Постанова № 35437026, 19.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р. Справа № 909/1071/13

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Хабіб М.І.

суддів Зварич О.В.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Комфорт буд-2", б/н від 14.10.2013р.

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 року

у справі № 909/1071/13

за позовом: Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", м. Харків

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Комфортбуд-2", м. Івано-Франківськ, с. Хриплин,

про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8/06-232-К від 15.09.2006 року за період з 15.09.2006 року по 10.09.2013 року включно, в сумі 55 593 грн. 81 коп., якої: 26 808 грн. 93 коп. - заборгованість за кредитом, 25 089 грн. 80 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 2 060 грн. 62 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 1 634 грн. 46 коп. - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах

За участю представників:

від позивача - не з'явився (належно повідомлений);

від відповідача - не з'явився (належно повідомлений).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 року у справі № 909/1071/13 (суддя Фанда О. М.) позов задоволено.

Присуджено до стягнення з ТзОВ "Будівельна компанія "Комфортбуд-2" на користь ПАТ "УкрСиббанк" заборгованість за кредитним договором № 8/06-232-К від 15.09.2006 року в сумі 55 593 грн. 81 коп., з них: 26 808 грн. 93 коп. - заборгованість за кредитом, 25 089 грн. 80 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 2 060 грн. 62 коп. - пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 1 634 грн. 46 коп. - пені за несвоєчасне погашення заборгованості по процентах та 1 720 грн. 50 коп. - судового збору.

Рішення суду мотивоване положеннями ст.ст. 11,15, 16, 509, 525, 526, 549, 550, 610, 612, 629, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216, 218, 220, 231 Господарського кодексу України.

При прийнятті рішення місцевий суд виходив з того, що на виконання умов кредитного договору №8/06-232-К від 15.09. 2006 р. банк надав відповідачу кредит в сумі 88 695 грн., за користування яким відповідач мав сплачувати проценти в розмірі 15% річних, розмір яких в подальшому був збільшений до 18% В порушення умов договору відповідач не повернув кредит у встановлений строк - не пізніше 14.09.2010р., та не сплатив відсотків за користування кредитом. За порушення термінів повернення кредиту та сплати процентів пунктом 7.1 договору передбачена сплата пені за кожен день прострочення по день сплати заборгованості. Відтак, суд визнав позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 року у справі №909/1071/13 скасувати та прийняти нове рішення. Зокрема, скаржник посилається на те, що справа розглянута судом першої інстанції без участі відповідача, який не був повідомлений про дату і час судового засідання. Крім того, скаржник зазначає, що місцевий суд не врахував позовну давність для стягнення пені, яка встановлена терміном в 1 рік. У даному випадку перебіг позовної давності щодо нарахування пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом почався 15.09.2010р. та сплив 15.09.2011р. Крім того, на думку скаржника, судом першої інстанції не враховані вимоги ч. 6 ст.232 ГК, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В судове засідання 19.11.13р. сторони явки повноважних представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення їм 04.11.2013р. поштових відправлень.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15 вересня 2006 року акціонерним комерційним інноваційним банком "Укрсиббанк", правонаступником якого згідно із новою редакцією Статуту, зареєстрованою 23.08.2012р., є публічне акціонерне товариство "Укрсиббанк", та ТзОВ "Будівельна компанія "Комфотбуд-2" укладено кредитний договір №8/06-232-К з додатками до нього, що є невід'ємними частинами даного договору.

Відповідно до п.1.1, 1.4, 1.5 банк зобов'язався надати позичальнику кредит (грошові кошти) у національній валюті України в сумі 88 965 грн. 00 коп., шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок позичальника №26005033123000 у банку для подальшого використання за цільовим призначенням - придбання автомобіля МАЗ 555102-223.

У відповідності до п.1.2.2 Кредитного договору позичальник зобов'язався не пізніше 14 вересня 2010 року повернути основну суму кредиту та сплатити плату за користування кредитом у вигляді процентів, комісій, а також сплатити штрафні санкції та здійснити інші грошові платежі згідно умов договору.

За користування кредитними коштами встановлена процентна ставка в розмірі 15% річних (п.1.3.1 Кредитного договору).

В подальшому розмір процентної ставки за користування кредитом був збільшений до 18% річних (Додаткова угода №3 від 30.04.2008 року та Додаткова угода №4 від 26.06.2009 року)..

За користування кредитними коштами понад встановлений Договором строк процентна ставка встановлюється в розмірі 30% річних Такий розмір ставки застосовується до всієї суми простроченої суми основного боргу позичальника (п.1.3.2. Договору).

Пунктом 1.3.4 кредитного договору передбачено, що нарахування процентів за цим Договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом "факт/360" відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України та чинного законодавства. Період нарахування процентів починається з дня фактичного надання кредитних коштів, якщо умовами пунктів 1.3.2, 1.3.3, 9.2 Договору не передбачено іншу дату початку нарахування процентів, а в наступному - з першого календарного дня поточного місяця, і закінчується останнім календарним днем поточного місяця.

Відповідно до п.1.3.5 даного договору позичальник зобов'язується сплачувати проценти за договором упродовж перших 5 -ти робочих днів кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти за користування кредитом. При цьому остаточне погашення процентів повинно було відбутись не пізніше дати остаточного повного повернення кредиту.

Строк дії даного договору встановлений з дати його укладання і до повного погашення суми кредиту, плати за кредит та пені, у разі її нарахування (п.9.3 Кредитного договору).

Пунктом 7.1. Кредитного договору №8/06-232-К від 15.09.2008 року передбачено, що за порушення позичальником термінів повернення кредиту та/або процентів за кредит та/або комісій, встановлених договором, Банк має право вимагати від позичальника, а позичальник при цьому зобов'язаний сплатити банку додатково до плати за кредит пеню в розмірі 17% річних від суми зазначеної простроченої заборгованості (суми кредиту та/або процентів по кредиту та/або комісій), розрахованої за кожний день прострочення платежу, включаючи день сплати заборгованості, за методом "факт/360" (метод "факт/360" передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів), але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України.

Згідно з Графіком погашення кредиту (Додаток №1 до договору) повернення кредиту мало відбуватися шляхом щомісячної сплати коштів за період з 06.11.2006р. по 14.09.2010р. в сумах, вказаних в цьому Графіку.

На виконання умов кредитного договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 88 965 грн., що підтверджується меморіальним договором № 0600668931 від 15.09.2006 року (а.с.41).

Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав. Згідно з розрахунками позивача заборгованість відповідача станом на 10.09.2013р. становить: по кредиту - 26 808 грн.93 коп., заборгованість по процентах - 25 089 грн. 80 коп. Відповідач не заперечує проти названих сум боргу.

На підставі п. 7.1 договору позивачем заявлена до стягнення пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 15.09.2010р. по 14.03.2011р. в сумі 2 060 грн. 62 коп. та за несвоєчасну сплату процентів за період 11.03.2013р. по10.09.2013р в сумі 1 634 грн. 46 коп.

Дослідивши всі обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст.345 ГК України).

Згідно визначення ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до вимог п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положенням ст.610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У відповідності до ст.230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання кредитного договору позивач надав відповідачу кредит в сумі 88 965 грн., який за умовами договору мав бути повернений не пізніше 14.09.2010р. За користування кредитом відповідач мав сплачувати щомісячно проценти в розмірі 15% річних В подальшому розмір відсоткової ставки був збільшений до 18% річних. Відповідач мав повертати кредит шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з Графіком (Додатком №1 до договору) та щомісячно сплачувати проценти упродовж перших 5-ти робочих днів кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти. Відповідач своїх зобов'язань не виконав в повному обсязі, його заборгованість по тілу кредиту становить 26 808 грн.93 коп. , а по процентах за користування кредитними коштами - 25 089 грн. 80 коп., проти якої відповідач не заперечує.

На підставі п. 7.1 договору позивачем заявлена до стягнення пеня за несвоєчасне погашення кредиту за період з 15.09.2010р. по 14.03.2011р. в сумі 2 060 грн. 62 коп. та за несвоєчасну сплату процентів за період 11.03.2013р. по 10.09.2013р. в сумі 1 634 грн. 46 коп.

Як вбачається з апеляційної скарги, відповідач заперечує проти стягнення пені, посилаючись на сплив строку позовної давності для стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту, який не врахований місцевим судом, а також неврахування місцевим судом норм п.6ст.232 ГК щодо припинення нарахування штрафних санкцій через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника з огляду на наступне.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано

Тобто, даною нормою встановлено припинення нарахування штрафних санкцій через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, лише у випадку, коли інше не встановлено законом або договором.

Однак, договором (п.7.1) передбачено право банку нараховувати пеню та обов'язок позичальника її сплатити за кожний день прострочення платежу від дня виникнення прострочення і по день сплати заборгованості.

Тобто, договором передбачено нарахування пені понад 6-місячний термін, встановлений ч. 6 ст. 232 ГК.

Відтак, нарахування пені від суми заборгованості по процентах за несвоєчасну їх сплату за період з 11.03.2013р. по 10.09.2013р. є правомірним, оскільки в цей період існувала заборгованість по процентах, яка не сплачена відповідачем..

Щодо тверджень апелянта про неврахування місцевим судом спливу позовної давності до вимог про стягнення пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів, то ці доводи є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої ст.267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач не подавав місцевому суду заяви про застосування позовної давності. Скаржник посилається на те, що справа розглянута судом першої інстанції без участі відповідача, який не був повідомлений про дату і час судового засідання.

Згідно з п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013р. № 10 заявити у суді апеляційної інстанції про сплив позовної давності може сторона у спорі, яка доведе неможливість подання відповідної заяви в суді першої інстанції, зокрема у разі, якщо відповідну сторону не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи місцевим господарським судом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвала суду першої інстанції від 18.09.13р. про відкриття провадження у справі надіслана відповідачу 19.09.13р. за адресою 76022, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, с.Хриплин, вул.Автоливмашівська, буд.5, що відповідає даним про місцезнаходження ТзОВ "Будівельна компанія "Комфортбуд-2" зазначеним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (Витяг з ЄДРЮОФОП станом на 25.07.13р. а.с.61). Така ж адреса місцезнаходження відповідача вказана у кредитному договорі №8/06-232-К та в апеляційній скарзі самим апелянтом. Більш того, повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 4.) підтверджено, що відповідач отримав 20.09.2013р. ухвалу місцевого суду про порушення провадження у справі та призначення її до розгляду на 01.10.2013р.

Доводи відповідача про те, що це повідомлення не було отримане ні керівником, ні працівником відповідача не можуть братися до уваги, оскільки на повідомленні є підпис про його отримання та вказано прізвище особи, яка його отримала.

За таких обставин колегія суддів вважає, що скаржником не доведено неможливість подання заяви про застосування позовної давності в суді першої інстанції, оскільки матеріалами справи спростовуються доводи відповідача про те, що місцевим судом його не було належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

На підставі вищевказаних норм законодавства, наявних в матеріалах справи доказів колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом правомірно задоволено позовні вимоги.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33,34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що скаржником не доведено наявності підстав для задоволення апеляційної скарги та для скасування рішення місцевого суду.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 01.10.2013 року у справі № 909/1071/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 22.11.2013р.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

суддя Зварич О.В.

суддя Якімець Г.Г.