Постанова № 35436179, 30.04.2013, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/511/13-а

30 квітня 2013 року 13год. 00хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д. Є. за участю секретаря судового засідання Мельничук О.А. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник представник Корень О.М.

відповідача: представник представник Кузьмич Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ-БУДРЕСУРС" до Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся - Будресурс» звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення форми «Р» №0005592342 від 04 грудня 2012 року та податкового повідомлення - рішення форми «Р» №0005582342 від 04 грудня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, договори укладені з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» не можуть бути нікчемними, так як контрагент зареєстрований як юридична особа; укладені угоди мали реальний характер - товар поставлений контрагентом у повному обсязі та оплачений позивачем, ці факти підтверджуються документально. Відповідачем не зазначено, що документи складенні з будь - якими порушеннями. Господарські операції належним чином відображенні у податковому обліку та податковій звітності. Таким чином, позивач вважає, що ним правильно визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість, тому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення.

У письмових запереченнях, наданих до суду відповідач проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що правочини, укладенні між позивачем та контрагентом є нікчемними, оскільки контрагент позивача товар не поставляв. Вважає, що договір укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані податкові повідомлення - рішення є такими, що прийняті у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Полісся - Будресурс» - є юридичною особою, що зареєстрована в виконавчому комітеті Рівненської міської Ради 24.01.2008 року, запис в ЄДР №16081020000005742. Як платник податків перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 25.01.2008 року за №29-23/4563.

Основними видами діяльності ТОВ «Полісся - Будресурс» - є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно - технічним обладнанням; неспеціалізована оптова торгівля.

Як вбачається з матеріалів справи, в листопаді 2012 року посадовою особою Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Полісся - Будресурс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Промелектро - 75» за період з 01.01.2009 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт від 20.11.2012 року №610/22-200/35658851 (надалі акт перевірки).

За результатами перевірки посадова особа податкового органу дійшла висновку про порушення позивачем вимог:

- правочини укладенні між позивачем та відповідачем є нікчемними відповідно до ч. 1,2 ст. 215, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків;

- п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4., п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», № 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 23667, 00 грн., в т.ч. за: вересень 2010 року - 7167,00 грн., жовтень 2010 року - 16500,00 грн.

- п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР із змінами та доповненнями внаслідок завищення валових витрат у розмірі 118333,00 грн., в т.ч.: у ІІІ кварталі 2010 року у розмірі 35833,00 грн., у ІV кварталі 2010 року у розмірі - 82500,00 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на суму 29583,00 грн., в т.ч.: за ІІІ кВ. 2010 року - 8958,00 грн., за ІV кВ. 2010 року - 20625,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, переліченні порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ «ТПК «Техномашпостач» товару , а саме:

- електродвигун до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- шина до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- приводний редуктор до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- пульт управління до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- транспортер до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- основний транспортер до картоплезбирального комбайна;

- прижимні ролики до картоплезбирального комбайна.

За податковою накладною № 140905 від 14 вересня 2010 року та податковою накладною № 051003 від 05 жовтня 2010 року, отриманими від ТОВ «ТПК «Техномашпостач» позивачем віднесено до податкового кредиту суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни на товар.

ТОВ «ТПК «Техномашпостач» суми податку на додану вартість були включенні до податкових зобов'язань, оскільки розбіжності в розрізі контрагентів згідно автоматизованої системи співставлення додатку №5 до декларації по ПДВ між ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Полісся - Будресурс» - відсутні.

Сума придбаного товару була включена позивачем до складу валових витрат згідно видаткової накладної №140905 від 14 вересня 2010 року та видаткової накладної №051003 від 05 жовтня 2010 року.

Вказані товари були оплачені позивачем, що підтверджується банківськими виписками.

Проте податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат за вказаним контрагентом.

Як встановлено судом, підставою для встановлення податковим органом порушень з боку позивача послугували висновку акту перевірки Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС від 07.04.2011 року №280/7/23-1/36803875 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТПК «Техномашпостач» з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за 2010 рік, січень-лютий 2011 року.

Так, зазначеною перевіркою було встановлено, що у ТОВ «ТПК «Техномашпостач» при здійсненні фінансово - господарських операцій мало місце порушення ч.2 ст. 228 Цивільного кодексу України, зокрема було встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТПК «Техномашпостач» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі - продажу; відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів, а тому всі операції купівлі - продажу ТОВ «ТПК «Техномашпостач» не спричиняють настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

У зв'язку з цим, ТОВ «ТПК «Техномашпостач» не могло фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій.

Отже, зазначені правочини відповідно до пунктів 1,2 ст. 215, пункту 5 ст. 203 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином, посадові особи Бориспільської ОДПІ Київської області ДПС вважають, що ТОВ «ТПК «Техномашпостач» здійснювало діяльність спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди для третіх осіб.

Виходячи з тверджень про нікчемність правочинів, укладених з ТОВ «ТПК «Техномашпостач», посадова особа податкового органу також дійшла висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, та безпідставне віднесення до складу витрат витрати на покупку товарно - матеріальних цінностей.

На підставі встановлених в акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів між ТОВ «ТПК «Техномашпостач» та ТОВ «Полісся - Будресурс» Державною податковою інспекцією у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби було прийнятті податкові повідомлення рішення форми «Р» №0005592342 від 04 грудня 2012 року та №0005582342 від 04 грудня 2012 року.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій між позивачем та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Як вбачається з Акту перевірки, позивачем надавались належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, отриманих від ТОВ "ТПК "Техномашпостач", а також належним чином засвідчені копії договорів, актів наданих послуг, банківські виписки з особового рахунку, що підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі товарно-матеріальних цінностей. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" товарно-матеріальних цінностей.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та був платником податку на додану вартість.

Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "ТПК "Техномашпостач" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ "ТПК "Техномашпостач", недійсними у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "ТПК "Техномашпостач", а також судових рішень щодо визнання правочинів, укладених між позивачем та вказаним підприємством недійсними.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ "ТПК "Техномашпостач" щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні та продажу товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "ТПК "Техномашпостач", є безпідставним та не підтверджений документально.

Відносно тверджень податкового органу про заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до складу валових витрат здійснених у зв'язку з виконанням правочинів і до податкового кредиту сум сплаченого податку на додану вартість у складі придбаних товарів, суд зазначає наступне.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток суд зазначає наступне.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Факт використання у господарській діяльності підтверджується:

- проведенням господарських операцій по бухгалтерському та податковому обліку;

- встановленням придбаних запчастин на комбайн та сортувальну машину, що підтверджується актами списання;

- продажем комбайна та сортувальної машини з метою отримання прибутку.

Згідно п. п. 5.21 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь - яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).

Пунктом 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено випадки, коли витрати не включаються до складу валових витрат.

Господарські операції ТОВ «Полісся - будресурс» та ТОВ «ТПК «Техномашпостач» не підпадають під зазначені випадки, оскільки документально підтверджуються.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товарів.

На виконання даної норми Закону ТОВ «ТПК «Техномашпостач» було виписано 05 жовтня 2010 року податкову накладну на:

- електродвигун до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- шина до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- приводний редуктор до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- пульт управління до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння;

- транспортер до машини для очистки картоплі від ґрунту та каміння.

14 вересня 2010 року було виписано податкову накладну на:

- основний транспортер до картоплезбирального комбайна;

- прижимні ролики до картоплезбирального комбайна.

Враховуючи вище викладене та норми п. п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» ТОВ «Полісся - будресурс» мало право на податковий кредит по взаємовідносинах поставки із ТОВ «ТПК «Техномашпостач».

Суд звертає увагу на ту обставину, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "ТПК "Техномашпостач" не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу купівлі товарно-матеріальних цінностей є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента - ТОВ "ТПК "Техномашпостач", оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. п. 7.4.1, п. п. 7.4.4., п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», № 168/97-ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями та п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9, п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997р. №283/97-ВР із змінами та доповненнями та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи то безтоварними, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція відповідача про нікчемність угоди ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтвердженні належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

Враховуючі викладені норми чинного законодавства, всебічно розглянувши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог і, відповідно, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у місті Рівному Рівненської області Державної податкової служби форми "Р" № 0005592342 та № 0005582342 від 04.12.2012 року.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІССЯ-БУДРЕСУРС" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 665,65 грн.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Махаринець Д. Є.