Ухвала суду № 35437381, 05.11.2013, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2013 року Справа № 130601/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Шуптар Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» до Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області, яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 20 квітня 2011 року № 0002801702, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 247664,30 грн. за основним платежем та 61916,07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року позов задоволено повністю. Постанова мотивована тим, що позивачем надані належні та достатні докази, які підтверджують факт набуття іноземними працівниками ДП «Датський текстиль» - громадянами Данії ОСОБА_2 та ОСОБА_4, статусу резидентів в розумінні норм Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», тому позивач правомірно утримував податок з доходів фізичних осіб при виплаті їм заробітної плати за ставкою 15%.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що органом державної податкової служби не видавалося повідомлення про визнання найманих працівників позивача резидентами, тому у позивача не було підстав утримувати податок з доходів фізичних осіб щодо іноземців за ставкою 15%.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Як встановив суд, в період з 24.11.2010 року до 28.12.2010року посадовими особами Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області було проведено планову виїзну документальну перевірку ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.09.2010 року , за результатами якої був складений акт від 05.01.2011 року № 3/2301/31588791.

В акті перевірки податковий орган зазначає про порушення позивачем вимог п. 7.1, п. 7.3 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8, пп. 9.11.3 п. 9.11 ст. 9, пп. 16.3.2, пп. 16.3.5 п. 16.3 ст. 16, п. 19.2а ст. 19, п. 20.2а ст. 20, пп. 20.3.1а, пп. 20.3.2 п. 20.3 ст. 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який був чинним в період, за який проводилась перевірка.

Такі висновки відповідач обґрунтовує тим, що позивачем неправомірно оподатковано доходи іноземних найманих працівників громадян Данії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 за ставкою 15% замість 30%, оскільки застосування ставки 15% можливе лише після видачі податковим органом Повідомлення, передбаченого наказом Державної податкової адміністрації України від 05.10.2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу», після видачі якого іноземець набуває статусу податкового резидента України.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією в Сокальському районі Львівської області було прийняте податкове повідомлення-рішення від 18 січня 2011 року № 0000121702/0, яким ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 247664,30 грн. за основним платежем та 61916,07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами апеляційного оскарження первинного податкового повідомлення-рішення рішенням Державної податкової адміністрації у Львівській області від 01.04.2011 року № 8884/10/25-005/693 частково задоволено скаргу позивача та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 18.01.2011 року № 0000121702/0 в частині 5018,98 грн. основного платежу з податку з доходів фізичних осіб та в частині 1254,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

З урахуванням даного рішення відповідач 20 квітня 2011 року прийняв податкове повідомлення-рішення № 0002801702, яким ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 309580,37 грн., в тому числі 247664,30 грн. за основним платежем та 61916,07 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

Під час перевірки ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» було встановлено, зокрема, що позивач використовує працю двох іноземців - громадян Данії - на умовах трудового контракту, а саме ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

При цьому, у трьох трудових контрактах за 2009 рік, укладених працівниками-іноземцями з ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С», в п. 2 розділу Оплата праці та соціально-побутове забезпечення працівника ОСОБА_4 (трудовий контракт від 11.10.2008 року № 11/10/08) та ОСОБА_2 (трудові контракти від 20.06.2008 року № 20/06/08 та від 20.06.2009 року № 20/06/09) вказано, що податок з доходів фізичних осіб утримується в розмірі 15%.

Згідно з преамбулою Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цим Законом визначається правовий статус, закріплення основних прав, свобод та обов'язків іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, порядок вирішення питань, пов'язаних з їх в'їздом в Україну або виїздом з України.

Відповідно до ст. 1 цього Закону іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Згідно з ст. 2 цього Закону іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Згідно з ст. 3 цього Закону іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 даного Закону іноземці та особи без громадянства мають рівні з громадянами України права та обов'язки в трудових відносинах, якщо інше не передбачено законодавством України та міжнародними договорами України, а згідно з ст. 21 цього Закону іноземці та особи без громадянства обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.

В період, що перевірявся, оподаткування доходів фізичних осіб регламентувалось Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (у відповідній редакції).

Відповідно до пп. пп. 1.20.1, 1.20.2 п 1.20 ст. 1 цього Закону фізична особа-нерезидент - це фізична особа, яка не є резидентом України, а фізична особа-резидент - це фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

У разі якщо фізична особа має місце проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо така особа має місце постійного проживання в Україні; якщо особа має місце постійного проживання також в іноземній державі, вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні.

У разі якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, або якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду або періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Якщо неможливо визначити резидентський статус фізичної особи, використовуючи попередні положення цього підпункту, фізична особа вважається резидентом, якщо вона є громадянином України.

Якщо всупереч закону фізична особа-громадянин України має також громадянство іншої країни, то з метою оподаткування цим податком така особа вважається громадянином України, який не має права на залік податків, сплачених за кордоном, передбаченого цим Законом або нормами міжнародних угод України.

Якщо фізична особа є особою без громадянства і на неї не поширюються положення абзаців першого-четвертого цього підпункту, то її статус визначається згідно з нормами міжнародного права.

Достатньою підставою для визначення особи резидентом є самостійне визначення нею основного місця проживання на території України у порядку, встановленому цим Законом, або її реєстрація як самозайнятої особи.

Відповідно до п. 7.1 ст. 7 даного Закону ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2-7.4 цієї статті.

Пунктом 7.3 цієї статті передбачено, що ставка податку становить подвійний розмір ставки, визначеної пунктом 7.1 цієї статті, від об'єкта оподаткування, нарахованого як виграш чи приз (крім у державну лотерею у грошовому виразі) на користь резидентів або нерезидентів, та від будь-яких інших доходів, нарахованих на користь нерезидентів - фізичних осіб, за винятком доходів, визначених у підпункті 9.11.3 пункту 9.11 статті 9 цього Закону.

Згідно з пп. 9.11.1 п. 9.11 ст. 9 цього Закону доходи з джерелом їх походження з України, що нараховуються (виплачуються, надаються) на користь нерезидентів, підлягають оподаткуванню за правилами, встановленими для резидентів, з урахуванням особливостей, визначених окремими нормами цього Закону, а згідно з пп. 9.11.3 цього пункту якщо зазначені у підпункті 9.11.1 цього пункту доходи виплачуються нерезиденту резидентом - фізичною або юридичною особою, то такий резидент вважається податковим агентом такого нерезидента стосовно таких доходів. При укладенні договору з нерезидентом, умови якого передбачають отримання таким нерезидентом доходу з джерелом його походження з України, резидент зобов'язаний зазначити у такому договорі ставку податку, яка буде застосована до таких доходів. При нарахуванні на користь нерезидента доходів у вигляді процентів, дивідендів або роялті застосовується відповідна ставка податку, встановлена цим Законом для нарахування таких доходів резиденту.

Як встановив суд та підтверджується матеріалами справи, на підставі дозволів на працевлаштування іноземному найманому працівнику позивача ОСОБА_2 29.12.2006 року було видано тимчасову посвідку на постійне проживання терміном дії до 25.05.2007 року, який продовжувався до 20.06.2008 року та 20.06.2009 року, а пізніше 15.06.2010 року цьому працівнику було видано посвідку на тимчасове проживання терміном до 26.05.2011 року.

Найманому іноземному працівнику позивача ОСОБА_4 на підставі дозволів на працевлаштування 05.12.2007 року було видано тимчасову посвідку на постійне проживання терміном дії до 11.10.2008 року, продовженим до 11.10.2009 року.

Також цим працівникам ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» надало житло, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями договорів суборенди та актів приймання передачі, а факт проживання підтверджується відмітками про реєстрацію за вказаною у договорах адресою та відмітками у посвідках.

Також позивач надав суду службові повідомлення зазначених працівників на адресу адміністрації підприємства з проханням вважати їх резидентами України та декларації про доходи, у яких іноземці не зазначали про доходи одержані ними з інших місць, ніж за місцем основної роботи у ДП «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С».

Будь-яких доказів одержання ними доходів за кордоном відповідач суду не надав.

Крім того, суд першої інстанції витребовував у Державної прикордонної служби України відомості про перетин державного кордону України ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у 2009 та 2010 роках, з відповіді якої встановлено факт перебування цих осіб на території України більше, ніж 183 дні протягом 2009 року і 2010 року.

Враховуючи наведені вище обставини та положення правових норм, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що в період, який перевірявся, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були резидентами в розумінні пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», тому позивач правомірно застосував при оподаткуванні податком з доходів фізичних осіб іноземних найманих працівників як резидентів за ставкою 15%.

Також, на думку колегії суддів, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання податкового органу на положення наказу Державної податкової адміністрації України від 05.10.2004 року № 581 «Про затвердження примірних форм Заяви фізичної особи-іноземця про самостійне визначення резидентського статусу та Повідомлення працедавця про самостійне визначення фізичною особою - іноземцем резидентського статусу», оскільки даний наказ не пройшов реєстрацію у Міністерстві юстиції України, чого не заперечує відповідач.

Враховуючи наведені вище обставини та оцінюючи зібрані докази, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, прийнятим без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а відповідачем не надано доказів його правомірності.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 05 жовтня 2011 року у справі № 2а-6323/11/1370 за позовом Дочірнього підприємства «Датський текстиль» Компанії «ПВН Холдінг А/С» до Державної податкової інспекції в Сокальському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький