Постанова № 35446308, 20.11.2013, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2013 року Справа №904/3134/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді Науменка І.М. - доповідача

суддів: Павловського П.П., Кузнецова В.О.,

при секретарі судового засідання: Литвин А.П.,

позивач: ОСОБА_1, фізична особа - підприємець;

від позивача: ОСОБА_2, представник, довіреність №118 від 12.04.13;

від відповідача: Єрмолов Є.М., представник, довіреність №114 від 13.02.12;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ, на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013р. у справі №904/3134/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м.Дніпропетровськ

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ

про стягнення 47 565,26 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013р. (суддя Коваленко О.О.) у справі №904/3134/13 позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" на користь ФОП ОСОБА_1 46 000,00 грн. основної заборгованості та 1 720,50 грн. витрат по сплаті судового збору. В решті позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням господарського суду від 16.07.2013р., відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення при його прийнятті норм матеріального та процесуального права, просить дане рішення скасувати та за результатами апеляційного перегляду прийняти у справі нове рішення про відмову у позові.

Зокрема, апелянт наполягає на порушенні місцевим господарським судом норм процесуального права шляхом незадоволення клопотання банку від 16.07.2013р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, з огляду знаходження уповноваженого представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у відпустці та, як наслідок, ненадання останньому можливості представити додаткові докази у справі. Порушення ж норм матеріального права, на думку скаржника, полягає в недоведеності позивачем вини банку у заподіянні останньому збитків, а отже, стягнення з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь позивача 46 000,00 грн. заборгованості вважає неправомірним.

В свою чергу, у відзиві на апеляційну скаргу позивач викладені в останній твердження щодо недоведеності наявними у справі доказами вини банку у порушенні вимог чинного законодавства та, як наслідок, заподіянні позивачеві збитків шляхом помилкового списання грошових коштів повністю заперечує, вважає оскаржуване рішення правомірним, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачає.

Відповідно до ст.101 ГПК України, в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Отже, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, а також, заслухавши пояснення позивача та уповноважених представників сторін, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, з огляду на викладене нижче.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 29.06.2011р. між позивачем та відповідачем укладено договір №113021 банківського рахунку на комплексне обслуговування відповідачем позивача. Цього ж дня 29.06.2011р. сторони уклали Угоду про відкриття поточного рахунку з карткою примірника підписів та печатки. Починаючи з 29.06.2011р. по 05.02.2013р. сторони тісно співпрацювали і не мали одна до одної жодних претензій з приводу виконання умов вищеназваного договору та додатків до нього, що підтверджується матеріалами справи, оригіналами додатково наданих позивачем на вимоги суду документів в обґрунтування позовних вимог та по суті відповідачем не оспорюється.

06.02.2013р. приблизно о 17 год. 30 хв. працівник банку відповідача по телефону повідомив позивача, що з його рахунку, згідно платіжних доручень №298 від 06.02.2013р. на суму 20 000,00 грн., №299 від 06.02.2013р. на суму 19 000,00 грн. та №300 від 06.02.2013р. на суму 7 000,00 грн. списано 46 000,00 грн., які в подальшому відповідачем (банком) перераховано на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ед Юкейшн". З даною банківською операцією позивач категорично не погодився, просив відповідача негайно заблокувати рахунок і повернути перераховані кошти, що підтверджується наявними у справі матеріалами та також не заперечується сторонами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у добровільному порядку на вимогу позивача спірні кошти у сумі 46 000,00 грн. не повернув (докази зворотного - відсутні), позивач 07.02.2013р. звернувся до відділення банку відповідача та до його служби безпеки з письмовою заявою про розслідування безпідставного списання 46 000,00 грн. та повернення цих коштів на рахунок ФОП ОСОБА_1.

За результатами службового розслідування 13.03.2013р. службою безпеки банку було повідомлено позивача про те, що дійсно 06.02.2013р. шахрайським шляхом за допомогою шкідливого вірусного програмного забезпечення з рахунку ФОП ОСОБА_1 було здійснено переказ грошових коштів в сумі 46 000,00 грн., у зв'язку з чим згідно з п.п.1.5.5, 1.5.13, 3.7.11, 3.7.12 договору на обслуговування банківського рахунку, відповідальність за здійснення спірної банківської операції з переказу грошових коштів несе саме клієнт.

Наведене стало приводом для звернення позивача до суду про стягнення 46 000,00 грн. безпідставно списаних грошових коштів, 1 304,38 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та 260,88 грн. - 3% річних.

Частково задовольняючи основні позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з доведеності наданими позивачем доказами вини банку у помилковому списанні спірних грошових коштів. Зокрема, місцевим господарським судом не прийняті до уваги заперечення відповідача з посиланням на те, що відповідно до п.3.5.17 договору на обслуговування банківського рахунку, банк-відповідач відповідальності за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом-позивачем, не несе. На думку суду, в обґрунтування своїх позовних заперечень, відповідач жодного документу, який би підтверджував факт належного оформлення платіжних доручень №298 від 06.02.2013р. на суму 20 000,00 грн., №299 від 06.02.2013р. на суму 19 000,00 грн. та №300 від 06.02.2013р. на суму 7 000,00 грн. на списання 46 000,00 грн. саме позивачем, не надав.

В той же час, відмовляючи в задоволенні додаткових вимог позивача щодо стягнення з банку неустойки у вигляді пені на підставі ст.1073 ЦК України та 3% річних за ст.625 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що відсутність між сторонами грошових зобов'язань застосування до спірних правовідносин наведених вище засобів забезпечення їх виконання повністю виключає.

Отже, за результатами апеляційного перегляду, неспроможними колегія суддів вважає заперечення апелянта з приводу порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права. Так, як стверджує апелянт, місцевий господарський суд безпідставно не задовольнив письмове клопотання банку від 16.07.2013р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, з огляду на знаходження уповноваженого представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у відпустці та, як наслідок, позбавив останнього можливості представити додаткові докази у справі. Проте, за результатами апеляційного перегляду вищенаведені скаржником доводи колегією суддів визнані такими, що суперечать фактичним обставинам справи, а тому до уваги прийняті бути не можуть.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 02.07.2013р. на підставі ст.77 ГПК України в судовому засіданні вже оголошувалась перерва до 16.07.2013р. з метою надання сторонам часу представити суду додаткові докази, як в обґрунтування своїх позовних вимог, так і своїх позовних заперечень.

Таким чином, відповідач мав можливість та час надати суду необхідні документи на спростування позову. Більш того, вирішення питання щодо відкладення розгляду справи є саме правом, а не обов'язком суду, та не може ставитись в залежність від знаходження того чи іншого уповноваженого представника сторони у відпустці, на лікарняному і таке інше, адже кількість представників, що можуть захищати інтереси підприємств у суді, Господарським процесуальним кодексом України не обмежена.

Разом з цим, враховуючи наявні у справі доказами, фактичні обставини справи та практику Вищого господарського суду та Верховного суду України, колегія суддів погоджується з рештою апеляційних вимог банку щодо недоведеності належними доказами у справі вини банку у заподіянні останньому збитків шляхом помилкового списання грошових коштів, а отже, прийняття рішення про стягнення з ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на користь позивача 46 000,00 грн. слід визнати помилковим, з огляду на викладене нижче.

Так, відповідно до договору банківського рахунку №113021 від 29.06.2011р., що складається з заяви позивача, Регламенту/Правил на комплексне банківське обслуговування та Тарифів банку, картки зі зразками підписів та відбитку печатки, позивачу банком було відкрито рахунок в національній валюті НОМЕР_1. На виконання зазначеного вище договору банківського рахунку, позивачеві банком було надано ключі та паролі доступу до програмного комплексу «Приват 24» (далі - ПК «Приват 24») з правом виключно особистого користування. Офіційні документи з боку позивача щодо передачі повноважень в частині використання цифрового електронного підпису позивача третім особам від ФОП ОСОБА_1 до банку не надходили (докази зворотного - відсутні). В особистій картці з відображенням підписів та відбитку печатки вказані дані виключно ФОП ОСОБА_1

Згідно з п.п.3.5.17, 1.5.5, 1.5.13, 3.7.11, 3.7.12, 3.18.1.5, 3.18.1.6, 3.18.2.2.15 вищезгаданого договору банківського рахунку, відповідальність за оформлення електронних документів та накладення електронного цифрового підпису цілковито покладено на клієнта (позивача). У разі виявлення фіктивності документу з накладенням електронного цифрового підпису, збитки, заподіяні одній зі сторін договору або третім особам в результаті здійсненої операції, підлягають відшкодуванню за рахунок сторони, з вини якої було сформовано такий документ.

Тобто, з аналізу наведених вище положень договору вбачається, що саме клієнт (позивач) відповідальний за достовірність оформлення наданих відповідачеві (банку) на виконання платіжних доручень з використанням ПК «Приват 24».

В результаті дослідження під час апеляційного провадження платіжних доручень 298 від 06.02.2013р. на суму 20 000,00 грн., №299 від 06.02.2013р. на суму 19 000,00 грн. та №300 від 06.02.2013р. на суму 7 000,00 грн. встановлено відповідність останніх вимогам Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена Постановою НБУ №22 від 21.01.2004р.

Водночас, згідно п.1.19 даної Інструкції, банк не несе відповідальність за достовірність змісту платіжного доручення, оформленого клієнтом, а також, за повноту і своєчасність сплати клієнтом податків, зборів/внесків, обов'язкових платежів.

Згідно ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Належність і допустимість доказів Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ст.1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка, банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно зі ст.ст.22, 224 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, як-то: протиправної поведінки, самих збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, а також, вини боржника. За відсутності ж хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Отже, відповідно до вказаних норм, тягар доказування тієї чи іншої обставини покладається виключно на ту сторону, яка посилається на дані обставини, тобто, у даному випадку, на позивача, що в свою чергу, надало б господарському суду правові підстави для притягнення банку (відповідача) до цивільно-правової відповідальності шляхом відшкодування завданих позивачеві збитків.

В той же час, позивачем в обґрунтування позовних вимог жодних доказів на підтвердження фіктивності вищезгаданих платіжних документів суду не надано. Тобто, документального підтвердження наявності правових підстав для застосування до відповідача (банку) положень ст.ст.22, 224, 1073 ЦК України матеріали справи не містять.

(Аналогічної правової позиції дотримуються Верховний суд України в постановах від 20.12.2010р. у справі №06/113-38, від 04.07.2011р. у справі №51/250; Вищий господарський суд України в постановах від 30.10.2013р. у справі №910/18184/13, від 11.11.2013р. у справі №912/1476/13, від 12.03.2013р. у справі №5023/9738/11, від 04.03.2013р. у справі №5011-64/9975-2012, від 27.02.2013р. у справі №5011-34/18935-2012 тощо).

Більш того, апеляційна інстанція звертає увагу на наступне: в наявному у справі відзиву на позов банк зазначив, що за результатами службового розслідування спірного інциденту щодо помилкового списання 46 000,00 грн. з рахунку ФОП ОСОБА_1, виявлено наявність несанкціонованого доступу до системи ПК «Приват 24» ФОП ОСОБА_1 третьої особи - ОСОБА_4 Дана особа фактично мала можливість здійснювати платежі з розрахункового рахунку позивача, використовуючи власний комп'ютер, що знаходиться за місцем її проживання.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за доцільне зауважити й на тому, що ані нормами чинного законодавства України, ані умовами вищезгаданого договору банківського рахунку вимог щодо фіксації ІР адреси платника при використанні електронних платежів з використанням електронного цифрового підпису не передбачено.

Також, слід звернути увагу на ненадання господарським судом першої інстанції правової оцінки факту порушення 23.02.2013р. СВ Індустріального РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області за фактом неправомірного списання з рахунку ФОП ОСОБА_1 спірних грошових коштів кримінального провадження №12013040660001244. Втім, факту несанкціонованого списання спірних грошових коштів саме відповідачем (банком) на час вирішення даного спору правоохоронними органами не встановлено (докази зворотного - відсутні).

Проте, даний факт господарським судом першої інстанції під час провадження у справі не досліджувався та в оскаржуваному рішення відповідно відображений не був, що є порушенням принципів повного та об'єктивного дослідження наявних справі доказів з метою прийняття обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи наведене, викладені в оскаржуваному рішенні висновки господарського суду Дніпропетровської області апеляційна інстанція вважає передчасними, такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та здійснені за умов неповного дослідження наявних справі доказів, що є підставою для його скасування.

Зважаючи на результат вирішення спору, витрати на апеляційне оскарження покладаються на позивача, відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.101, 103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК", м.Дніпропетровськ, - задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 16.07.2013р. у справі №904/3134/13 - скасувати.

В позові - відмовити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" 860 грн. 25 коп. витрат на апеляційне оскарження.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України у дванадцятиденний строк.

Повний текст постанови виготовлено 25.11.2013р.

Головуючий суддя І.М. Науменко

Суддя П.П. Павловський

Суддя В.О. Кузнецов