вартості отриманого товару на протязі 2-х банківських днів.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що оплата за кожну партію товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця, згідно виставлених рахунків.

Згідно п. 5.1 Договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання своїх зобов'язань по даному Договору, якщо це невиконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили, за яке та чи інша Сторона не несе відповідальності.

Відповідно до п. 5.2 Договору, сторона, для якої виконання зобов'язань за Договором стало неможливим внаслідок настання обставин непереборної сили, зобов'язана негайно, але не пізніше 10 (десяти) днів після початку їх дії, письмово повідомити другу Сторону про початок цих обставин. Дані обставини повинні бути підтверджені довідкою, виданою Торгово-промисловою палатою України. Несвоєчасне повідомлення позбавляє Сторону права посилатись на обставини непереборної сили.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що даний договір вступає в силу з дати підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар (макуху соняшникову), а відповідач прийняв його на загальну суму 297 706, 40 грн., що підтверджується:

видатковою накладною № РН-0000010 від 21.01.2013р. на суму 115 444, 00 грн.;

товарно - транспортною накладною від 21.01.2013р.;

видатковою накладною № РН-0000011 від 22.01.2013р. на суму 105 400, 00 грн.;

товарно - транспортною накладною від 22.01.2013р.;

видатковою накладною № РН-0000061 від 15.05.2013р. на суму 76 862, 40 грн.;

товарно - транспортною накладною від 15.05.2013р.

На оплату зазначеного товару відповідачу були виставлені рахунки, а саме:

рахунок - фактура № СФ-0000010 від 21.01.2013р. на суму 115 444, 00 грн.;

рахунок - фактура № СФ-0000011 від 22.01.2013р. на суму 105 400, 00 грн.;

рахунок - фактура № СФ-0000062 від 15.05.2013р. на суму 76 862, 40 грн.

Відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання за договором та сплатив лише частину грошових коштів за поставлений за даними накладними товар в сумі 45 120, 00 грн., що підтверджується банківськими виписками:

за 06.09.2013р. на суму 11 120, 00 грн.;

за 08.10.2013р. на суму 9 000, 00 грн.;

за 09.10.2013р. на суму 25 000, 00 грн.

Таким чином неоплаченим залишається товар на суму 252 586, 40 грн.

Оцінивши представлені докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Так, господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.

Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, є договір № 03/12-1 від 03.12.2012р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 3.1 договору № 03/12-1 від 03.12.2012р. сторони передбачили оплату вартості отриманого товару на протязі 2-х банківських днів.

Товар на суму 115 444, 00 грн. отримано відповідачем 21.10.2013р., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000010 від 21.01.2013р.;

товар на суму 105 400, 00 грн. отримано відповідачем 22.01.2013р., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000011 від 22.01.2013р.;

товар на суму 76 862, 40 грн. отримано відповідачем 15.05.2013р., що підтверджується видатковою накладною № РН-0000061 від 15.05.2013р.

Оплата за кожну партію товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця, згідно виставлених рахунків (п.3.2 Договору).

Банківськими виписками підтверджено, що відповідач здійснив часткову оплату за поставлений товар за видатковою накладною РН-0000010 від 21.01.2013р. у розмірі 45 120, 00 грн.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється:

виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 ЦК України).

Підстави для припинення зобов'язання за договором № 03/12-1 від 03.12.2012р., які визначено главою 50 ЦК України, відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що ПуАТ "Відрадненське" не в повному обсязі виконало свої грошові зобов'язання перед позивачем за договором № 03/12-1 від 03.12.2012р., вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 252 586, 40 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача на свою користь 58 671, 71 грн. штрафу (неустойки).

В силу ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Частиною 1 ст. 230 ГК України до штрафних санкцій віднесено господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України одним з правових наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відповідних відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, задатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами ч. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України від 22.11.1996р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Тобто, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відтак, розмір неустойки, встановлений законом, не обмежує учасників договірних відносин щодо визначення розміру пені, а передбачає обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Як зазначено в пункті 4.3 договору № 03/12-1 від 03.12.2012р., у випадку невиконання (неналежного виконання) Покупцем своїх зобов'язань по оплаті отриманого товару, Покупець оплачує Продавцю неустойку у розмірі 0,1 % від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочки виконання зобов'язання.

Аналізуючи вищенаведені норми права суд доходить до висновку, що в даному випадку сторони в п. 4.3 Договору передбачили відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, оскільки саме пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день простроченого виконання.

Як зазначено у ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Законом та укладеним сторонами договором № 03/12-1 від 03.12.2012р. не передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Господарський суд також враховує, що умова договору про оплату пені за кожен день прострочки виконання зобов'язання (п. 4.3 Договору) не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Таким чином позивачем заявлено до стягнення з відповідача на підставі п.4.3 договору № 03/12-1 від 03.12.2012р. пеню у розмірі 58 671, 71 грн.

Господарський суд приймає до уваги, що у зобов'язальних правовідносинах, в яких договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), неустойка (штраф, пеня), а також три проценти річних від простроченої суми та втрати від інфляції грошових коштів обчислюються окремо стосовно кожного з таких строків, починаючи з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.8), господарський суд вважає правильним наступний розрахунок:

- від суми боргу 70 324, 00 грн. позивачем за період з 24.01.2013р. по 18.10.2013р. (268 днів прострочки) нараховано пеню у розмірі 18 846, 83 грн.

При цьому позивач врахував часткову оплату з боку відповідача на загальну суму 45 120, 00 грн. та зменшив базову суму для розрахунку пені в цій частині з 115 444,00 грн. до 70 324,00 грн., що є правом позивача.

Згідно розрахунку суду пеня від суми боргу 70 324, 00 грн. за період з 24.01.2013р. по 24.07.2013р. (182 днів прострочки) складає 5 173, 15 грн.;

- від суми боргу 105 400, 00 грн. позивачем за період з 25.01.2013р. по 18.10.2013р. (267 днів) нараховано пеню у розмірі 28 141, 80 грн.

Згідно розрахунку суду пеня від суми боргу 105 400, 00 грн. за період з 25.01.2013р. по 25.07.2013р. (182 днів прострочки) складає 7 750, 51 грн.

- від суми боргу 76 862, 40 грн. позивачем за період з 20.05.2013р. по 18.10.2013р. (152 днів) нараховано пеню у розмірі 11 683, 08 грн.

При цьому позивачем взято при здійсненні розрахунку період з 20.05.2013р. по 18.10.2013р., при наявності права розраховувати період прострочки з 18.05.2013р.

Згідно розрахунку суду пеня від суми боргу за період з 20.05.2013р. по 18.10.2013р. (152 дні) складає 4 384, 32 грн.

Таким чином, згідно розрахунку суду, загальна сума пені складає 17 307, 98 грн.

У зв`язку із чим стягненню підлягає 17 307, 98 грн. В частині стягнення пені в розмірі 41 363, 73 грн. в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до абзацу 2 ч.1 ст. 49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З заявленої до стягнення позивачем суми 311 258, 11 грн. в частині 41 363, 73 грн. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Отже, позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 269 894, 38 грн.

Таким чином, позивачу відмовлено в задоволенні 13,29 % позовних вимог.

Відтак, пропорційно задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 5 397, 84 грн. судового збору (86,71 % від належних до сплати 6 225, 16 грн.).

Клопотання відповідача від 28.10.2013р. про розстрочку виконання рішення суду на 6 місяців не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно п.6 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Отже, пунктом 6 ч.1 ст.83 ГПК України передбачено право, а не обов'язок господарського суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання.

Як зазначено в п.п. 7.1.1, 7.1.2 постанови пленуму ВГСУ від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 7.2 постанови згаданого пленуму ВГСУ визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття цих заходів не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В обґрунтування клопотання про розстрочку судового рішення відповідач посилається на те, що ПуАТ "Відрадненське" є товаровиробником агропромислового комплексу, видами діяльності якого за КВЕД є надання послуг у рослинництві, облаштування ландшафту та вирощування зернових і технічних культур, розведення птиці.

Несприятливі погодні умови спричинили загибель сільськогосподарських культур на площах ПуАТ "Відрадненське" станом на 16.05.2012р. та 08.08.2012р., а це в свою чергу призвело до збитків відповідача і, як наслідок, несвоєчасного виконання перед багатьма постачальниками зобов'язань за договорами.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підтвердження обставин, про які йдеться у клопотанні, відповідач надав суду висновок про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України № 2519/05-4 від 29.10.2012р. з якого слідує, що внаслідок залягання льодяної кірки протягом січня - лютого 2012 року на площі 148 га ПуАТ "Відрадненське" загинули посіви озимої пшениці: посіви озимого ячменю на площі 171 га., озимого ріпаку на площі 270 га., сорго на площі 97 га., кукурудзи на площі 461 га., соняшнику па площі 131 га., що підтверджується актами від 16.05.2012р. та від 08.08.2012р., затвердженими управлінням агропромислового розвитку Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області та протоколом № 18 засідання комісії Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 20.09.2012р.

Господарський суд вважає, що заявником не наведені переконливі доводи щодо наявності саме тих виняткових конкретних обставин, що ускладнюють виконання рішення суду про стягнення суми боргу або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Обставини, на які посилається відповідач, виникли до підписання сторонами договору № 03/12-1 від 03.12.2012р., проте відповідач, усвідомлюючи можливість настання негативних наслідків за невиконання умов договору, все ж таки уклав цей договір та прийняв від продавця товар.

За змістом ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України та ч. 1 ст.625 Цивільного кодексу України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Ухвалюючи судове рішення в цій частині суд також приймає до уваги категоричні заперечення позивача проти надання відповідачу розстрочки.

Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Відрадненське" (70406, Запорізька область, Запорізький район, с. Відрадне, вул. Перемоги, 3, ідентифікаційний код 00852186) на користь Приватного підприємства "Кристал люкс" (49006, м. Дніпропетровськ, вул. Чичеріна, 40-б, кв. 64, ідентифікаційний код 33908034) 252 586 (двісті п'ятдесят дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість) грн. 40 коп. основного боргу, 17 307 (сімнадцять тисяч триста сім) грн. 98 коп. пені та 5 397 (п'ять тисяч триста дев'яносто сім) грн. 84 коп. витрат на судовий збір.

3. В частині стягнення пені в сумі 41 363 (сорок одна тисяча триста шістдесят три) грн. 73 коп. в задоволенні позову відмовити.

4. Повне рішення складено 25.11.2013р.

Суддя В.М. Соловйов