Рішення № 35439535, 14.11.2013, Нижньогірський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 112/1939/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2013 року смт. Нижньогірський

Нижньогірський районний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Авакян А.М.,

при секретарі - Колесниковій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Вимоги мотивовані тим, що 17 січня 2008 року між ними та ОСОБА_1 був укладений договір, згідно з яким відповідач отримав строковий кредит у розмірі 43294 гривні на термін до 16 січня 2013 року, зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов договору. У відповідності до договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, відповідач сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Позивач виконав свої обов'язки та надав відповідачу кредиту розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Проте відповідач у порушення умов договору зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав та своєчасно не надав грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією а також іншими витратами відповідно до умов договору.

ПАТ «ПриватБанк» звернувся до Індустріального районного суду та 05 червня 2012 року вищезазначеним судом було винесено рішення про звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_2, яке було виконане та вищезазначений автомобіль був реалізований, отримана від реалізації сума булла вирахувана з суми заборгованості відповідача. Разом з тим, сума, отримана від реалізації предмету застави не покрила всю суму заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, в наслідок чого, відповідач станом на 07 серпня2013 року має заборгованість на загальну суму - 128434 гривні 68 копійок, а саме 16277 гривень 45 копійок - заборгованість за кредитом, 24966 гривень 44 копійки - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1873 гривні 62 копійки - заборгованість по комісії за користування кредитом; 78963 гривні 14 копійок - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: 250 гривень - штраф (фіксована частина), 6104 гривні 03 копійки - штраф (процентна складова), яку позивач просить стягнути. Крім того, просить стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, та пояснив, що у відповідності до кредитного договору, Банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 43294 гривні на придбання автомобіля ВАЗ 2007 року випуску д/н НОМЕР_2.Кредит було видано під заставу вищезазначеного автомобіля. Разом з тим, відповідач не у повному обсязі виконував взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим мав заборгованість. 19 червня 2009 року, відповідач добровільно передав Банку автомобіль на зберігання, про що був складений відповідний акт. Після чого відповідач не надавав відповідного доручення до 29 травня 2012 року, у зв'язку з чим вони були позбавлені можливості реалізувати вищезазначений автомобіль а гроші направити на погашення виниклої у відповідача заборгованості, у зв'язку з чим вони звернулися до суду та рішенням Індустріального районного суду від 05 червня 2012 року було звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_2, яке було виконане та вищезазначений автомобіль був реалізований за суму 24750 гривень, отримана від реалізації сума булла вирахувана з суми заборгованості відповідача. Разом з тим, сума, отримана від реалізації предмету застави не покрила всю суму заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, в наслідок чого, відповідач станом на 07 серпня 2013 року має заборгованість на загальну суму - 128434 гривні 68 копійок, а саме 16277 гривень 45 копійок - заборгованість за кредитом, 24966 гривень 44 копійки - заборгованість за процентами за користування кредитом, 1873 гривні 62 копійки - заборгованість по комісії за користування кредитом; 78963 гривні 14 копійок - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи: 250 гривень - штраф (фіксована частина), 6104 гривні 03 копійки - штраф (процентна складова), яку вони та просять стягнути.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та при цьому пояснив, що він дійсно уклав кредитний договір та отримав кредит у сумі 43294 гривні на придбання автомобіля ВАЗ 2007 року випуску д/н НОМЕР_2. Кредит було видано під заставу вищезазначеного автомобіля. Після чого на його адресу надійшов лист керівника відділення №8 КРУ Приватбанк, згідно якого від нього вимагали або погасити кредит у повному обсязі, або добровільно передати банку заставлений автомобіль, підтвердити свій статус платоспроможності або надати поручителя для укладення договору, після чого він привів поручителя до відділення банку, проте як потім з'ясувалося надані ними документи зникли. У банку йому пояснили, що договір є недійсним, оскільки він не надав поручителя. У червні 2009 року з цих підстав, працівниками банку у нього було вилучено автомобіль для його реалізації та направлення отриманих коштів на погашення заборгованості. У 2012 році, його повідомили, що необхідно надати доручення для продажу вищезазначеного автомобілю, та роз'яснили у цьому разі його заборгованість буде погашена, а решта списана, у зв'язку з чим він надав відповідне доручення, проте у теперішній час автомобіль продано, а він залишився боржником. Він вважає, що він не повинен сплачувати заборгованість за кредитним договором, оскільки боргу немає. Також він пояснив, що він виконав вимоги банку про повернення банку заставленого автомобіля та якщо б Банк продав автомобіль своєчасно, тобто ще у 2009 році коли він його передав банку для реалізації, то суми вирученої від його реалізації було б достатньо для погашення усього боргу, у зв'язку з чим вважає, що він ніякої заборгованості не має та сплачувати її не повинен, у задоволенні позову просить відмовити.

Допитаний у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_3 пояснив, що він працює у ПАТ «ПриватБанк» головним спеціалістом: У 2008 році, ОСОБА_1 добровільно передав їм автомобіль на зберігання, а коли він видав доручення, даний автомобіль було продано, а кошти від продажу автомобілю були спрямовані на погашення заборгованості за кредитним договором. Оскільки виручених коштів було недостатньо для погашення усієї заборгованості, банк звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи у їх сукупності, вислухавши пояснення сторін, свідка, суд приходить висновку що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 України наслідками порушення Відповідачем зобов'язань щодо повернення чергової частини суми кредиту є право Позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст.ст. 526,527,530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст.ст. 610,611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 258 позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно змісту пункту 7 частини 13 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки згідно ст. 266 ЦК України, п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Відповідно до ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що відповідає положенням ст. 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про заставу» за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Статтею 24 Закону України «Про заставу» передбачено, що у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.

Судовим розглядом встановлено, що 17 січня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № SІ80АК13660216. За умовами п. 17.1. кредитно-заставного договору Банком відповідачці був виданий кредит в сумі 43294 гривні на наступні цілі: на купівлю автомобілю 42000 гривень, з метою оплати перших страхових платежів за перший рік дії кредиту 2352 гривні, для сплати за реєстрацію Предмету застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна 34,00 грн., на сплату винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується в момент видачі кредиту - 840 гривень, на термін до 16 січня 2013 року, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами та інші платежі в розмірістроки та в порядку, встановленому договором. До щомісячного платежу входить: заборгованості за тілом кредиту, відсотків, комісії, а також інших витрат згідно умов договору.

Згідно до п. 14.2 и п. 14.3 кредитно-заставного договору у випадку порушення зобов'язань за кредитним договором по поверненню основної суми кредиту та сплати процентів та винагороди, Відповідач сплачує Банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менш 1 гривні.

За порушення умов кредитного договору боржник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов'язань по зазначеному кредитному договору ПАТ КБ"Приват Банк" -ОСОБА_1 було надано в заставу транспортний засіб, а саме: легковий автомобіль марки ВАЗ 21099-20, 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2.

Згідно з умовами зазначеного вище кредитного договору ОСОБА_1 повинен сплачувати кредитні кошти щомісяця.

Починаючи з моменту отримання кредиту він мав заборгованість по виплаті кредиту, а з березня 2009 року перестав сплачувати кредит взагалі, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Згідно з умовами зазначеного кредитно-заставного договору, Банк має право в разі порушення Позивачем (Позичальником) умов кредитного договору вимагати достроковою погашення всієї заборгованості, а в разі невиконання даної вимоги звернути стягнення на предмет застави.

Пунктом 13 даного договору передбачено, що погашення заборгованості за рахунок заставного майна відбувається як в судовому порядку так і позасудовому.

Згідно акту-прийому автотранспорту ОСОБА_119 червня 2009 року добровільно передав співробітникам Банку автомобіль для реалізації з подальшим погашенням кредитної заборгованості. Крім того, ОСОБА_1 29 травня 2012 року була видана довіреність, яка була надана суду представником банку, на продаж належного йому автомобіля.

Також судом встановлено, що у квітні 2012 року ПАТ «ПриватБанк» звернувся до Індустріального районного суду з відповідною позовною заявою та 05 червня 2012 року вищезазначеним судом було винесено рішення про звернення стягнення на предмет застави, а саме автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_2.

В 2012 році було реалізовано заставний транспортний засіба саме автомобіль ВАЗ д/н НОМЕР_2 за суму 24750 гривень, кошти віди його реалізації було направлено на погашення кредитної заборгованості, що підтверджується наданим суду розрахунком.

На момент реалізації заставного майна заборгованість була більша ніж вартість майна, у зв'язку з чим коштів від реалізації автомобіля не вистачило на погашення кредитної заборгованості в повному обсязі.

Після реалізації заставного транспортного засобу непогашеним залишилося у тому числі тіло кредиту в сумі 10771 гривня 38 копійок, а тому відповідно до умов вищевказаного договору банк продовжив нарахування відсотків та штрафних санкцій, що не суперечить нормам зазначеного вище кредитного договору.

П.п. 13.7. п. 13 договору передбачає, що непогашена від реалізації заставного майна сума становить заборгованість Позичальника перед Банком, яка негайно належить до сплати Банку.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 07 серпня 2013 року має заборгованість за кредитом у розмірі 128434гривні 68 копійок, до якої входять:

-16277гривень 45 копійок заборгованості за кредитом;

-24966 гривень 44 копійки заборгованості по відсотках за користування кредитом;

-1873 гривні 62 копійки заборгованості по комісії за користуванням кредитом;

-78963 гривні 14 копійок - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

а також штрафів відповідно до Договору:

-250 гривень - штраф (фіксована частина);

-6104 гривні 03 копійки - штраф (відсоткова складова).

Таким чином, суд вважає що твердження відповідача що він не має заборгованості за кредитним договором та не повинний її сплачувати, оскільки він виконав вимогу банку та передав банку заставлений автомобіль, отже на його думку кредитний договір припиненим в зв'язку з його повним виконанням не ґрунтуються на законі, оскільки у кредитора для задоволення своїх грошових вимог є право звернення стягнення на предмет застави; разом із тим сам по собі факт передання та реалізації предмета застави не припиняє грошового зобов'язання боржника та більш того в тому разі, коли сума, одержана від продажу предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, й у такому випадку закон передбачає право кредитора одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення його вимоги, з іншого майна боржника.

Оскільки судом встановлено, що вартості проданого заставного майна не вистачило для повного погашення заборгованості за кредитом, тому підстави вважати кредитний договір припиненим в зв'язку з його повним виконанням відсутні, та більш того банк має право вимагати стягнення з відповідача виниклої заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, оскільки ОСОБА_1 повинен відповідати за неналежне виконання кредитного зобов`язання і нести негативні наслідки таких своїх дій, а саме, повернути Банку тіло кредиту, сплатити прострочені відсотки та комісію, а також, в межах позовної давності, пеню.

Оскільки ОСОБА_1 у добровільному порядку заборговані грошові кошти не сплачує, то заборгованість за кредитом, по відсоткам за користування кредитом, по комісії за користування кредитом та штрафи підлягають стягненню з відповідачау межах заявлених вимог.

Що ж стосується вирішення вимоги про стягнення пені, то суд приходить до висновку що дані вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

В силу ч. 3. ст. 551 ЦК України, розмір неустойки, а пеня є її видом, може бути зменшений за рішенням суду, якщо значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

По перше на думку суду дана вимогазаявлена за межами позовної давності обов'язкове застосування до даних правовідносин яка передбачена ЗУ «Про захист прав споживачів».

Більш того, на думку суду у спірних правовідносинах є обставини, які дають суду підстави для зменшення розміру пені, а саме, недобросовісна договірна поведінка Банку в процесі продажу придбаного позичальником і переданого тому в заставу автомобіля а саме:

Оскільки, відповідач обґрунтовано маючи надію на те, що виручених за реалізацію автомобіля грошей вистачить на покриття боргу перед Банком, останній за доброї своє волі та згоди Банку ще 19 червня 2009 року, за спливом 1 року та 5 місяців з початку дії договору кредиту, передав кредитодавцю придбаний за взяті в позику гроші автомобіль для подальшої його реалізації, що підтверджується наданою суду копією акту прийому - передачі автомобілю та не заперечувалося сторонами.

Розмір боргу на той час становив значно меншу суму та вартість переданого майна на той час мала його покрити.

Отриманий автомобіль Банк реалізував тільки через три роки у 2012 році, не довівши, що в нього були труднощі з реалізацією, інших належних та допустимих доказів у справі немає.

До пояснень представника позивача стосовно того, що відповідач увесь цей час не надавав доручення на продаж автомобіля, у зв'язку з чим вони не могли його реалізувати, суд відноситься критично, оскільки з пояснень відповідача вбачається, що про необхідність надати доручення для продажу автомобіля йому повідомив банк лише у 2012 році, після чого він одразу видав відповідне доручення, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією дорученням. Рішення суду про звернення стягнення на предмет застави також не містить відповідних вказівок на таку поведінку відповідача та більш того з нього вбачається, що банк звернувся до суду з відповідним позовом лише у квітні 2012 року.

При цьому, за весь цей час Банк нараховував відповідачу пеню у розмірі, який станом на 07 серпня 2013 року склав 78963 гривні 14 копійок, тобто значно перевищує розмір збитків.

Як на думку суду, такі дії Банку слід вважати недобросовісною договірною поведінкою, а зазначені обставини - такими, що істотно вплинули на обсяг відповідальності позичальника, а, відповідно, такими, що дають суду право на зменшення пені.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що розмір пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором повинний бути зменшений до 8000 гривень, саме така сума на думку суду з урахуванням строку позовної давності, того факту, що вона значно перевищує розмір збитків та поведінкою банку підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Оскільки позов задоволено частково, то з відповідача на користь позивача підлягають також стягненню судові витрати по справі пропорційно до розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст.266,610,611,625,1050,1054 ЦК України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про заставу» керуючись ст.ст. 10,11,60,61,88,169,197,212-215,224-233,360-7 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості -задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги буд. №50, р/р №29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299) заборгованість за кредитним договором у сумі 57471 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят одну) гривню 54 копійки.

У задоволенні решти вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги буд. №50, р/р № 64993919400001, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299) судовий збір у сумі 554 (п'ятсот п'ятдесят чотири) гривні 71 копійка.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м. Феодосія протягом десяти днів з дня його проголошення через Нижньогірський районний суд . Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий: