Постанова № 35437458, 19.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 року Справа № 3487/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Клюби В.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Микитин І.В.,

представника позивача Зазуляка А.М.,

представника відповідача Ортинської Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу споживчого товариства «Народна торгівля» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року у справі за його позовом до державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2010 року споживче товариство «Народна торгівля» (далі - СТ) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова (далі - ДПІ) від 27 травня 2010 року

№ 0001222321/0, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 43167 грн., з яких 28778 грн. за основним платежем та 14389 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001232321/0, яким СТ визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 34533 грн., з яких 23022 грн. за основним платежем та 11511 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-5837/10/1370 у задоволенні позову було відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі СТ просило зазначену постанову суду першої інстанції скасувати і ухвалити нову задоволення його позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що згідно договорів ВЕО № 380294 від 08.06.2007 року та ВЕО № 380205 від 08.06.2007 року СТ одночасно реалізувало об'єкти нерухомості - нежитлові приміщення, що істотно відрізняються за своїми технічними характеристиками та технічним станом, мають різне розташування, а тому не можуть вважатися ідентичними чи однорідними в розумінні пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно із технічним паспортом нежитлові приміщення площею 134,6 м2 (позначені в технічній документації номерами 24, 24а, 246, 25, розташовані на першому поверсі будинку літ. Г-1), продаж яких здійснювався за договором купівлі продажу ВЕО № 380205 від 08.06.2007 року за ціною 150000 грн. мають висоту стелі 5,3 та 3,85 м, будівельний об'єм 709 м3, розташовані на І поверсі в куті подвір'я із виходом на центральну вулицю, забезпечені комунікаціями та електроживленням. Усі конструктивні елементи будівлі на момент продажу перебували у задовільному стані.

Нежитлові приміщення площею 141,9 м2 (позначені в технічній документації номерами 22, 23, 26, розташовані на першому поверсі будинку літ. Г-2), продаж яких здійснено згідно з договором ВЕО № 380294 від 08.06.2007 року за ціною 20000 грн. мають нижчу висоту стелі 2,7м та 4,0м, менший будівельний об'єм 570 м3, є фактично напівпідвальними приміщеннями без залізобетонного фундаменту, без будь-яких інженерних комунікацій, розміщені всередині подвір'я без виходу на магістральну вулицю та на момент продажу перебували у аварійному стані.

На переконання апелянта, суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги вказаних обставин, не здійснив належної оцінки наданих доказів та неправомірно визначив зазначені приміщення однорідними товарами.

Окрім того, суд не надав оцінки тому, що нежитлові приміщення загальною площею 141,9 м2 реалізовані за 20000 грн. із рівнем рентабельності у 56 % по ціні, яка перевищує їхню інвентаризаційну оцінку. Відповідно до наданою суду бухгалтерської довідки на момент продажу балансова вартість цих приміщень становила 11216 грн., а згідно із копією витягу з реєстру прав на нерухоме майно, виданою КП ЛОР «БТІ та ЕО» вартість приміщень складала 15707 грн. Отже ціна продажу цих приміщень є економічно обґрунтованою та передбачає одержання товариством прибутку, що належним чином підтверджена відповідною довідкою ліцензованої експертної організації.

Тому є всі підстави стверджувати, що ціна продажу зазначених нежитлових приміщень є справедливою ринковою ціною в розумінні пп. 1.20.1. п. 1.20. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Окрім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідно до вимог п. 1.20.8. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціні у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Однак відповідачем не надано жодного обґрунтування застосування визначеного ним розміру звичайної ціни, яка відрізняється від ціни, що встановлена договором без спростування аргументів позивача з приводу справедливості ціни, що визначена договором.

Одночасно апелянт звертає увагу на порушення ДПІ положень пп. 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за яким донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

ДПІ винесло оскаржувані податкові повідомлення-рішення у спосіб, який суперечить зазначеній нормі Закону, здійснивши нарахування нам податкових зобов'язань на підставі п. б пп. 4.2.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а не на підставі п. 4.3. ст. 4 цього Закону, який і регламентує спосіб визначення податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відмовляючи у задоволенні позову СТ, суд першої інстанції виходив із того, що товари згідно договорів ВЕО № 380294 від 08 червня 2007 року і ВЕО №380205 від 08 червня 2007 року є однорідними та реалізованими одночасно, а відтак, відповідач правомірно дійшов до висновку про невідповідність ціни товару згідно договору ВЕО №380294 від 08 червня 2007 року рівню звичайних цін та визначив її з урахуванням інформації про укладені на момент продажу такого товару договори з однорідними товарами у співставних умовах, тому позовні вимоги позивача до задоволення не підлягають.

Даючи правову оцінку постанові суду першої інстанції та доводам апелянтів, що викладені у апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Підпунктом 1.20.1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, встановлено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до пп. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 наведеного Закону, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Пунктом 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції чинній на час існування спірних правовідносин, передбачено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Як безспірно встановлено судом, ДПІ було проведено виїзну планову перевірку СТ з питань дотримання останнім вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період його господарської діяльності з 01 січня 2007 року по 21 грудня 2009 року, результати якої оформлено актом № 1338/23-209/20852932 від 19 травня 2010 року. У ході перевірки відповідач дійшов висновку, що СТ реалізовано нежитлове приміщення загальною площею 141,9 м2 за адресою м. Львів, вул. Пекарська, 95 за ціною 20000 грн. згідно договору купівлі-продажу від 08 червня 2007 року, яка не відповідає рівню звичайних цін на вказаний товар, що діяли на дату вчинення такого продажу, а саме звичайна ціна перевищує на 20 % договірну, а відтак вважає, що база оподаткування з такої операції повинна визначатися за звичайними цінами.

Даний висновок контролюючим органом обґрунтовано тим, що позивачем одночасно реалізовано нежитлові приміщення загальною площею 134,6 м2 за адресою м. Львів, вул. Пекарська, 95 за ціною 150000 грн. згідно з договором купівлі-продаж від 08 червня 2007 року, а тому з урахуванням вказаного договору відповідачем визначено звичайну ціну реалізованого товару.

При цьому пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Відповідно до п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності», індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Таким чином, на переконання апеляційного суду, виходячи з приписів наведеної правової норми звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях мають бути установлені на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, проведеної уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Підпунктом 1.20.6 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено: у разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Слід зазначити, що під час проведення перевірки, податковий орган мав право звернутись з запитом, а платник податків був зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатись на норму абз. 1 пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», однак відповідач таким своїм правом не скористався.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується із доводами апелянта про те, що нежитлові приміщення, реалізовані позивачем відповідно до договорів ВЕО № 380294 від 08.06.2007 року та ВЕО № 380205 від 08.06.2007 року, не можна вважати ідентичними чи тотожними з огляду на наявні відмінності у технічних характеристиках та технічному стані.

Відповідно до оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, вони приймалися на підставі п. «б» пп. 4.2..2 п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Разом із тим, відповідно до вказаної правової норми контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відтак, виходячи із того, що реалізовані згідно із договорами ВЕО № 380294 від 08.06.2007 року та ВЕО № 380205 від 08.06.2007 року нежитлові приміщення не можна вважати ідентичними чи тотожними, а податковим органом не обґрунтовано звичайну ціну нежитлового приміщення загальною площею 141,9 м2 за адресою м. Львів, вул. Пекарська, 95 на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України у визначеному порядку, то висновки ДПІ про реалізацію цього приміщення за ціною, яка не відповідає рівню звичайних цін на вказаний товар, є необґрунтованими.

З огляду на викладене оскаржувані СТ податкові повідомлення-рішення ДПІ були прийняті без достатніх правових підстав, а отже є протиправними і підлягають скасуванню.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу споживчого товариства «Народна торгівля» задовольнити.

Скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2010 року у справі № 2а-5837/10/1370 та прийняти нову, якою позов споживчого товариства «Народна торгівля» задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова від 27 травня 2010 року № 0001222321/0 та № 0001232321/0.

Присудити з Державного бюджету України на користь споживчого товариства «Народна торгівля» 5 (п'ять) грн. 10 коп. судових витрат.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 20 листопада 2013 року.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Я.С.Попко

В.В.Клюба