Постанова № 35439203, 25.07.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/1158/13-а

25 липня 2013 року 11год. 30хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не зявився

відповідача: представник не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ізол" до Державна податкова інспекція у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ізол" звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне Рівненської області Державної податкової служби України з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2012 року № 0004742342 та № 0004752342.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі висновків проведеної документальної невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ "Медео-Захід", ТОВ «Технотрейд-Плюс» відповідачем були винесені податкові повідомлення-рішення № 0004742342 та № 0004752342.

Позивач не погоджується з даними висновками акта, складеного за результатами проведення перевірки, щодо встановленого порушення ст. ст. 139, 198 Податкового кодексу України (далі по тексту судової постанови - ПК України), оскільки при перевірці податковим органом не надано оцінки правочинам укладеним ТОВ «Ізол» з ТОВ «Технотрейд-Плюс» та ТОВ «Медео Захід» не досліджено первинні документи, які засвідчують факт виконання правочинів та правомірності віднесення до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість. Вказує, що зазначені документи відповідають нормам чинного законодавства. Вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені без належного правового аналізу господарських операцій підприємства, суперечать достовірним даним бухгалтерського обліку, діючому законодавству, прийняті не на основі об'єктивних даних, а на помилкових висновках та припущеннях контролюючого органу.

Представник позивача в судове засідання не з'явився подав клопотання про долучення додаткових доказів, позовну заяву просить розглядати за його відсутності на підставі наявних матеріалів у справі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився про час і місце слухання справи повідомлявся завчасно та належним чином. Заперечення щодо позовних вимог суду не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 05.09.2012 року посадовими особами відповідача була проведена документальна невиїзна перевірка з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Ізол» при проведенні взаємовідносин з ТОВ "Медео-Захід" та ТОВ «Технотрейд-Плюс». За результатами проведеної перевірки складено акт № 441/22-200/13992747.

Вказаною перевіркою, зокрема, встановлено порушення ТОВ «Ізол» пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.97р.(із змінами і доповненнями), п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 розділу V Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI (зі змінами та доповненнями) внаслідок чого ТОВ «Ізол» завищило податковий кредит в тому числі: за вересень 2009 року в сумі 101291,34 грн., за червень 2011 року в сумі 42000 грн., за жовтень 2011 року в сумі 98731,80 грн., липень 2011 року в сумі 28900 грн., серпень 2011 року в сумі 75465,91 грн., листопад 2011 року в сумі 16000. грн.

На підставі висновків акту перевірки №441/22-200/13992747 відповідачем, за винесені податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року №0004742342, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства у розмірі 402900 грн. (а. с. ??) в т.ч за основним платежем 330719 грн. та штрафними санкціями 72181 грн. та № 0004752342, яким занижено суму податку на додану вартість на суму 31670 грн.

Як вбачається з матеріалів справи між товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "Ізол" товариством з обмеженою відповідальністю "Медео-Захід" та ТОВ «Технотрейд-Плюс» укладалися договори купівлі продажу товарів.

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Технотрейд-Плюс» належним чином зареєстровано та має необхідний обсяг дієздатності.

Суд зауважує, що факт необхідної дієздатності ТОВ «Технотрейд-Плюс» та ТОВ «Медео-Захід» перевірявся в аналогічних адміністративних справах, і був підтверджений рішеннями судів, що набрали законної сили.

Відповідно до п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України (далі про тексту ПК) податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу;

Пунктом 198.1 ст.198 ПК встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п.198.2 ст.198 ПК датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р. підставою для бухгалтерського обліку господарських, операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальним фактором, для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, є зв'язок таких витрат та ПДВ із господарською діяльністю платника податків та наявність підтверджуючих первинних документів.

Долученими до матеріалів справи договорами, податковими накладними та актами виконаних будівельних робіт підтверджується як реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, так і використання, придбаних у ТОВ "Медео-Захід" та ТОВ «Технотрейд-Плюс» товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

До того ж чинним законодавством України на сторону правочину, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості. Разом з тим, нi ycтановчi, нi статутні документи контрагента позивача не визнані в установленому порядку недійсними i доказів про зворотне в матеріалах справи не має.

Та обставина, що постачальник ТОВ "Медео Захід" - ТОВ "Технотрейд-Плюс", за припущенням податкового органу не є в належній мірі дієздатними не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до валових витрат та складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість такому постачальнику товару.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Також не має жодних доказів на підтвердження того, що позивач у справі діяв без належної обачності та обережності i йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускає його контрагент, чи контрагенти останнього, або що його діяльність спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Разом з тим відповідно до ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився про час і місце слухання справи повідомлявся завчасно та належним чином. Заперечення щодо позовних вимог суду не надав.

Податковий орган, в свою чергу, не навів будь-яких доводів щодо безтоварності та нікчемності господарської операції за наслідками якої було сформовано позивачем оспорювані валові витрати та податковий кредит, не подав жодних фактичних даних, які б викликали сумнів у реальності виконання операцій з поставки товарів та послуг.

Відповідачем також не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагентів, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що у податкового органу були відсутні законні підстави для донарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. У ст.203 Цивільного кодексу України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Спрямованість правочину на незаконне заволодіння майном держави, за даних, обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту. Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами, якщо таке мало місце, є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину, а тому позивач мав достатні і передбачені законодавством підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту та формування валових витрат, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладеного правочину не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання такого договору.

Правова природа договорів купівлі-продажу (поставки) визначає наступне волевиявлення сторін цих договорів (правочинів): у продавця - на передачу покупцеві товару, у покупця - на прийняття товару та його оплату. Жодної іншої мети (завдання збитків державі шляхом несплати податків, штучне зменшення бази оподаткування тощо) ці правочини не містять і містити не можуть, оскільки зобов'язання припиняється його виконанням. Тобто, після виконання договорів внаслідок отримання кожною зі сторін бажаного результату, всі правовідносини між ними завершуються. Після цього у кожної зі сторін правочину (договору) виникають правовідносини вже з іншим суб'єктним складом. Поза увагою відповідача залишився той факт, що як позивач, так і його контрагент виконали умови укладених між ними угод, чим і підтвердили факт їх укладення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому покладення на позивача обов'язку сплати збільшеного податкового зобов'язання внаслідок порушень господарського чи податкового законодавства, допущених контрагентом (як-то відсутність за місцезнаходженням, порушення порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку) суд вважає неправомірним.

Частиною 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини" (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії"(№3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскільки у даній справі оспорюються прийняті відповідачем - суб'єктом владних повноважень, за результатами проведеної перевірки податкові повідомлення-рішення, суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, перевіряє чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно та своєчасно.

Матеріали справи свідчать, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вказаним критеріям правомірності.

Враховуючи сукупність наведених обставин, наряду із правовою специфікою податкових повідомлень-рішень, як актів органів державної податкової служби України, яка полягає у тому, що владний припис таких правових актів індивідуальної дії міститься безпосередньо в самому податковому повідомленні-рішенні, а мотиви його винесення, тобто обставини, яким керувався суб'єкт владних повноважень, - у відповідному акті перевірки, на підставі якого і приймався такий правовий акт індивідуальної дії, суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення від 04.10.2012 року № 0004742342 та № 0004752342 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по справі у вигляді судового збору згідно з ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України присуджуються на користь позивача з Державного бюджету.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне Рівненської області Державної податкової служби України від 04.10.2012 року №0004742342 та № 0004752342.

Присудити на користь позивача Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ізол" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2294 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.