Рішення № 35421747, 20.11.2013, Рубіжанський міський суд Луганської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2013 року Провадження № 2/425/938/13

Справа № 425/3698/13-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі:

головуючого судді Коваленка Д.С.,

при секретарі Томко Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ ЗОРЯ про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовною заявою до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ ЗОРЯ про стягнення середнього заробітку у розмірі 16 078 (шістнадцять тисяч сімдесят вісім) гривень 08 (вісім) копійок та моральної шкоди у розмірі 5 000 (пять тисяч) гривень.

У судове засідання для розгляду справи по суті, сторони не зявились.

Через канцелярію Рубіжанського міського суду Луганської області, позивач, надав клопотання про розгляд справи за його відсутності, та заяву, в якій уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача середній заробіток у розмірі 15 952 (пятнадцять тисяч девятсот пятдесят дві) гривні 47 (сорок сім) копійок та 5 000 (пять тисяч) гривень моральної шкоди.

Представник відповідача, через канцелярію Рубіжанського міського суду Луганської області, подав до суду заяву, якою також просив розглянути справи за його відсутності та підтвердив, що зі зміненими позовними вимогами ознайомлений, але не визнає їх у повному обсязі.

Оскільки і позивач, і відповідач у якості засобів доказування використовували лише письмові докази, які є в матеріалах справи, суд, на основі всебічного, повного, обєктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у справі доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідно до них визначив такі правовідносини:

Позивач: ОСОБА_1, з 16 січня 1986 року по 13 лютого 2013 року працював у відповідача: РУБІЖНЯНСЬКИЙ КАЗЕННИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД ЗОРЯ (ідентифікаційний код: 14308351) та був звільнений за власним бажанням (а.с. 5-6).

У день звільнення, що був останнім днем коли позивач працював 13 лютого 2013 року, усі суми, які належали йому до виплати у розмірі 5 066 (пять тисяч шістдесят шість) гривень 47 (сорок сім) копійок, відповідачем виплачені не були (а.с.4,25). Остаточний розрахунок з позивачем відбувся 20 серпня 2013 року (а.с.48,49). Час затримки у остаточному розрахунку при звільненні склав 127 робочих днів (а.с. 42-47).

ОСОБА_1 звернувся із позовом про стягнення з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ ЗОРЯ (ідентифікаційний код: 14308351) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, оскільки вважає, що має на це право (а.с. 1-2). РУБІЖНЯНСЬКИЙ КАЗЕННИЙ ХІМІЧНИЙ ЗАВОД ЗОРЯ (ідентифікаційний код: 14308351) вважає, що ОСОБА_1 права на стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди не має (а.с. 25-26).

Із встановлених обставин вбачається, що між сторонами виникли трудові правовідносини, в межах яких виник спір щодо права позивача, як працівника, на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, у звязку з порушенням

відповідачем, як підприємством, права позивача на своєчасне отримання винагороди за працю при звільненні.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору, суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому із наступних мотивів:

Частиною сьомою статті 43 Конституції України гарантовано, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Так, частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

При цьому, відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із змісту наведених норм, право працівника на отримання середнього заробітку, за весь час затримки виплати підприємством звільненому працівникові усіх сум, що йому належать, як компенсація порушеного права на своєчасне отримання винагороди за працю при звільненні, знаходиться у залежності від вини підприємства.

На виконання положень частини другої статті 214 Цивільного процесуального кодексу України, застосовуючи положення статті 117 КЗпП України, суд враховує висновки Верховного Суду України, що викладені ним у постанові від 03 липня 2013 року по справі №6-64цс13, зокрема: відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Саме тому, суд вважає, що скрутне матеріальне становище відповідача, існування у нього численних боргів як перед бюджетом так і перед працівниками, у тому числі їх збільшення, а також арешт коштів на рахунках відповідача, не усувають вини відповідача у несвоєчасному розрахунку позивача при його звільненні. При цьому, відповідачем не доведено, що усі його рахунки були арештовані на момент звільнення позивача. Остання постанова про арешт коштів боржника була прийнята 09 квітня 2013 року (а.с.33), а останній день роботи та звільнення позивача 13 лютого 2013 року.

В матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази того, що відповідач не мав можливості здійснити своєчасну виплату усіх належних позивачу сум за рахунок іншого майна.

При цьому, суд враховує та застосовує для вирішення спору положення:

частини першої та другої статті 4 Закону України Про оплату праці від 24 березня 1995 року №108/95-ВР, якими передбачено, що джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел;

частини шостої вказаного закону, якою гарантовано, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості;

частини пятої статті 97 КЗпП України, якою встановлено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку, а всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Зважаючи на зміст застосовуваних та вказаних норм матеріального права, а також встановлені судом обставини, право позивача на своєчасну оплату праці слід визнати таким, що було порушено відповідачем, а тому, на підставі частини першої статті 55 Конституції України, частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 117 КЗпП України воно підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача компенсації у вигляді середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд застосовує положення частини першої статті 27 Закону України Про оплату праці, якою передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Положеннями абзацу третього пункту 2 та пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні

місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Саме з дотриманням наведених положень та правильно і позивачем, і відповідачем обчислена сума середньоденної заробітної плати позивача за грудень 2012 року та січень 2013 року, як за останні два місяці роботи, що передують місяцю його звільнення, та складає: 125 (сто двадцять пять) гривень 61 (шістдесят одна) копійка (а.с.1, 3).

Оскільки, середнім заробітком повинен бути оплачений весь період затримки розрахунку, який складає 127 робочих днів, позивачем правильно обчислена сума середнього заробітку, що підлягає сплаті відповідачем на його користь у розмірі 15 952 (пятнадцять тисяч девятсот пятдесят дві) гривні 47 (сорок сім) копійок, оскільки вона отримана шляхом множення суми середньоденного заробітку позивача у розмірі 125 (сто двадцять пять) гривень 61 (шістдесят одна) копійка на 127 робочих днів, як за період затримки.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 15 952 (пятнадцять тисяч девятсот пятдесят дві) гривні 47 (сорок сім) копійок, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо вимог позивача в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5000 (пять тисячі) гривень суд виходить з наступного:

Відповідно до положень частини першої статті 237№ КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На виконання положень частини другої статті 214 Цивільного процесуального кодексу України, застосовуючи положення частини першої статті 237-1 КЗпП України, суд враховує висновки Верховного Суду України, які викладені ним у постанові від 25 квітня 2012 року по справі №6-23цс12, зокрема: підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя; обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності; за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

На підставі наведеного та враховуючи докази, що надані позивачем, суд вважає встановленим факт отримання позивачем у звязку з порушенням його права на своєчасну оплату праці при звільненні, моральної шкоди у вигляді постійного стресу, хвилювань, нервозності, втрати нормальних життєвих звязків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя. Проте, суд вважає, що позивачем не доведено розмір шкоди, яка заявлена ним до відшкодування.

Визначаючи розмір шкоди, яку слід присудити позивачу, суд, виходячи з доведених позивачем характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті позивача, а також з врахуванням принципів розумності та справедливості, як складових елементів принципу верховенства права, вважає, що сума у розмірі 500 (пятсот) гривень є достатньою для справедливої компенсації моральних страждань позивача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 500 (пятсот) гривень.

Зважаючи на те, що позивач на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір №3674-VI від 08.07.2011 року звільнений від сплати судового збору, розмір якого у справах даної категорії виходячи з положень статті 8 Закону України Про Державний бюджет України на 2013 рік від 06 грудня 2012 року №5515-VI складає 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 (сорок) копійок, тому в силу положень частини третьої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, суд

стягує з відповідача вказану суму судового збору в дохід держави, у повному обсязі.

Керуючись статтями 1-11,15,18,57-64,158-198,208,209,212-215,218,223 Цивільного процесуального кодексу України,

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» про стягнення середнього заробітку у розмірі 15952 (п'ятнадцять тисяч девятсот пятдесят дві) гривні 47 (сорок сім) копійок та моральної шкоди у розмірі 5000 (пять тисяч) гривень, - задовольнити частково.

Позов ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» в частині стягнення середнього заробітку у розмірі 15 952 (п'ятнадцять тисяч девятсот пятдесят дві) гривні 47 (сорок сім) копійок задовольнити повністю. Стягнути з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351; місцезнаходження: Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Заводська, будинок 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; паспорт серії ЕМ №1348125) середній заробіток у розмірі 15 952 (п'ятнадцять тисяч девятсот пятдесят дві) гривні 47 (сорок сім) копійок.

Позов ОСОБА_1 до РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 5 000 (пять тисяч) гривень, - задовольнити частково. Стягнути з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351; місцезнаходження: Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Заводська, будинок 1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; паспорт серії ЕМ №1348125) моральну шкоду у розмірі 500 (пятсот) гривень. В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з РУБІЖНЯНСЬКОГО КАЗЕННОГО ХІМІЧНОГО ЗАВОДУ «ЗОРЯ» (ідентифікаційний код: 14308351; місцезнаходження: Луганська область, місто Рубіжне, вулиця Заводська, будинок 1) на користь держави судовий збір у розмірі 229 (двісті двадцять девять) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Луганської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя - Д.С. Коваленко