Ухвала суду № 35442544, 12.11.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/2629/13-а

12.11.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Мунтян О.І. ,

Дадінської Т.В.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/2629/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Котарева Г.М. ) від 18.04.13

за позовом Підприємства "Сімком" (вул. Долгоруковська, буд. 38, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013 позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС від 05.03.13р. №0000102201, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 77001,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 5852,75грн., №0000062201, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 91950,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 1,00грн.; стягнуто з Державного бюджету України на користь Підприємства «СІМКОМ» (95017, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Крилова, 147, і.н. 30317773) за рахунок коштів на утримання Державної податкової інспекції у м. Сімферополь АР Крим ДПС 1748,05грн. судового збору.

Не погодившись із зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.2013 та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 12.11.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що 05.03.13р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000102201, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 77001,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 5852,75грн. (а.с. 57), та податкове повідомлення-рішення №0000062201, яким було донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 91950,00грн. та за штрафними санкціями в сумі 1,00грн. (а.с. 58).

Передумовою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 22.02.2013 №1085/22-1/30317773 документальної позапланової виїзної перевірки Підприємства «СІМКОМ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податок на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Ньютехнолоджи» за період з 01.01.11р. по 30.09.11р.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: - п. 5.1, п.п 5.2.1 п. 5.2, п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 14.1.185, п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, що виразилось у заниженні податку на прибуток в загальній сумі 91950,00грн., у т.ч.: 1 квартал 2011 року - 42489,00грн., 2 квартал 2011 року - 22400,00грн., 3 квартал 2011 року - 28289,00грн.; п.п. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що виразилось у заниженні суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 77001,00грн., у т.ч.: січень 2011 року - 7490,00грн., лютий 2011 року - 11857,00грн., березень 2011 року - 14644,00грн., квітень 2011 року - 4742,00грн., травень 2011 року - 6961,00грн., червень 2011 року - 7900,00грн., липень 2011 року - 20398,00грн., вересень 2011 року - 3009,00грн.

Матеріали справи свідчать, що 04.01.11р. між ПП «Ньютехнолоджи» (Постачальник) та Підприємством «СІМКОМ» (Замовник) був укладений договір поставки товару (будівельних матеріалів) №3 на суму 500000,00грн. (ПДВ 100000,00грн.).

Підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, які сплачені в складі вартості товарів, є належним чином оформлена податкова накладна.

Судом першої інстанції безперечно встановлено наявність податкових накладних, на підставі яких позивачем сформовано спірний податковий кредит (а.с. 60-61, 66-67, 74-75, 82-83, 87-88, 93-94, 99-100, 104-105, 112-113, 117-118, 122-123, 127-128, 132, 136-137, 141-142, 146-147, 153-154, 159-160, 165-166, 172-173, 177-178, 182-183, 187-188, 193-194, 198-199, 204-205, 210-211, 215-216, 220-222, 224, 229-230, 237-238, 243-244, 249-250, 255-256, 261-262, ), сплата - банківськими виписками (а.с. 62, 68, 76, 84, 89, 95, 101, 106, 114, 119, 124, 129, 133, 138, 143, 148, 155, 161, 167, 174, 179, 184, 189, 195, 200, 206, 212, 217, 223, 231, 239, 245, 251, 257, 263).

Заявником апеляційної скарги не враховано, що транспортування та використання отриманого позивачем товару підтверджується товарно-транспортними накладними та накладними, виписаними позивачем своїм покупцям (а.с. 63, 69, 77, 85, 90, 96, 102, 107, 115, 120, 125, 130, 134, 139, 144, 149, 156, 162, 168, 175, 180, 185, 190, 196, 201, 207, 213, 218, 225, 232, 240, 244, 252, 258, 264), (а.с. 64-65, 70-73, 78-81, 86, 91-92, 97-98, 103, 108-111, 116, 121, 126, 131, 135, 140, 145, 150-152, 157-158, 163-164, 169-171, 176, 181, 186, 191-192, 197, 202-203, 208-209, 214, 219, 226-228, 233-236, 241-242, 247-248, 253-254, 259-260, 265-266).

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу. Податкова накладна згідно п. 201.7 Податкового кодексу України виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Слід зазначити, що позивач і його контрагенти мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо нікчемності угод між позивачем та ПП «Ньютехнолоджи» через наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що акт перевірки не містить посилань на такі факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів із контрагентом суду не надано. Будь-яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано. У матеріалах справи відсутні докази обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності окремих посередників у ланцюгах постачання, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди. Відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про визнання судом недійсним (нікчемним) правочинів, вчинених між позивачем та його конртагентами.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.13 у справі № 801/2629/13-а залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.04.13 у справі № 801/2629/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис О.І. Мунтян

підпис Т.В. Дадінська

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко