Ухвала суду № 35469308, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2013 року м. Київ К/800/29550/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс»

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2010 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року

у справі № 2а-711/10/0870

за позовом Дочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс» товариства з обмеженою відповідальністю «Інтранс Холдінгс» (далі - позивач, ДП «Інтранс Холдінгс» ТОВ «Інтранс Холдінгс»)

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя (далі - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя)

за участю прокуратури Запорізької області

про визнання недійсними та протиправними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ДП «Інтранс Холдінгс» ТОВ «Інтранс Холдінгс» звернулось у лютому 2010 року до суду з адміністративним позовом ро визнання недійсними податкових повідомлень-рішень ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 04.08.2009 року № 0002762302/0, від 18.09.2009 року № 0003492302/1 та рішення про результати розгляду первинної скарги № 12160/10/25 від 16.09.2009 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2013 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідачем до суду надано клопотання про заміну відповідача, а саме Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя на належного відповідача Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідачем до суду не надано доказів того, що відповідач по справі Державна податкова інспекція у Жовтневому районі м. Запоріжжя була реорганізована шляхом перетворення в Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року, за результатами якої складено акт від 23.07.2009 року № 92/23-2/32786720, в якому зазначається, що позивачем порушено, зокрема, п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено суми ПДВ всього на суму 982 498,00 гривень, у тому числі: за квітень 2006 року на 8674,00 гривні, за травень 2006 року на 10 330,00 гривень, за червень 2006 року на 9125,00 гривень, за липень 2006 року на 13 610,00 гривень, за серпень 2006 року на 13 785,00 гривень, за вересень 2006 року на 7416,00 гривень, за жовтень 2006 року на 16 174,00 гривні, за листопад 2006 року на 13 344,00 гривні, за грудень 2006 року на 18 233,00 гривні, за січень 2007 року на 16 270,00 гривень, за лютий 2007 року на 18 554,00 гривні, за березень 2007 року на 28 655,00 гривень, за квітень 2007 року на 17 454,00 гривні, за травень 2007 року на 5251,00 гривня, за червень 2007 року на 26 480,00 гривень, за липень 2007 року на 25 525,00 гривень, за серпень 2007 року 32 377,00 гривень, за вересень 2007 року на 25 326,00 гривень, грудень 2007 року на 63 535,00 гривень, за січень 2008 року на 47 783,00 гривні, за лютий 2008 року на 70 738,00 гривень, за березень 2008 року на 71 203,00 гривні, за липень 2008 року на 121 363,00 гривні, за серпень 2008 року на 45 743,00 гривні, за вересень 2008 року на 42 480,00 гривень, за жовтень 2008 року на 41 398,00 гривень, за листопад 2008 року на 36 755,00 гривень, за грудень 2008 року на 36 916,00 гривень, за січень 2009 року на 33 303,00 гривні, за лютий 2009 року на 32 965,00 гривень, за березень 2009 року на 31 733,00 гривні.

В акті перевірки також зазначено, що перевіряємий період ДП «Інтранс Холдінгс» ТОВ «Інтранс Холдінгс» здійснювало передачу майна на підставі договорів лізингу від 01.07.2005 року № 1569/5М1, від 01.07.2005 року №1, від 01.09.2005 року № 1850/5М/2, від 01.10.2005 року № 2045/5М/3, від 01.11.2007 року № 5, від 01.11.2007 року № 6, від 01.07.2008 року № 9, від 01.07.2008 року № 10, від 01.07.2008 року № 1611/11, від 01.08.2008 року № 1745/12.

Відповідно до умов вказаних договорів фінансового лізингу лізингові платежі включають в собі суму, що відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу вказану у додатках по договору, і платіж як винагороду лізингодавцю. Вартість об'єкта лізингу включаються підприємством до складу податкових зобов'язань ПДВ за ставкою 20% при передачі об'єкта фінансового лізингу лізингоотримувачу. Сума ж винагороди за отримане у лізинг майно включались підприємством до податкових зобов'язань до рядку 3 податкової декларації з ПДВ «операції, що не є об'єктом оподаткування».

На підставі зазначеного відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 04.08.2009 року № 0002762302/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 431 553,00 гривні, з них: 954 369 ,00 гривень за основним платежем, 477 184,50 гривні штрафних санкцій.

За наслідками розгляду первинної скарги позивача на вказане податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято рішення № 12160/10/25 від 16.09.2009 року, яким збільшено позивачу податкове зобов'язання на 293 227,50 гривень. Податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 18.09.2009 року № 0003492302/1 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 293 227,50 гривень, з них: 195 485,00 гривень за основним платежем та 97 742,50 гривні штрафних санкцій.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та відмовляючи в задоволені позовних вимог, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.17 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що корпоративні права, пов'язана особа, резидент, нерезидент, гудвіл, кошти, цінні папери, деривативи, товари, дивіденди, проценти, роялті, кредит, депозити, лізинг (оренда), бартер, безоплатно отримані товари (роботи, послуги), валові витрати виробництва (обігу), основні фонди та нематеріальні активи, що підлягають амортизації, розуміються у значенні, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

За визначенням понять, наданих Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» (пп. 1.18.2 п. 1.18 ст. 1), фінансовий лізинг (оренда) - це господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу. При цьому, лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними ст. 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу; якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк; майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Крім того, за приписами Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Лізингові платежі можуть також включати компенсацію відсотків за кредитом (ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пояснень позивача, що надавались до декларацій з податку на додану вартість, сума, яка вказана у рядку 3 декларації, є винагородою лізингодавцю за послуги фінансового лізингу у розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку НБУ та не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість згідно пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Проте, судами зазначено, що касатор помилково ототожнює поняття «платіж як винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно» з поняттям «грошова винагорода за надання послуг» в рамках фінансового лізингу.

Судами попередніх інстанцій досліджені договори фінансового лізингу та встановлено, що цих договорах позивач чітко визначив, що до складу лізингових платежів включається саме винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, яка розраховується як 1% від вартості об'єкта лізингу без ПДВ за кожний повний місяць використання об'єкта лізингу.

Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувача (орендарю).

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 вказаного Закону поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг включає, зокрема, надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Пунктом 6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що об'єкти оподаткування, визначені ст. 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Судами вірно зазначено, що позивач помилково посилається на пп. 3.2.4 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» в якості підтвердження обґрунтованості позовних вимог.

Відповідно до ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних платежів. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до Господарського кодексу України та інших Законів.

Отже, суди вірно зазначили, що поняття «платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно» та «грошова винагорода» не є тотожним.

Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що платіж як винагорода лізингодавцю за отримане у лізинг майно, під якою необхідно розуміти суму комісії у розмірі 1% вартості об'єкта лізингу без ПДВ, є компенсацією відсотків за кредитом. Також, судами встановлено, що з актів виконаних робіт та банківських виписках вбачається, що лізинговий платіж включає суму, яка відшкодовує частину вартості предмету лізингу, та винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку, що позивач отримав винагороду за послуги по наданню права користування товарами у межах договорів лізингу, що згідно з п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається як поставка послуг.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що послуги з надання предмета лізингу в фінансовий лізинг (вид цивільно-правових відносин), за який отримують платежі у вигляді винагороди, необхідно розглядати як окрему поставку, яка є об'єктом оподаткування згідно з пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Інтранс Холдінгс» - відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 23.03.2010 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2012 року у справі № 2а-711/10/0870 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько