Ухвала суду № 35430197, 20.11.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Маслоід О.С.

Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року справа №805/11040/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Гаврищук Т.Г.

суддів: Сухарька М.Г.

Білак С.В.

при секретарі судового засідання Святодух О.Б.,

за участю представників сторін по справі:

від позивача: Краміна Л.С., Пахоменкова В.І.,

від відповідача: Карташев О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013р. по справі № 805/11040/13-а (головуючий І інстанції Маслоід О.С.) за позовом Приватного підприємства «Астон» до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.07.2013 року № 0000012201/979 з податку на прибуток у загальній сумі 1575000 грн. та № 0000022201/980 з податку на додану вартість у загальній сумі 114265,5 грн..

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013р. позов задоволено в повному обсязі, внаслідок чого визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області від 23.07.2013 року № 0000012201/979 з податку на прибуток на загальну суму 1575000 грн. та від 23.07.2013 року № 0000022201/980 з податку на додану вартість на загальну суму 114265,5 грн.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права. Донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток вважає правомірним, оскільки при здійсненні перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст.. 135 та п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст.. 14, п. 198.3., 198.6 ст.. 198 Податкового кодексу України.

Позивач проти доводів апеляційної скарги заперечував, вважає, що постанова суду є законною та обґрунтованою, ухвалена судом відповідно до норм матеріального та процесуального права на підставі повного і всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем була проведена планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 31.12.2012 року за результатами якої складений акт від 26.06.2013 року за № 1504/22-1-31054936 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 23.07.2013 року, а саме:

- № 0000012201/979, яким позивачеві визначена сума з податку на прибуток за основним платежем 1050000 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 525000 грн.;

- № 0000022201/980, яким позивачеві визначена сума з ПДВ за основним платежем 76177 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 50% у сумі 38088,50 грн.

Підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст.. 135 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму інших доходів на 5000000 грн. за 4 квартал 2012 року, відповідно занижений податок на прибуток на суму 1050000 грн..

Актом перевірки встановлено, що згідно акту прийому-передачі від 14.12.2007 року позивачем ТОВ «Каллісто Плюс» був переданий власний вексель за виконані роботи на суму 5000000 грн., строк погашення по векселю через п'ять років. 25.12.2012 року даний вексель було пред'явлено до сплати ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Укрмашінвест». На зворотньому боці цього векселя зазначено, що перед його пред'явленням до сплати позивачеві він перебував спочатку у ТОВ «Каллісто Плюс» та ТОВ «Брок - Трейдинг». ТОВ «Каллісто Плюс» 10.10.2008 року знято з податкового обліку. ТОВ «Брок - Трейдинг» зареєстровано у ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька 26.07.2010 року. Таким чином, у зв'язку з тим, що ТОВ «Брок - Трейдинг» було створено 26.07.2010 року, відповідно неможливо було передання векселя від недійсного ТОВ «Каллісто Плюс». За данними бухгалтерського обліку рахується безнадійна кредиторська заборгованість перед ТОВ «Каллісто Плюс» у сумі 5000000 грн., що призвело до заниження інших доходів підприємства в цій сумі.

Порядок визначення доходів та їх склад встановлено у ст.135 Податкового кодексу України, згідно до п. 135.1 якої доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

У п.п. 135.5.4. п. 135.5. ст.. 135 Податкового кодексу України визначено, що інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

За приписами п.п. 14.1.11. п. 14.1. ст.. 14 ПК України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість, що не погашена внаслідок недостатності майна фізичної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Каллісто плюс» був укладений договір купівлі-продажу продукції № 1/11 від 01.11.2006 року.

Відповідно до угоди про вексельний платіж від 14.12.2007 року у рахунок виконання зобов'язань, які виникли із постачанням товару згідно вказаного договору, позивач передає ТОВ «Каллісто плюс» вексель № 0200164, дата складання - 14.12.2007 року, дата погашення - через 5 років після пред'явлення на суму 5000000 грн.. Згідно реєстру виданих (переданих) та отриманих векселів позивача вказаному підприємству був переданий простий вексель серія АА № 0200164, дата сплати - 14.12.2012 року.

На звороті зазначеного векселя стоїть печатка ТОВ «Каллісто плюс», далі міститься надпис «платити наказу ТОВ «КУА АПФ Укрмашінвест»» та печатка ТОВ «Брок - Трейдинг», а далі вже йде розписка про сплату позивачем 24.12.2012 року платежу за цим векселем.

Сплата позивачем суми 5000000 грн. за векселем підтверджується платіжними дорученнями від 24.12.2012 року № 1, 2.

На підставі акту прийому - передачі погашеного векселя від 25.12.2012 року вексель ТОВ «Компанія з управління активами та адміністрування пенсійних фондів Укрмашінвест» був повернутий позивачеві у зв'язку із його погашенням.

Відповідно до вимог ст.. 4 Закону України «Про обіг векселів в Україні», у редакції, яка діяла на момент передання векселя, видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Згідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», у редакції, яка діяла на момент видання векселя, індосамент - передавальний напис на ордерному цінному папері, що посвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи.

За приписами п.4 ст. 4 цього закону права, посвідчені ордерним цінним папером, передаються шляхом вчинення на цьому папері індосаменту. Індосант відповідає за наявність та здійснення цього права. Згідно з індосаментом до особи, якій (або у розпорядження якої) передаються права, посвідчені цінним папером (індосата), переходять усі ці права. Індосамент може бути бланковим (без зазначення особи, щодо якої має бути здійснене виконання зобов'язань) або ордерним (із зазначенням такої особи).

У відповідності до вимог ст.14 наведеного закону вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю). Векселі можуть бути прості або переказні та існують виключно у документарній формі. Особливості видачі та обігу векселів, здійснення операцій з векселями, погашення вексельних зобов'язань та стягнення за векселями визначаються законом.

Ст. 77 р. 2 Конвенції, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі ( дата підписання: 07.06.30 року, дата приєднання Україною: 06.07.99 року, дата набуття чинності Україною: 06.01.2000 року) (надалі Уніфікований закон) визначено, що до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо, зокрема, індосаменту (статті 11 - 20); строку платежу (статті 33 - 37); платежу (статті 38 - 42).

Відповідно до ст.. 13 Уніфікованого закону індосамент може не містити найменування особи, на користь якої він вчинений, або може складатися лише з одного підпису індосанта (бланковий індосамент). В останньому випадку для того, щоб мати чинність, індосамент повинен бути написаний на звороті переказного векселя або на приєднаному до нього аркуші (алонжі).

Ст. 14, ст.16 Уніфікованого закону визначено, що якщо індосамент є бланковим, то держатель векселя може, зокрема, передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не вчиняючи індосаменту. Власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними. Якщо за бланковим індосаментом іде інший індосамент, то особа, яка підписала останній, вважається такою, що придбала вексель за бланковим індосаментом.

Згідно до вимог ст.. 38 Уніфікованого закону держатель переказного векселя зі строком платежу на визначений день або у визначений строк від дати складання чи від пред'явлення повинен пред'явити вексель для платежу або в день, в який він підлягає оплаті, або в один із двох наступних робочих днів.

Ст. 42 Уніфікованого закону якщо переказний вексель не пред'явлений для платежу протягом строку, встановленого статтею 38, то кожний боржник має право внести його суму у депозит компетентного органу влади за рахунок на страх і ризик держателя.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що за приписами наведених норм бланковим індосаментом не визначаються особи, щодо яких має бути здійснене виконання зобов'язань, та діючим законодавством не передбачено заборони сплати за векселем поза встановленого строку сплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був виданий простий вексель ТОВ «Каллісто плюс» у відповідності із вказаними вимогами вексельного законодавства. Сума за векселем 5000000 грн. була сплачена позивачем, що підтверджується платіжними дорученнями від 24.12.2012 року № 1, 2.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо відсутності у позивача зобов'язання по включенню суми 5000000 грн. до складу інших доходів підприємства за 4 квартал 2012 року, а тому правомірно скасовано спірне податкове повідомлення-рішення.

Підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 23.07.2013 року № 0000022201/980 з податку на додану вартість послужив висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст.. 14, п. 198.3., 198.6 ст.. 198 Податкового кодексу України, яке призвело до завищення суми податкового кредиту на загальну суму 76177 грн., у тому числі за жовтень 2011 року - 38600 грн., серпень 2012 року - 23000 грн. та вересень 2012 року - 14577 грн.

Відповідач вважає, що позивачем не доведено реальність здійснення господарської операції з придбання товару у ТОВ «Термаш».

В акті перевірки зазначено, що згідно договору постачання від 20.10.2011 року № 1/27, укладеного між позивачем (замовник) та ТОВ «Термаш» (постачальник), постачальник передає у власність позивача піч з викатним подом СДО 1.2,4,1.4/12-И4Пр. До перевірки податковому органу були надані: банківська виписка, видаткова накладна, журнал ордер за рахунком 631, товарно-транспортна накладна, платіжні доручення. Згідно акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 23.01.2013 року № 132/229/35164503 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Термаш» щодо не підтвердження господарських відносин з ТОВ «Ферріт-Д», ПП «АТМ», ТОВ «Ліга» встановлено, що ТОВ «Термаш» не знаходиться за юридичною адресою. У зв'язку із чим складений акт про невідповідність юридичної адреси підприємства фактичному місцезнаходженню від 23.01.2012 року за №98/224/35164503. По ланцюгу постачання по контрагентам ТОВ «Термаш» податковим органом встановлена відсутність фактичного постачання товарів (робіт, послуг), відповідно встановлена відсутність об'єктів оподаткування по операціям з придбання та продажу товарів (робіт, послуг) ТОВ «Термаш», відповідно це підприємство не могло фактично здійснювати продаж позивачеві печі з викатним подом.

У п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст.. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

У п.198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду (пункт 200.1);- при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2).

Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка згідно з п.201.6 ст.201 ПК України є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 ПК України).

Факт отримання позивачем печі з викатним подом у ТОВ «Термаш» підтверджується наданими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, рахунок - фактура, акт прийому - передання матеріальних цінностей № 1 від 21.09.2012 року про отримання печі. Позивачем також наданий паспорт та керівництво по експлуатації печі, яке містить в собі свідоцтво про прийомку товару. Придбаний товар зазначений у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 152.

На підтвердження перевезення придбаного товару позивачем надана товарно-транспортна накладна від 21.09.2012 року, згідно якої позивач власним автомобілем здійснював перевезення печі з м. Дніпропетровська; подорожній лист вантажного автомобіля № 382 від 21.09.2012 року; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 03.09.2010 року на вказаний автомобіль та оборотно-сальдову відомість по рахунку 10.

Як вбачається з матеріалів справи, під час проведення перевірки було проведено вибіркову інвентаризацію основних засобів. Згідно наданого інвентаризаційного опису станом на 10.06.2013 року у позивача є в наявності піч з викатним подом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірний правочин набув реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані, а тому правомірно було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість за спірною господарською операцією.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.

Керуючись статтями 24, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Краматорську Головного управління Міндоходів у Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013р. по справі № 805/11040/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2013р. по справі № 805/11040/13-а - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 листопада 2013 року.

Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 22 листопада 2013р.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Т.Г. Гаврищук

Судді: М.Г.Сухарьок

С.В. Білак