Постанова № 35450274, 19.11.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 листопада 2013 р. №820/8670/13-а

Харківський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді -Волошина Д.А.,

за участю секретаря судового засідання Ільницької І.Л.

представників : позивача - ОСОБА_1, відповідача - Губської В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень ,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, з адміністративним позовом до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області , в якому просить суд, з урахуванням уточнень визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.06.2013р. №0001240172 видане Основ'янською МДПІ міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області згідно з якого було збільшено суму грошового зобов'язання ФО-П ОСОБА_3 за платежем податок на додану вартість за заниження податкового зобов'язання на суму тридцять п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят сім грн. 50 коп. ; податкове повідомлення-рішення від 19.06.2013р. №0001230172 видане Основ'янською МДПІ міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області згідно з якого було збільшено суму грошового зобов'язання ФО-П ОСОБА_3 за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму тридцять шість тисяч п'ятдесят сім грн. 64 коп.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що висновки податкового органу про вчинення ним порушень є помилковими, не доведеними належними доказами і спростовуються первинними документами підприємства, наполягав на правильності обчислення податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат.

Відповідач, Основ'янська об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в письмових запереченнях та представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував з посиланням на матеріали перевірки та стверджував, що оскаржувані рішення винесені у відповідності до норм діючого законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позов просив задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, просив відмовити в задоволені позову з підстав, що зазначені в запереченнях на адміністративний позов та матеріалах перевірки.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, встановив наступне.

Фізична особа - підприємець ФОП ОСОБА_3 зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 20.10.2010р., обліковується в Основ'янській об'єднаній державній податковій інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) з 21.10.2010 р., що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців.

В ході судового розгляду перелічені обставини були визнані сторонами, суд не має підстав для сумнівів у добровільності визнання цих обставин сторонами та їх достовірності, а тому ці обставини окремо перед судом не доказуються.

Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківській області Державної податкової служби була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 за період з 21.10.2010р. по 31.12.2012р., про що було складено акт № 2627/17.2-07/НОМЕР_1 від 24.05.2013 року.

На підставі висновків акту перевірки Основ'янською міжрайонною державною податковою інспекцією м. Харкова Харківській області Державної податкової служби були винесені податкові повідомлення-рішення від 19.06.2013 р. №0001240172 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 35587,50 коп., з яких за основним платежем 28470,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7117,50 грн. та податкове повідомлення-рішення від 19.06.2013р. №0001230172 яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 36057,64 грн., з яких за основним платежем 28846,11 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7211,53 грн.

Як з'ясовано судовим розглядом, фактичною підставою для винесення податкового повідомлення-рішення слугували відображені в акті перевірки №2627/17.2-07/НОМЕР_1 від 24.05.2013 року висновки відповідача про порушення позивачем ст.13.14 ДКМУ "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992, п.п.19.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-ІУ від 22.05.2003р., ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2744-ІУзі змінами та доповненнями, а саме заниження податкового зобов'язання з ПДФО у розмірі 28846,11 грн., в тому числі за 2011 рік у розмірі 10592,9 грн., за 2012 рік у розмірі 18253,21 грн. ; п.п. 198.4 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р.№2755-УІ, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в розмірі 28470 грн. за період з січня 2011 року по грудень 2012 року; п.6 ст.128 Господарського кодексу України від 16.01.03 р., ст.13,14 ДКМУ „Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992, пп.19.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб " №889-ІУ від 22.05.2003р., ст.177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. №2744-ІУ, а саме не належне ведення обліку доходів та витрат.

Як вбачається з матеріалів справи фактичною підставою є висновок про заниження податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, внаслідок неправомірно сформованих витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам позивача з придбання у ПП «Лукойл-Україна» бензину А-95 у період з травня 2011 року по грудень 2012 року, придбання від постачальників запчастин для вантажного транспорту у період з січня 2011 року по грудень 2012 року, придбання у СУАП «Європоль» у формі ТОВ та ТОВ «Сучасний модерн» продуктів харчування у період з липня 2011 року по грудень 2012 року, придбання для господарських потреб у ПП «Антошка», ТОВ «Мега-7», ТОВ «Брокард -Україна», ТОВ «Епіцентр К» дитячих товарів, парфумерних виробів, предметів декору у період з серпня 2011 по грудень 2012 року, придбання послуг у ТОВ «Універсалсервіс» у серпні 2011 року на загальну суму 27900,00 грн.

Перевіряючи вказані висновки відповідача, а відтак і прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення, на відповідність вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, суд виходить з такого.

Особливості оподаткування доходів фізичної особи - підприємця від провадження господарської діяльності визначені статтею 177 Податкового кодексу України, який набув чинності з 01 січня 2011 року.

Згідно п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України (в редакції до 07.07.2011 року), до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу, а в редакції з 07.07.2011 року до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Однак розділ III цього Податкового кодексу України ("Податок на прибуток підприємств") набрав чинності з 01.04.2011 року.

Правовідносини стосовно формування валових витрат обігу та виробництва у період до 01.04.2011 року були врегульовані ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Проте, у зв'язку з тим, що правовідносини стосовно формування валових витрат обігу та виробництва до 1 кварталу 2011 року включно виникли до набрання чинності Податковим Кодексом України, в даному випадку до таких правовідносин слід застосовувати також норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", який був чинний на момент виникнення даних правовідносин.

Відповідно до приписів п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до приписів п. 14.1.27 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Визначення господарської діяльності відображене в п.1.32. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

На теперішній час, визначення господарської діяльності закріплене і в п 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, відповідно до якого - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п.5.2.1 п.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті. З положень наведеної норми закону слідує, що з-поміж витрат, які за своєю суттю відповідають законодавчо наведеному визначенню валових витрат, до складу валових витрат обігу та виробництва можуть бути віднесені ті витрати, понесення яких є об'єктивно необхідним для здійснення господарської діяльності.

Згідно з абз. 1 п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п.5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно із приписами абз. 1 п. 139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України до витрат не включаються витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Правила обрахування податкового кредиту з 2011 року, передбачені розділом ІV Податкового кодексу України, а саме п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 зазначеного Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника (п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу).

При цьому відповідно до п. 198.2 цієї статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум ПДВ до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/по слуг, що підтверджено податковою накладною.

Щодо придбання у постачальників запчастин для вантажних автомобілів, що використовувались позивачем у підприємницькій діяльності, судом встановлено, що факт придбання товару підтверджується первинними документами, а саме видатковими, податковими накладними, банківськими виписками про перерахування коштів, що містяться в матеріалах справи.

Між ОСОБА_3 (як - орендар) та ТОВ «Автомобілі Росії» (як - орендодавець) укладено договір оренди транспортних засобів № 1 від 10.05.2011 року, згідно умов якого позивач орендував строком на два роки дві одиниці автомобілів марки Камаз 43253 н.з НОМЕР_2 та автомобіль марки Зіл 433362 н.з. НОМЕР_3. (а.с. 193-194 т.1)

Оренда транспортних засобів обумовлена виконанням зобов'язань позивача за договорами по збиранню, вивозу та захороненню безпечних відходів, що відповідає основним видам діяльності позивача передбаченим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а саме 81.29 - інші види діяльності із прибирання; 38.11 - збирання безпечних відходів; 39.00 - інша діяльність щодо поводження з відходами. (а.с. 196 т.1)

Вказані обставини визнані сторонами у судовому засіданні та підтверджуються даними акту перевірки.

Факт використання транспортних засобів підтверджується путьовими листами, а вказаних запчастин у господарській діяльності для ремонту таких транспортних засобів підтверджується актами списання та актами виконаних робіт, щодо проведеного ремонту, що містяться в матеріалах справи.

Отже таким чином суд приходить до висновку, що ремонт орендованих вантажних автомобілів з використання придбаних запчастин, свідчить про їх використання у господарській діяльності позивача, пов'язаний з отриманням доходу та використанням у оподаткованих операціях.

Щодо постачання запчастин в березні 2012 року від ПП «Стандарт-металл» та отримання послуг в серпні 2011 року на суму 27900,00 грн. від ТОВ «Універсалсервіс» судом встановлено наступне.

ФОП ОСОБА_3 від ПП «Стандарт-металл» отримано гідроциліндр 3-х штоковий виробництва м. Мелітополь у кількості 2 одиниці на загальну суму 24000,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 20/03-2 від 20.03.2012р., податковою накладною № 33 від 20.03.2012р. (а.с. 100, 208 т.3) Факт використання отриманого товару підтверджується актом списання № СпТ-000001 від 31.03.2012р. (а.с. 100 т.1) Розрахунки проведені у повному обсязі, що підтверджується даними акту перевірки.

Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_3 від ТОВ «Універсалсервіс» отримано послуги самосвалу Камаз 5320, екскаватора ЄО-2621Т, екскаватора ЄО-4221а Т у липні 2011 року на суму 42000,00 грн. та у серпні 2011 року на суму 27900,00 грн., що підтверджується актами здачі - прийняття робіт від 31.07.2011р., 31.08.2011р., податковими накладними № 212 від 31.07.2011р., № 207 від 31.08.2011р. (а.с. 224,225,229, 230 т.2). Розрахунки проведені у повному обсязі, що підтверджується даними акту перевірки.

З пояснень представника позивача в судовому засіданні, судом встановлено, що отримання таких послуг пов'язано з виконанням зобов'язань позивача за договорами по збиранню, вивозу та захороненню безпечних відходів.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.До первинних документів бухгалтерського обліку належать видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові ордери тощо. Всі ці документи містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх проведення.

Первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, наявності недоліків (дефектів форми, змісту або походження), які б згідно з ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення) спричиняли втрату означеними накладними юридичного статусу первинних документів судом не виявлено та актом перевірки не встановлено.

Таким чином, належно оформлені між продавцем та покупцем видаткові та податкові накладні, акти здачі прийняття робіт були достатньою законною підставою для позивача відобразити в обліку операції з придбання та подальшого використання товару та отриманих послуг.

Податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між ПП «Стандарт-металл», ТОВ «Універсалсервіс» та позивачем і які б підтверджували висновки акту перевірки.

Суд відмічає, що відповідачем не надано доказів фактичного нездійснення господарської операції, недостовірності даних в цих документах суми за якими позивач включив до складу витрат при обчисленні податку на доходи фізичних осіб та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Посилання відповідача на акт від 08.04.2013р. № 402/22-207/34389034 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Стандарт-метал» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків і зборів за грудень 2011 року та березень 2012 року», та Довідку про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Універсалсервіс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Афінас-11» їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2011 року» № 977/2305/24478367 від 21.11.2011р., за якими податковий орган дійшов висновку що вчинені правочини, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, суд вважає не обґрунтованими, оскільки законом встановлена індивідуальна відповідальність платників податку.

Платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

При цьому суд зазначає, що акт відносно ПП «Стандарт-метал» від 08.04.2013р. № 402/22-207/34389034 з огляду на приписи Постанови КМУ № 1232 від 27.12.2010р. "Про затвердження порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок" лише фіксує факт неможливості вчинення дій з проведення звірки та не може містити висновку щодо відсутності факту здійснення господарської діяльності, оскільки первинні документи при цьому не досліджувались.

Щодо довідки відносно ТОВ «Універсалсервіс» № 977/2305/24478367 від 21.11.2011р., суд зазначає що предметом звірки є господарські операції з поставки товару та послуг ТОВ «Афінас-11» на адресу ТОВ «Універсалсервіс», доказів що отримані ФОП ОСОБА_3 у серпні 2011 року послуги від ТОВ «Універсалсервіс» були по ланцюгу надані ТОВ «Афінас-11» відповідачем до суду не подано. На противагу цьому суд зазначає, що як вбачається з вищезазначеної довідки ТОВ «Універсалсервіс» орендує транспортні засоби згідно договорів оренди з ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, а не з ТОВ «Афінас-11». (а.с. 156 т.1)

Відповідач не надав до суду доказів прийняття компетентним органом рішення про порушення кримінальної справи або обвинувального вироку відносно ФОП ОСОБА_3 або за фактами діяльності контрагентів, що викладені в акті.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентами і правомірність віднесення позивачем до складу витрат та податкового кредиту суми витрат на оплату вартості отриманих товарів та послуг, відповідно до первинних бухгалтерських документів та податкових накладних.

Таким чином твердження відповідача про завищення витрат на суму 65690,85 грн. та податкового кредиту на суму 13114,17 грн. у зв'язку з придбанням запчастин, завищення витрат на суму 23250,00 грн. та податкового кредиту на суму 4650,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ «Універсалсервіс» є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування в цій частині, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої п.п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України.

Згідно поданого до суду розрахунку штрафних санкції, судом встановлено що вказані порушення призвели до визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 13647,59 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3411,90 грн. та податку на додану вартість за основним платежем 17764,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4441,00 грн.

Щодо придбання у СУАП «Європоль» у формі ТОВ та ТОВ «Сучасний модерн» продуктів харчування у період з липня 2011 року по грудень 2012 року, за якими сформовано витрати та податковий кредит, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем у СУАП «Європоль» у формі ТОВ, ТОВ «Сучасний модерн» за видатковими та податковими накладними, що містяться в матеріалах справи придбано продукти харчування, у зв'язку з чим до складу валових витрат віднесено 42446,00 грн. та до складу податкового кредиту 2330,28 грн. (а.с. 1-181 т.4)

Дослідуючи надані позивачем видаткові накладні на придбання продуктів харчування, судом встановлено що згідно найменувань містяться товари, які не є продуктами харчування, а саме : салютні установки, корм для котів, газети, туалетний папір, шампуні, зубні пасти, гігієнічні наповнювачі, листівки, прикраси до новорічних свят, ватні палички, засоби для миття посуду, пральні порошки, ополіскувачи, мило, аерозолі, хустки, батарейки та інше, що не відноситься до продуктів харчування, яким чином використані данні товари в господарській діяльності або в оподаткованих операціях з податку на додану вартість позивач пояснити не зміг. (а.с. 1-152 т. 4)

Надані до суду акти списання не містять переліку (найменувань), кількості продуктів харчування, що підлягають списанню, таким чином акти не дають можливість ідентифікувати, що саме придбані у вищезазначених контрагентів товари були використані та в якому обсязі, отже складені акти не свідчить про використання таких товарів у господарській діяльності або в оподатковуваних операціях. (а.с. 97-105 т.1)

Позивачем не подано до суду доказів наявності належного обладнання для приготування їжі, у штаті відсутня особа на яку покладено виконання обов'язку з приготування їжі, відсутній перелік страв та норми використання продуктів для їх приготування.

Відповідно до п. 142.1 ПКУ до складу витрат платника податку включаються витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, які включають нараховані витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів, робіт, послуг, витрати на оплату авторської винагороди та за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін відповідно до колективних договорів (угод) (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами розділу IV цього Кодексу).

Водночас, пп. 139.1.1 ПКУ передбачено, що не включаються до складу витрат платника податку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, зокрема, витрати на фінансування особистих потреб фізичних осіб, за винятком виплат, передбачених ст. 142 і 143 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених нормами цього розділу.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З наданих до суду трудових договорів, що зареєстровані у центрі занятості, не передбачено домовленості сторін, щодо забезпечення з боку роботодавця обов'язкового харчування найманих працівників, окрім того працівники ОСОБА_7, ОСОБА_8 працюють з неповним робочим днем з 8-00 до 12-00 год., ОСОБА_9 пропрацював лише 14 днів в липні 2011 року. (а.с. 197-207)

Отже в даному випадку вартість харчування розглядається як фінансування особистих потреб найманих фізичних осіб і не включається до складу витрат платника податку.

При цьому суд зазначає, що вартість необов'язкового харчування згідно правил оподаткування податком на доходи фізичних осіб може визнаватись як заробітна плата або як додаткове благо. Так, якщо харчування передбачено умовами трудового чи колективного договору та відповідає іншим умовам доходу у вигляді заробітної плати, його вартість оподатковується за правилами, встановленими для заробітної плати. Тобто при отриманні доходу в «натуральній» формі база оподаткування визначається з урахуванням п. 164.5 - 164.6 та пп. 169.4.1 ПКУ, а у формі № 1ДФ відображається з ознакою «101». Якщо таке харчування не передбачено трудовим (колективним) договором, воно розцінюється як додаткове благо (пп. 164.2.17 ПКУ). У такому випадку база оподаткування визначається без урахування норм п. 164.6 та пп. 169.4.1 ПКУ, а у формі № 1ДФ вказується ознака «126».

Позивачем не подано до суду доказів нарахування найманим працівникам вартості харчування відносно кожної найманої особи як заробітної плати або додаткового блага та проведення відповідного оподаткування. Інших доказів, щодо використання таких товарів з метою отримання доходу та в оподаткованих операціях позивачем до суду не подано, при цьому вказаний товар не значиться на залишках товару, що не заперечувалось представником позивача в судовому засіданні.

Отже суд приходить до висновку про обґрунтованість твердження відповідача про завищення валових витрат на суму 42446,00 грн. та завищення податкового кредиту на суму 2330,28 грн., які сформовані у зв'язку з придбанням у СУАП «Європоль» у формі ТОВ та ТОВ «Сучасний модерн» продуктів харчування.

Щодо віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту сум сплачених за придбаний у ПП «Лукойл-Україна» бензин марки А-95 для заправлення легкового автомобіля ВАЗ-21150 на загальну суму 44558,93 грн., в тому числі ПДВ - 7426,49 грн. у період з травня 2011 року по грудень 2012 року судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи ФОП ОСОБА_3 придбано у ПП «Лукойл-Україна» бензин марки А-95, що підтверджується договорами, видатковими та податковими накладними, проведеними розрахунками, що містяться в матеріалах справи.

Згідно наданих до суду подорожніх листів вбачається, що отриманий бензин марки А-95 використовувався при заправленні автомобіля ВАЗ-21150, що належить на праві власності найманому працівнику позивача ОСОБА_10, який використовував його згідно договору використання власного автомобіля в виробничих цілях від 15.07.2011р. (а.с. 107-126, 209 т. 1)

Суд не приймає до уваги твердження позивача, що автомобіль ВАЗ-21150 був переданий у користування ФОП ОСОБА_3 на підставі договору від 15.07.2011р., з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 799 Цивільного кодексу договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Такий договір за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч. 2 ст. 215 ЦК України) Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. (ч.1 ст 216 ЦК України)

Оскільки однією із сторін цієї угоди є фізична особа, то договір щодо передачі автомобіля має бути нотаріально посвідчений. Як вбачається з матеріалів справи договір використання власного автомобіля в виробничих цілях від 15.07.2011р. укладений у письмовій формі та нотаріально не посвідчений, отже не є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт передання вказаного автомобіля у користування позивача.

Підпунктом 138.1 ст. 138 Податкового кодексу встановлено, що до витрат операційної діяльності включаються витрати, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 п. 138.10, п. 138.11 цієї статті. Так, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення включаються до складу загальновиробничих витрат (пп. "г" пп. 138.8.5 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу). Витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання включаються до складу адміністративних витрат (пп. "в" пп. 138.10.2 п. 138.10 ст. 138 цього Кодексу).

З огляду на те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, що автомобіль ВАЗ-21150 був переданий у користування ФОП ОСОБА_3 та використовувався як основний засіб, суд приходить до висновку, що віднесення витрат по його експлуатації та утриманню згідно вимог Податкового кодексу України не включається до складу валових витрат позивача.

З огляду на те, що інших доказів використання придбаного бензину А-95 у господарській діяльності з метою отримання доходу або в оподаткованих операціях з податку на додану вартість до суду не подано, суд приходить до висновку про обґрунтованість твердження відповідача про завищення валових витрат на суму 37132,44 грн. та завищення податкового кредиту на суму 7426,49 грн., які сформовані у зв'язку з придбанням паливно - мастильних матеріалів, а саме бензину марки А-95.

Щодо придбання для господарських потреб у ПП «Антошка», ТОВ «Мега-7», ТОВ «Брокард -Україна», ТОВ «Епіцентр К» дитячих товарів, парфумерних виробів, предметів декору у період з серпня 2011 по грудень 2012 року, у зв'язку з чим позивачем включено до валових витрат суму 19105,55 грн. та до складу податкового кредиту включено 949,22 грн., судом встановлено наступне.

Як вбачається з акту перевірки ФОП ОСОБА_3 на перевірку надані видаткові та податкові накладні із зазначенням асортименту придбаного товару (дитячі товари, парфумерні вироби, предмети декору) від ПП «Антошка», ТОВ «Мега-7», ТОВ «Брокард -Україна», ТОВ «Епіцентр К», який не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності, отриманням від нього доходу та використанням у оподаткованих операціях з податку на додану вартість.

Позивач в судовому засіданні не заперечував факту придбання вказаного товару у вищезазначених контрагентів, однак на неодноразові вимоги суду, відмовився надати первинні документи щодо придбання товару та його подальшого використання. Зазначив, що вказані документи у нього відсутні, пояснити яким чином придбані товари використовувались у господарській діяльності у зв'язку з отриманням доходу або у оподаткованих операціях з податку на додану вартість не зміг. Позовна заява та надані письмові пояснення зазначених обставин не містять.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

З огляду те, що позивачем не подано будь-яких належних та допустимих доказів, щодо подальшого використання отриманого товару у зв'язку з отриманням доходу або в оподаткованих операціях з податку на додану вартість, суд доходить до висновку про обґрунтованість твердження відповідача про порушення п.п. 177.4 ст. 177, п.п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 2960,21 грн. та податку на додану вартість у сумі 949 грн.

Крім того суд зазначає, що надані до суду книги обліку доходів і витрат, ведуться позивачем з порушенням вимог Наказу ДПА від 24.12.2010, № 1025 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", а саме в графі 4 не зазначено реквізитів документів, що підтверджують понесені витрати у зв'язку з придбанням товарів, робіт та послуг.

Згідно поданого до суду розрахунку податкового зобов'язання та застосування штрафної (фінансової) санкції, судом встановлено, що встановлене в акті перевірки відхилення по валовому доходу в сумі 79746,00 грн. за 4 квартал 2010 року та ненадання звіту за вказаний період не призвело до нарахування податкового зобов'язання та застосування штрафної (фінансової) санкції, визначеної в оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях. (а.с. 183-184 т.4)

Позивач з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить скасувати податкові повідомлення - рішення №0001230172 від 19.06.2013 р., №0001240172 від 19.06.2013 р. прийняті Основ'янської МДПІ міста Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, судом встановлено, що вказані рішення прийняті Основ'янською міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби, однак враховуючи приписи ч.3 ст.2 КАС України, суд вважає за необхідне при вирішенні спору керуватись ст.11 та абз.2 ч.2 ст.162 КАС України та задля повного захисту прав позивача скасувати податкові повідомлення - рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001240172 від 19.06.2013 р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 17764,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 4441,00 грн. та №0001230172 від 19.06.2013 р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 13647,59 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3411,90 грн.

В іншій частині позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст. 7-11, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч. ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1 ст. 162, ст. 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001240172 від 19.06.2013 р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 17764,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 4441,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0001230172 від 19.06.2013 р. в частині визначення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 13647,59 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 3411,90 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (р/р 31217206784011, платник - УДКСУ у Червонозаводському районі м.Харкова, МФО 851011, код ЄДР 37999628, юридична адреса: м.Харків, вул. Плеханівська 29) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (61124, АДРЕСА_1, іден. Код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 358,24 грн. (триста п'ятдесят вісім грн. 24 коп.).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 25 листопада 2013 року.

Суддя Волошин Д.А.