Рішення № 35418936, 21.11.2013, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/7471/13 Головуючий у суді у 1 інстанції - Шелєхова А.В.Номер провадження 22-ц/788/2541/13 Суддя-доповідач - Таран С. А. Категорія - 5

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Таран С. А.,

суддів - Левченко Т. А., Собини О. І.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 жовтня 2013 року

в справі за заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа: Управління державної міграційної служби України в Сумській області

про усунення перешкод прав власника,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 22 жовтня 2013 року позов задоволено частково.

Усунуто перешкоди прав власника ОСОБА_4 шляхом виселення ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено в зв'язку з їх необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 зазначає, що рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2013 року є необґрунтованим, не справедливим та постановлене з порушенням процесуальних норм права та таке, що не відповідає матеріалам справи.

Вказано, що в даному будинку відповідачка почала мешкати з моменту їх приїзду з батьками в місто Суми з 1975 року і не втрачала інтересу до даного житла взагалі, так як іншого житла не має.

Також зазначено, що будинок її дочці був подарований близькими відповідачки: її матір'ю та братом, через представника, про що відповідачці стало відомо тільки з пред'явленого позову ОСОБА_4

Періодичність проживання в даному будинку, відповідач пояснює тим, що будинок потребував значного ремонту, і опалення.

Відповідач також зазначає, що вона особисто провела газ в будинок 10 вересня 1999 року за власні кошти та в жовтні 2010 року- воду, обклала цеглою будинок та поміняла фундамент, перекрила дах, переклала прибудову.

Наголошено, що ніяких перешкод у відповідності до ст. 391 УК України відповідачка не створювала.

Також вказано, що показання ОСОБА_5 суд першої інстанції поклав в основу постановлення рішення, щодо відсутності відповідачки в будинку та короткочасних візитів 1 раз в місяць на нетривалий час. Хоча ці свідчення не відповідають дійсності.

Також судом першої інстанції не звернуто увагу на зацікавленість ОСОБА_5 в даній справі. Адже жодної сторонньої особи, які б свідчили в інтересах однієї чи іншої особи не було і суд першої інстанції не врахував, що позивачем та відповідачем за останній час було проведено воду, відремонтовано кімнату, і відповідачка в подальшому сумісно мала намір проживати разом з донькою.

Також відповідачка відмічає, що позивачка є її донькою , з якої вона мешкала однією сім'єю до її одруження і вважала , що в подальшому вони будуть жити однією сім'єю.

Просить суд задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми і постановити рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апелянта, позивачку, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що згідно договору дарування житлового будинку від 07 вересня 2009 року житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_4. (до укладання шлюбу ОСОБА_4). (а.с.6).

На момент розгляду справи судом в будинку зареєстрована ОСОБА_3 - мати ОСОБА_4, та позивачка ОСОБА_4, що підтверджується відповідними документами (а.с.12-14).

Суд першої інстанції , задовольняючи позовні вимоги про виселення ОСОБА_3 з будинку АДРЕСА_1, зазначив , що відповідачка у спірному житлі не проживала понад 5 років, але залишається зареєстрованою, чим перешкоджає позивачці користуватися будинком, порушує її права як власника, створює додаткові незручності. Відповідачка в спірному житлі стала проживати незадовго до звернення позивачки до суду з позовом. Вказані обставини підтвердила суду позивачка, та свідок ОСОБА_5 Суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивачка з 2009 року стала власником цього будинку, відповідача не являється членом її родини, факт її проживання та реєстрації порушує права позивача, тому відповідачка підлягає виселенню з будинку.

На думку колегії суддів, такий висновок суду не відповідає вимогам закону та встановленим обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи, спірний будинок АДРЕСА_1 до 2009 року належав на праві власності матері відповідачки ОСОБА_6 та брату відповідачки ОСОБА_7.

В даному будинку з 1975 року проживала та була зареєстрована відповідачка зі своєю донькою, 1986 року народження - позивачкою по справі та своєю матерію ОСОБА_6, вони складали одну сім'ю, про що підтвердили сторони в судовому засіданні апеляційної інстанції. Після виізду ОСОБА_6 в Росію та після повернення позивачки в м. Суми, сторони продовжували жити однією сім'єю, позивачка на той час була неповнолітньою , навчалася у 9 класі.

Таким чином було встановлено, що відповідачка була членом сім'ї як ОСОБА_6 так і позивачки по справі.

Після того , як позивачка відповідно до договору дарування, у 2009 року стала власником спірного будинку, відповідачка продовжувала мешкати у даному будинку та була в ньому зареєстрована. Вона рішенням суду не визнавалася втратившей право користування будинком.

Статтею 319 ЦК Україна передбачено, що власник володіє, користується , розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Встановлено , що дійсно з 2009 року позивачка стала власником будинку АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від07.08. 2009 року , а тому має законне право володіти , користуватися та розпоряджатися цим будинком на власний розсуд.

Однак з 1975 року в цьому будинку зареєстрована та мешкала її мати , з якої вони складали одну сім'ю , мешкали разом в цьому будинку.

Відповідно до статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належать, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

До членів сім'ї власника будинку ( квартири ) належать особи , зазначені у ч. 2 статті 64 ЖК України , тобто дружина , їх діти та батьки.

Особа, яка вселилася у будинок як член сім'ї власника цього будинку ( квартири) , не може бути позбавлена права на користування цим житлом , після припинення сімейних відносин з власником будинку ( квартири) на підставі правових норм, якими регулюються право власності.

Оскільки права відповідачки на користування будинком похідні від прав власника будинку , членом якого вона була , то підстав для її виселення не мається.

Крім того, судова колегія , враховує , що на даний час відповідачка не має іншого крім спірного, житла.

Посилання в рішенні суду на ту обставину, що відповідачка тривалий час не проживала в будинку , не може бути підставою для її виселення, оскільки позов заявлявся не з підстав втрати відповідачкою права користування цим жилим приміщенням.

За таких обставин, вважати ухвалене рішення обґрунтованим немає підстав.

Ураховуючи викладене, рішення Зарічного суду м. Суми підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.

Керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, ст. 309, ст.314, ст.ст.316 ЦПК України , колегія суддів

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 22 жовтня 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -