Постанова № 35422831, 22.11.2013, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/23387/13-а

Категорія 98

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2013 року м. Київ

Суддя Печерського районного суду міста Києва Батрин О.В., розглянувши в порядку скороченого провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Правління Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України, -

В С Т А Н О В И В:

18 жовтня 2013 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Правління Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України, в якому просить визнати незаконною бездіяльність Правління Пенсійного фонду України щодо передачі уповноваженому територіальному органу його заяви для прийняття рішення про призначення та виплату пенсії за віком як пенсіонеру, проживаючому за межами України та зобов'язати відповідачів призначити та виплачувати пенсію за віком з 30 квітня 2010 року за межі України - в Ізраїль.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, 30 квітня 2010 року він звернувся до Правління Пенсійного фонду України із заявою про призначення та виплату пенсії за віком. Не отримавши відповідь, позивач повторно 21 серпня 2013 року звернувся з аналогічною заявою до Правління Пенсійного фонду України. Однак, відповідач Правління Пенсійного фонду України своїм листом від 6 вересня 2013 року відмовив у призначенні пенсії. Вважає такі дії відповідача неправомірними, просить суд задовольнити його позовні вимоги.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання дій протиправними та зобов'язання призначити йому пенсію яка особі, котра проживає за межами України за період з 30 квітня 2010 року по 18 квітня 2013 року залишені без розгляду (а.с. 23).

До суду надійшли письмові заперечення від відповідачів Правління Пенсійного фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва відповідно до яких позов не визнають, оскільки позивач проживає за межами України, між державами Україна та Ізраїль відсутній міжнародний договір щодо призначення та виплати пенсій громадянами України, які проживають на території Ізраїлю.

Враховуючи наведене та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 27 грудня 1991 року виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

30 квітня 2010 року позивач звернувся до Правління Пенсійного фонду України із заявою про призначення та виплату пенсії за віком (а.с. 16).

Не отримавши відповідь, ОСОБА_1 повторно 21 серпня 2013 року звернувся з аналогічною заявою до Правління Пенсійного фонду України (а.с. 18).

Правління Пенсійного фонду України своїм листом від 6 вересня 2013 року відмовив у призначенні пенсії, роз'яснивши, що вичерпна відповідь з цього питання міститься в листі від 12 травня 2010 року № 13656/М-11 (а.с. 20).

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають:

П. 1.1 - громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, та інші особи, передбачені цим Законом;

П. 1.4 - іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 45 даного Закону пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до Постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в п. 16 зазначено що особа, яка зверталася за пенсією повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Статтею 29 цього Порядку передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземні громадяни та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (реєстрації).

Відповідно до ст. 30 вищезазначеного Порядку, документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі, якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, подається копія з неї, засвідчена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Відповідачі, в своїх запереченнях на позов, не посилаються на відсутність оригіналів документів, необхідних для призначення пенсії, а на колізію в законодавстві, однак суд вважає вказану причину відмови призначити та виплачувати пенсію позивачу надуманою.

На думку суду, відповідачі приходять до помилкового висновку про відсутність у позивача законних підстав для призначення пенсії.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 закони, правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до частини другої ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Верховний Суд України у конституційному поданні порушив питання про визнання неконституційними положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон) щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Реалізація конституційного права громадян на соціальний захист, як вважає суб'єкт права на конституційне подання, законодавчо поставлена в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Оспорюваними положеннями Закону створено правову ситуацію, у якій громадяни, які працювали на території України, сплачували страхові внески і отримали право на пенсію, але обрали постійним місцем проживання державу, з якою Україна не уклала міжнародний договір щодо виплати громадянам України пенсій, зароблених в Україні, позбавлені можливості їх одержувати.

Винятки встановлені для громадян, які проживають за кордоном, якщо пенсія їм призначена внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання. У цих випадках пенсія виплачується і за відсутності міжнародного договору (частина 2 статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення»). При цьому держава визначила відповідний механізм виплати таких пенсій (Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок переведення пенсій громадян, які виїхали на постійне проживання до інших країн» від 06.04.1993 № 258). Така диференціація на законодавчому рівні на різні категорії пенсіонерів, які проживають за межами України, не відповідає конституційним засадам соціального захисту громадян».

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 було визнано такими, що не відповідають Конституції України положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України. Положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

При цьому, в зазначеному рішенні Конституційного Суду України звернуто увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору.

Стаття 24 Конституції України визначає, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишити будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

З урахуванням наведеного, суд не погоджується з доводами відповідачів про те, що до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ст. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються, оскільки дана норма Закону неконституційною не визнавалась з огляду на те, що в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 до законів, які підлягають приведенню у відповідність із Конституцією, віднесено й положення статті 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак, вказаний припис Конституційного Суду України не виконано.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Разом з тим, відповідно до вимог статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач звернувся до суду 18 жовтня 2013 року.

З огляду на зазначене вище, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача в частині призначення та виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» є обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню з урахуванням шестимісячного строку звернення до суду з позовом за захистом прав, свобод та інтересів, тобто, починаючи з 18 квітня 2013року (з дати, зазначеної в ухвалі про відкриття провадження у справі).

Разом з тим, до компетенції Пенсійного фонду України не належить прийняття рішення про призначення пенсії чи про відмову в її призначення, адже відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» призначення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду.

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Таким чином, Пенсійний фонд України, отримавши заяву позивача про призначення виплати пенсії, зобов'язаний був направити її за належністю до Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва.

Оскільки Пенсійним фондом України такі дії не були вчинені, суд вважає необхідним визнати протиправною його бездіяльності щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком за межі України.

Також суддів вважає необхідним зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва призначити та виплачувати пенсію позивачу за межі України.

В запереченнях на адміністративний позов Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва посилалося на те, що не отримувало від позивача відповідної заяви, а тому відсутні підстави для прийняття рішення про призначення пенсії вказаній особі.

Відповідно до п. 3 Порядку поновлення виплати пенсії дійсно здійснюється за заявою пенсіонера.

Як раніше зазначалося, позивач 30 квітня 2010 року, а повторно 21 серпня 2013 року подав заяву про призначення пенсії, а, отже, створив залежні від нього передумови для призначення виплати пенсії. Зазначену заяву не було надіслано до Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва не з вини позивача, а внаслідок протиправної бездіяльності Пенсійного фонду України.

За таких обставин суддів вважає, що позивачу не може бути відмовлено в захисті права на поновлення виплати пенсії з посиланням на відсутність відповідної заяви.

За таких підстав, суд дійшов висновку про задоволення позову: визнання бездіяльності Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва у призначенні та виплаті пенсії позивачу, а також зобов'язання Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва призначити та виплачувати позивачу пенсію з 18 квітня 2013 року та визнання протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо призначення та виплати позивачу пенсії за віком, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль.

Оскільки суд дійшов до висновку про задоволення позову, то відповідно до ст. 94 КАС України, судовий збір, сплачений позивачем в розмірі 34 грн. 41 коп. підлягає стягненню з Державного бюджету України на її користь.

На підставі викладеного та керуючись Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 2, 9, 69-71, 89, 94, 97, ст. 183-2 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 до Правління Пенсійного Фонду України, Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва про визнання дій протиправними та зобов'язання призначити пенсію особі, яка проживає за межами України - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо призначення та виплати ОСОБА_1 пенсії за віком, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Святошинському районі м. Києва (код ЄДРПОУ 00035323) з 18 квітня 2013 року призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1, який постійно проживає за межами України - в Державі Ізраїль.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 34 грн. 41 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня отримання її копії до Київського апеляційного адміністративного суду через Печерський районний суд м. Києва.

Суддя Батрин О.В.