Постанова № 35450224, 18.09.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/2913/13-а

18 вересня 2013 року 16год. 35хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не з"явився,

відповідача: представник Гуль Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державна податкова інспекція у м.Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області

до Приватне підприємство продовольча компанія "Десна" про зобов'язання вчинення певних дій , -ВСТАНОВИВ :

Державна податкова інспекція у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області (далі по тексту постанови - ДПІ у м. Рівному) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного підприємства-продовольчої компанії «Десна» (далі по тексту постанови - ПП ПК «Десна») про нарахування та сплату податкових зобов'язань.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що ДПІ у м. Рівному була проведена позапланова виїзна перевірка ПП ПК «Десна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.

За результатами перевірки було складено акт №72/22-200/30352137 від 06.02.2013 року.

В акті перевірки ДПІ у м. Рівному встановило, що ПП ПК «Десна» було порушено п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР та п.44.1 ст.44 розділу ІІ, пп.14.1.11, пп.14.1.257 п.14.1ст.14, ст. 39 п.135.1, п.135.4, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.2.1, пп.153.2.3 п.153.2 ст.153, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Зокрема, результатами перевірки було встановлено, що у період з 01.01.2011 по 30.09.2012 року ПП ПК «Десна» занижувало дохід від надання послуг по оренді майна шляхом завищення договірної ціни від рівня звичайних цін за договорами оренди приміщень, укладених з ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Так, між відповідачем та ПП ОСОБА_3 було укладено договір оренди №б/н від 01.01.2011 нежитлового приміщення загальною площею 316 кв. м. для торгівлі алкогольними та тютюновими виробами в АДРЕСА_1. Орендна плата становить 300,00 грн. (з ПДВ) в місяць. 31.12.2010 року між Відповідачем та ПП ОСОБА_2 укладено договір оренди №1 нежитлового приміщення загальною площею 316 кв. м. для розміщення боулінг клубу в АДРЕСА_1.

Рівень звичайних цін по оренді нежитлових приміщень ДПІ у м. Рівному було визначено на підставі інформації щодо середньої вартості орендної плати за 1 м. кв. нежитлових приміщень (приміщень для розміщення кафе, барів, ресторанів, закладів розваг тощо), за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 у м. Березне, отриманої від ПП агентства нерухомості «Челсі» та ФОП ОСОБА_6 за відповідними запитами від 04.02.2013 року №2624/22-211 та від 4.02.2013 року №2628/22-211.

Згідно відповідей від ПП агентства нерухомості «Челсі» та ФОП ОСОБА_6 вартість оренди одного метра квадратного нежитлових приміщень (приміщень для розміщення кафе, барів, ресторанів, закладів розваг тощо), за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 у м. Березне становила від 30 до 50 грн. за м. кв. за виключенням вартості комунальних послуг та інших витрат на отримання майна.

Зазначає, що відповідно до положень п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «По оподаткування прибутку підприємств» дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менше за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Отже, враховуючи вищенаведене, відповідачем було порушено п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податкове зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно п.8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, до вступу в дію ст.39 Кодексу застосовується п.1.20. ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (ст.39 Кодексу набирає чинності з 1 січня 2013 року).

Пунктом 39.15 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Таким чином, при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість ПП ПК «Десна» ДПІ у м. Рівному застосовувало звичайні ціни.

Представник позивача у судове засідання, призначене на 05.09.2013 та 18.09.2013 не з'явився, причини неприбуття суду не повідомив, від нього не надходило клопотань про розгляд справи за його відсутності. Про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлявся належним чином.

Зважаючи на принцип змагальності сторін та диспозитивність, на підставі ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи те, що адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, суд вирішив здійснити розгляд справи за відсутності представника позивача, за позовною заявою та на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав письмові заперечення.

У судовому засіданні представник відповідача адміністративний позов заперечила з підстав, викладених у письмових запереченнях, надала суду додаткові пояснення.

Зокрема, вказала, що згідно положень п. 135.4 ст.135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до Розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набрала чинності з 01.01.2013 року, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. Аналогічна норма закріплена у п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України.

Таким чином, якщо податковий орган не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Відповідно до п.39.11 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:

статистичні дані державних органів і установ;

ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Таким чином, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Отже, ДПІ у м. Рівному неправомірно було визначено рівень звичайних цін на основі інформації, отриманої від ПП агентства нерухомості «Чеслі» та ФОП ОСОБА_6, оскільки вказані суб'єкти господарювання не є офіційним джерелом інформації в розумінні вимог п.39.11 Податкового кодексу України.

Окрім того, зазначила, що відповідно до ст.39 Податкового кодексу України податковий орган має право звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобовязань лише у тому випадку, коли податкові повідомлення-рішення є відкликаними. Проте, ДПІ у м. Рівному не було надано доказів того, що податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000712342 та №0000732342 є відкликаними.

Разом з тим, Головним управлінням Міндоходів було розглянуто скаргу на вказані податкові повідомлення-рішення та було зазначено, що платник податків може оскаржити їх до суду, що суперечить п.39.15 ст.39 Податкового кодексу України.

Також вказала, що податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000712342, №0000732342 були предметом оскарження у справі №817/2723/13-а. За наслідками розгляду справи прийнято рішення, яким визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000712342 та №0000732342.

З огляду на зазначене, представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позовну заяву, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Відповідно до п. 39.15 ст. 39 цього Кодексу, яка набирала чинності з 1 січня 2013 року, визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом, податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Виходячи з викладеного, звернення керівника органу державної податкової служби з наведеним позовом є завершенням законодавчо встановленої послідовності дій податкового органу із застосування звичайних цін. При цьому обов'язковою передумовою для звернення із розглядуваним позовом є відкликання податкового повідомлення-рішення, винесеного податковим органом на підставі пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України.

Як встановлено судом, ДПІ у м. Рівному була проведена позапланова виїзна перевірка ПП ПК «Десна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012.

За результатами перевірки було складено акт №72/22-200/30352137 від 06.02.2013 року.

На підставі висновків акта перевірки ДПІ у м. Рівному було винесено податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000712342, яким ПП ПК «Десна» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 79 292,00 грн. (разом із штрафними санкціями) та №0000732342, яким відповідачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75 735,00 грн. (разом із штрафними санкціями).

Вказані податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 20.02.2013 року №0000712342, яким ПП ПК «Десна» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 79 292,00 грн. (разом із штрафними санкціями) та №0000732342, яким відповідачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75 735,00 грн. (разом із штрафними санкціями) ПП ПК «Десна» були оскаржені у адміністративному та судовому порядку, а тому на підставі ст.39 Податкового кодексу України позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань.

Зокрема, судом встановлено, що в акті перевірки ДПІ у м. Рівному прийшло до висновку, що ПП ПК «Десна» було порушено п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року №334/94-ВР та п.44.1 ст.44 розділу ІІ, пп.14.1.11, пп.14.1.257 п.14.1ст.14, ст. 39 п.135.1, п.135.4, пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, пп.153.2.1, пп.153.2.3 п.153.2 ст.153, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Так результатами перевірки було встановлено, що у період з 01.01.2011 по 30.09.2012 року ПП ПК «Десна» занижувало дохід від надання послуг по оренді майна шляхом завищення договірної ціни від рівня звичайних цін за договорами оренди приміщень, укладених з ПП ОСОБА_2 та ПП ОСОБА_3 Так, між відповідачем та ПП ОСОБА_3 було укладено договір оренди №б/н від 01.01.2011 нежитлового приміщення загальною площею 316 кв. м. для торгівлі алкогольними та тютюновими виробами в АДРЕСА_1. Орендна плата становить 300,00 грн. (з ПДВ) в місяць. 31.12.2010 року між Відповідачем та ПП ОСОБА_2 укладено договір оренди №1 нежитлового приміщення загальною площею 316 кв. м. для розміщення боулінг клубу в АДРЕСА_1.

Рівень звичайних цін по оренді нежитлових приміщень ДПІ у м. Рівному було визначено на підставі інформації щодо середньої вартості орендної плати за 1 м. кв. нежитлових приміщень (приміщень для розміщення кафе, барів, ресторанів, закладів розваг тощо), за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 у м. Березне, отриманої від ПП агентства нерухомості «Челсі» та ФОП ОСОБА_6 за відповідними запитами від 04.02.2013 року №2624/22-211 та від 4.02.2013 року №2628/22-211.

Згідно відповідей від ПП агентства нерухомості «Челсі» та ФОП ОСОБА_6 вартість оренди одного метра квадратного нежитлових приміщень (приміщень для розміщення кафе, барів, ресторанів, закладів розваг тощо), за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 у м. Березне становила від 30 до 50 грн. за м. кв. за виключенням вартості комунальних послуг та інших витрат на отримання майна.

Суд не погоджується із вказаними висновками податкового органу зважаючи на таке.

Відповідно до положень п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Згідно пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до п. 135.4 ст.135 Податкового кодексу України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає, зокрема, дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо); особливості визначення доходів від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг для окремих категорій платників податків або доходів від окремих операцій встановлюються положеннями цього розділу.

Підпунктом 153.2.1 пункту 153.2 ст.153 Податкового кодексу України передбачено, що дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги) (пп.153.2.2 п.153.2 ст.153 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 188.1. ст.188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до Розділу XIX Прикінцевих положень Податкового кодексу України ст. 39 Податкового кодексу України набрала чинності з 01.01.2013 року, а до цього часу застосовувались правила, встановлені в п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до п.14.1.71 ст.14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.20.2 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 1.20.6 ст. 1 даного Закону визначено, що у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Пунктами 1.20.8 та 1.20.10 ст. 1 цього Закону вказано, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому Законом. Аналогічна норма закріплена у п.39.14 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, якщо податковий орган не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

З наведених законодавчих положень випливає, що у податкових правовідносинах діє принцип презумпції платника, виходячи з якого встановлено загальне правило про те, що для цілей оподаткування використовується ціна товарів, робіт та послуг, встановлена учасниками господарської операції. Підпункт 153.2.1 пункту 153.2 статі 153 та пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, встановлюючи принципи визначення ціни товарів, робіт, послуг з метою оподаткування є, по суті, засобом регулювання податкових правовідносин, спрямованих на забезпечення безумовного виконання усіма фізичними та юридичними особами обов'язку сплачувати податки, та застосовується податковим органом лише у разі наявності обставин, які свідчать про штучне заниження платником бази оподаткування.

Аналогічна позиція були висвітлена у постанові Вищого адміністративного суду від 07.08.2013 №К/800/33829/13.

Відповідно до п.39.11 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) використовуються офіційні джерела інформації, у тому числі:

статистичні дані державних органів і установ;

ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржові котирування;

довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, у тому числі електронних та інших банків даних;

звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном;

інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 07 листопада 2011 року у справі № 21-328а11, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Разом з тим, відповідно до ст.83 Податкового кодексу України, для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Таким чином, суд погоджується з доводами представника відповідача, що з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. А тому дані, надані ПП агентством нерухомості «Чеслі» та ФОП ОСОБА_6 не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Суд також наголошує, що Головним управлінням Міндоходів у Рівненській області було розглянуто скаргу на податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000712342 та №0000732342, що всуперечить п.39.15 ст.39 Податкового кодексу України.

Пунктом 39.15 ст.39 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Визначені із застосуванням звичайних цін база, об'єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами цієї перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. У разі коли платник податків розпочинає процедуру оскарження цього податкового повідомлення-рішення, або несплати відповідної суми, визначеної в такому податковому повідомленні-рішенні, протягом строків, встановлених цим Кодексом податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним. Керівник органу державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Таким чином, у разі оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення, винесеного за результатами перевірки, воно вважається відкликаним і дана скарга лишається без розгляду.

Так з матеріалів справи також вбачається, що податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Рівному від 20.02.2013 року №0000712342, яким ПП ПК «Десна» визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 79 292,00 грн. (разом із штрафними санкціями) та №0000732342, яким відповідачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 75 735,00 грн. (разом із штрафними санкціями) ПП ПК «Десна» було оскражено до у судовому порядку до Рівненського окружного адміністративного суду.

Рішенням у справі №817/2723/13-а визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №0000712342 та №0000732342.

Окрім того, суд вважає за доцільне зазначити, що згідно ст.ст. 6 та 626 та Цивільного Кодексу України договір є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору.

Статтею 638 передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Подібні вимоги щодо істотних умов договору також встановлено Господарським Кодексом України. При укладені договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. На підставі норм Господарського кодексу України, а саме глави 21 «Ціни і ціноутворення у сфері господарювання», суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, які вони визначають самостійно за згодою сторін. Згідно ЦКУ ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та її зміна після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором (ст. 632 ЦКУ).

Відповідно до ст.6 Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.1990 №507-ХІІ у народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що вільні ціни встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Аналогічні норми закріплені у Законі України «Про ціни та ціноутворення» від 21.06.2012 року №5007-УІ.

З системного аналізу вказаних норм права вбачається, що для визначення «звичайної» ціни закладено основний принцип - порівняння у співставних умовах. Спроба порівняння, як певної дії, була здійснена ревізорами ДПІ у м. Рівному під час перевірки (подання запитів для отримання інформації до суб'єктів господарювання), але таке порівняння зроблено в супереч основного принципу, встановленого чинним законодавством України. Крім того, податковий орган не провів аналіз, як цього вимагає податкове законодавство, не надав та не обґрунтував інформацію, що є необхідною для визначення рівня звичайних цін. Податковим органом не зібрано та не досліджено інформацію про договори з ідентичними (однорідними) послугами, на підставі яких надавалися послуги із реалізації об'єктів нерухомості іншими компаніями України, а також не досліджено об'єктивні умови, які могли вплинути на ціну надання таких послуг.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Державної податкової інспекції у м. Рівному Головного управління Міндоходів у Рівненській області до Приватного підприємства продовольчої компанії "Десна" про нарахування та сплату податкових зобов"язань - відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.