Постанова № 35421955, 20.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2013 року Справа № 925/149/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Остапенка М.І. (головуючого),

Гончарука П.А. (доповідача),

Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" на рішення господарського суду Черкаської області від 15 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2013 року у справі № 925/149/13-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" до приватного сільськогосподарського товариства "Веселий Хутір" про стягнення суми, -

Встановив:

У січні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до приватного сільськогосподарського товариства "Веселий Хутір" про стягнення 194560 грн. основного боргу за договором купівлі-продажу № 25-08-2011ЛБ від 12 серпня 2011 року, 78981,23 грн. 30 % річних, 151,09 грн. інфляційних, 39553,42 грн. пені та 38912 грн. штрафу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 15 травня 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2013 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 7898,12 грн. 3 % річних, 151,09 грн. інфляційних, 25638,93 грн. пені, 3423,72 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення пені, штрафу, відсотків річних, витрат на оплату послуг адвоката відмовлено. Провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 194560 грн. припинено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постановлені у справі судові рішення в частині відмови в стягненні штрафу, 30 % річних, витрат на послуги адвоката скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафу в розмірі 38912 грн., 30 % річних в сумі 78981,23 грн., 5350 грн. витрат на послуги адвоката, в решті залишивши оскаржувані судові рішення без змін.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, вказуючи на безпідставність викладених в ній доводів.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 20 листопада 2013 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, доповнення до неї, заперечення проти доводів касаційної скарги, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 12 серпня 2012 року сторонами укладено договір № 25-08-2011ЛБ купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 6 березня 2012 року у справі № 06/5026/95/2012, в зв'язку з встановленням судом факту порушення відповідачем умов договору № 25-08-2011ЛБ від 12 серпня 2011 року в частині виконання грошових зобов'язань за поставлений товар, частково задоволено позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" та стягнуто з приватного сільськогосподарського товариства "Веселий Хутір" 75887,52 грн. боргу, 7974,40 грн. 30 % річних, 4124,96 грн. пені, 151,78 грн. інфляційних, 1762,66 грн. судового збору. В задоволенні позову щодо стягнення 15177,50 грн. штрафу відмовлено.

В результаті проведення виконавчого провадження у справі № 06/5026/95/2012 органом державної виконавчої служби позивачу перераховано 89901,43 грн.

Платіжним дорученням № 16 від 16 січня 2013 року відповідач сплатив позивачу 208000 грн. з призначенням платежу "за насіння пшениці згідно накл. № ЛБ/16-0046 від 26.09.2011р. без ПДВ".

Отже, судом встановлено, що на момент звернення позивача до господарського суду з даним позовом заборгованість відповідача перед позивачем становила 194560 грн.

1 лютого 2013 року відповідач сплатив позивачу 194560 грн., в зв'язку з чим господарський суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність припинення провадження у справі в частині стягнення суми основної заборгованості на підставі пп. 11 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись нормами ст.ст. 217, 230, 231, 232 Господарського кодексу України, ст. 549 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", умовами п.п. 8.2, 8.4 договору № 25-08-2011ЛБ від 12 серпня 2011 року, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для нарахування позивачем відповідачу пені та 20 % штрафу.

Проте, встановивши, що господарським судом Черкаської області 9 листопада 2012 року відносно відповідача порушено провадження у справі про банкрутство та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів, провадження у якій припинено 4 лютого 2013 року, суд, посилаючись на норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зауважив, що після введення мораторію пеня та штраф за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за договором не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

В зв'язку з встановленим, вимоги щодо стягнення 20 % штрафу, нараховані в період дії мораторію, залишені судом без задоволення, а вимоги стосовно стягнення пені - задоволені частково, в сумі 25638,93 грн., тобто, лише за період поза межами дії мораторію.

Керуючись нормами ст. 625 Цивільного кодексу України, суд визнав правомірними й позовні вимоги в частині стягнення 151,09 грн. інфляційних нарахувань.

В задоволенні вимог щодо стягнення витрат на послуги адвоката судом відмовлено з посиланням на той факт, що договір № 12/2013 про надання адвокатських (правових) послуг від 21 січня 2013 року, наявний в матеріалах справи в якості доказу здійснення таких витрат, укладений позивачем не з адвокатом, а з фізичною особою - підприємцем Бонтлабом Василем Васильовичем, а приєднання копії Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та посвідчення адвоката Бонтлаба В.В. сторону договору не змінює.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідно до п. 8.6 договору сторони, згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, дійшли згоди, що покупець (відповідач) у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця (позивача) сплачує на користь останнього 30 % річних.

Враховуючи дані умови договору та п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про те, що позивач, при нарахуванні на суму боргу відповідача 30 % річних, фактично застосував їх не як за прострочення виконання грошового зобов'язання (ст. 625 Цивільного кодексу України), а як за користування коштами продавця (ст. 536 Цивільного кодексу України), що не є тотожними поняттями в розумінні цивільного законодавства. При цьому, відповідальність за користування чужими коштами носить іншу правову природу, відповідно до сукупності ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України, та підлягає окремому самостійному захисту, як порушене право.

Встановивши зазначене, суд відмовив в задоволенні вимоги про стягнення 30 % річних, стягнувши з відповідача на користь позивача лише 3 % річних в сумі 7898,12 грн.

З таким рішенням місцевого господарського суду погодився й суд апеляційної інстанції, залишивши його без змін.

Висновки попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача 151,09 грн. інфляційних, 25638,93 грн. пені, припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 194560 грн., необхідність відмови в задоволенні позову щодо стягнення пені та штрафу, розрахунок яких здійснений в період дії мораторію, та витрат на оплату послуг адвоката є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Проте, з висновком апеляційного господарського суду про задоволення позову щодо стягнення 30 % річних частково - в розмірі 3 % - погодитись не можна.

Виходячи з положень п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно п. 8.6 договору сторони, відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, дійшли згоди, що покупець, у випадку прострочення оплати товару за користування коштами продавця, сплачує на користь останнього 30 % річних.

Звертаючись до суду з відповідною позовною вимогою, позивач здійснив нарахування 30 % річних саме на підставі положень п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання, а не на підставі ст.ст. 536, 692 Цивільного кодексу України, на умови яких, відмовляючи у стягненні 30 % річних, послалися суди попередніх інстанцій.

В зв'язку з викладеним, постановлені у справі судові рішення в частині задоволення позову про стягнення 30 % річних частково - в розмірі 3 % - не можна визнати законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та наявними матеріалами справи, а тому, у даній частині вони підлягають скасуванню, а позовні вимоги про стягнення 30 % річних - задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Черкаської області від 15 травня 2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 11 вересня 2013 року у справі № 925/149/13-г в частині стягнення 3 % річних в розмірі 7898,12 грн. скасувати.

Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" до приватного сільськогосподарського товариства "Веселий Хутір" в частині стягнення 30 % річних в сумі 78981,23 грн. задовольнити.

Стягнути з приватного сільськогосподарського товариства "Веселий Хутір" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" 30 % річних в сумі 78981,23 грн.

В решті судові рішення залишити без змін.

Стягнути з приватного сільськогосподарського товариства "Веселий Хутір" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" 336,59 грн. судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір за розгляд касаційної скарги в розмірі 2450,05 грн.

Доручити господарському суду Черкаської області видати наказ.

Головуючий Остапенко М.І.

Судді Гончарук П.А.

Стратієнко Л.В.