Ухвала суду № 35469206, 20.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" листопада 2013 р. м. Київ К/800/28840/13

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

за участю секретаря Стоцького О.І.,

представника позивача Спєрова Д.К.,

представника відповідача Пироженка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року

у справі № 2а-2647/10/2670

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» (далі - позивач, ТОВ «Вікоіл ЛТД»)

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києві ДПС)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києві від 19.11.2012 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове рішення-повідомлення № 0001402310/0 від 16.02.2010 року, прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року постанова окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 року скасована та прийнята у справі нова постанова, якою відмовлено у задоволені адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржену постанову скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс Груп» за період з 01.06.2006 року по 01.06.2007 року, за результатами якої складено акт № 49/23-10/32308598 від 08.02.2010 року.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у період з червня 2006 року по травень 2007 року включно на загальну суму 5 805 392,00 гривні.

З урахуванням строків, встановлених пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами», податковим органом встановлено заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 2 710 617,00 гривень, у тому числі: за січень 2007 року в сумі 133 521,00 гривня; за лютий 2007 року в сумі 291 375,00 гривень; за березень 2007 року в сумі 565 837,00 гривень; за квітень 2007 року в сумі 1 076 125,00 гривень та за травень 2007 року в сумі 643 759,00 гривень.

У зв'язку із встановленими порушеннями позивачем податкового законодавства ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС винесено податкове повідомлення-рішення № 0001402310/0 від 16.02.2010 року, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 4 065 926,00 гривень, у тому числі 2 710 617,00 гривень за основним платежем та 1 355 309,00 гривень штрафні (фінансові) санкції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю, виходив з відсутності з боку позивача порушень податкового законодавства, а тому дійшов висновку про протиправність накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволені адміністративного позову повністю, виходив з того, що позивачем не було дотримано вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту, а, отже, і правомірності відображення їх у податковій звітності, оскільки первинні документи, які надані позивачем на підтвердження реальності укладених договорів з його контрагентами, колегія суддів не вважає належними доказами у справі, зважаючи на той факт, що податкові накладні від імені контрагентів позивача підписані особами, які заперечують свою участь у створенні та діяльності товариств, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, що знайшло своє підтвердження допустимими доказами у справі. Колегія суддів вважає, що відповідачем надано достатньо доказів правомірності дій щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Вікоіл ЛТД», оформлення її результатів у формі акту та прийняття на його основі податкового повідомлення-рішення, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів касаційної інстанції виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, податковий орган дійшов до висновку про заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з визнанням договорів, укладених позивачем з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» нікчемними та такими, що не мали реальних наслідків.

Так, зокрема, податковим органом вказується на те, що ПП «Алертс-Груп» відсутнє за місцем державної реєстрації, знято з податкового обліку у ДПІ у Деснянському районі м. Києва з 21.02.2008 року, остання податкова звітність подавалась у жовтні 2007 року, на вказаному підприємстві рахується лише одна працююча особа, а також відсутні складські приміщення та інші засоби необхідні для здійснення господарської діяльності. Крім того, допитаний в якості свідка директор ОСОБА_3 пояснив, що жодних послуг ТОВ «Вікоіл ЛТД» не надавалось, фактично ПП «Алертс-Груп» господарською діяльністю не займалось, жодних послуг чи товарів не надавало.

Стосовно ПП «Проміндастріал ЛТД», відповідачем вказується на те, що вказане підприємство відповідно до службової інформації та податкової бази даних, не знаходиться за місцем державної реєстрації, звітність з червня 2007 року не подає, відсутнє будь-яке майно чи трудові ресурси, а також, допитаний в якості свідка засновник та бухгалтер підприємства, пояснив, що підприємство зареєстрував на прохання свого знайомого без мети ведення господарської діяльності, при цьому усю документацію підписував.

Податковий орган також при винесенні спірного податкового повідомленні-рішення посилався на порушену кримінальну справу № 70/107-08/4 по факту створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2, ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, який правомірно не прийнявши до уваги твердження відповідача про нікчемність (недійсність) правочинів вчинених позивачем з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп», зазначив наступне.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, судом першої інстанці вірно зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, судом першої інстанці встановлено, що на час розгляду даної справи, прийнято рішення по кримінальній справі порушеній по факту умисного ухилення від сплати податків службовими особами ТО «Вікоім ЛТД» за ознаками складу злочину передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України. Зокрема, така кримінальна справа закрита поставною від 28.05.2011 року, у зв'язку із відсутності складу злочину. Наявності ж умислу у посадових осіб ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» вираженого в намірі порушити публічний порядок під час укладання договорів також не доведено.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені у ст. 216 ЦК України.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно зазначено, що оскільки укладені позивачем з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» правочини є господарськими договорами, то при визнанні їх недійсними наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобов'язання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до суб'єкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до суб'єкта/суб'єктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст. 208 Господарського кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено та вбчаєтсья з матеріалів справи, що відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинені позивачами правочини з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» мають ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів - не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину. Відповідачем не надано відповідних доказів нікчемності (недійсності) правочинів вчинених позивачем з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп».

Судом першої інстанції досліджено товарність угоди та реальність настання її умов.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у зв'язку із вступом в дію Податкового кодексу України (далі - ПК України), однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право складання податкових накладних надано виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість в порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.

У відповідності до п. 6.2. Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України 30.05.1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за № 233/2037, податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість. Згідно з абз. 1 п. 5 цього Порядку зазначається, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996 від 16.07.1999 року, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення, а згідно із ст. 9 цього ж Закону забороняється приймати до виконання первинні документи по господарським операціям, що суперечать законодавчим та нормативним актам. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, а також повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право платника податку на податковий кредит виникає у відповідності з дати здійснення першої з подій: або дати списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дати отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону). А податкова накладна відповідно до підпункту 7.2.3. пункту 7.2. ст. 7 Закону складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи наведені норми законодавства суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що суб'єкт господарювання може розраховувати на податковий кредит, якщо в нього є в наявності податкові накладні та вони виписані особами, які у встановленому порядку зареєстровані як платники податку.

Відповідно до наявних матеріалів справи та пояснень сторін судового розгляду судом першої інстанцій встановлено, що позивачем укладались договори з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» спрямовані на проведення сейсморозвідувальних робіт та отримання відповідних дозволів.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та ПП «Проміндастріал ЛТД» укладались договори № 1 від 24.07.2006 року та № ПОТР 25/01-07 від 25.01.2007 року на отримання від останнього послуг з отримання на надання письмово права (дозволу) на проведення сейсморозвідувальних робіт на землях визначених у Додатку № 1 до цього договору, послуг з ліквідації наслідків проведених позивачем сейсморозвідувальних робіт на ділянках зазначених у Додатку до цього договору. За наслідками виконання договорів сторонами складались акти виконаних робіт, виписано податкові накладні, які у повній мірі досліджувались як відповідачем при проведенні перевірки так і судом першої інстанції у судовому засіданні. Крім того, оплата таких послуг підтверджується копіями платіжних доручень та копіями простих векселів, які також буди досліджені судом першої інстанції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що позивачем також укладався договор з ПП «Алертс-Груп» за № AL-ус-06/05-1 від 29.05.2006 року, відповідно умов якого останнім надавались позивачу послуги з установки та зняття датчиків, прорубки візирок, супроводження топоробіт та занурення сейсмічного кабелю в місцях перетинання профілей і ґрунтових доріг на глибину 20-30 см. в траншею з подальшою засипкою землею.За наслідками виконання договорів сторонами складались акти виконаних робіт, виписано податкові накладні, які у повній мірі досліджувались як відповідачем при проведенні перевірки так і судом першої інстанції у судовому засіданні. Крім того, оплата таких послуг підтверджується копіями платіжних доручень та копіями простих векселів, які також були досліджені судом першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено, що вся первинна документація досліджувалась податковим органом, однак не була розцінена як первинна в силу наведених вище обставин, що на переконання відповідача свідчать про нікчемність договорів. Натомість в численних судових засіданнях відповідачем не доведено обставин викладених у акті перевірки.

Суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про те, що доводи податкового органу щодо відсутності настання реальних наслідків за правочинами укладеними позивачем з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» у повній мірі спростовано не лише наявними матеріалами, а й обставинами викладеними у постанові про закриття кримінальної справи заступника начальника ВРОВС Слідчого управління ПМ ДПА України від 28.05.2011 року. Що саме висновки досудового слідства щодо відображення актами виконаних робіт та податковими накладними реальних обставин та відповідно виконання ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп» своїх зобов'язань перед позивачем за укладеними з таким договорами та слугували підставою для закриття кримінально справи. Вказана постанова про закриття кримінальної справи набрала законної сили.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що позивач правомірно включив до сум податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачену при взаємовідносинах з ПП «Проміндастріал ЛТД» та ПП «Алертс-Груп».

На підставі викладеного, суд першої інстанції, з врахуванням встановлених обставин справи, дійшов правильного висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та про протиправність накладення на позивача штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 355 309,00 гривень.

Відповідно до ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Зважаючи на викладене, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вікоіл ЛТД» - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.05.2013 року у справі № 2а-2647/10/2670 - скасувати.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 19.11.2012 року у справі № 2а-2647/10/2670 - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

І.В. Приходько