Постанова № 35417864, 22.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2013 р. Справа № 646/859/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.08.2013р. по справі № 646/859/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції

про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Червонозаводського районного суду з адміністративним позовом до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, в якому просив суд:

- визнати протиправними рішення та дії відповідача щодо винесення постанови від 29.11.2012 р. серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 29.11.2012 р. серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачу;

- зобов'язати відповідача повернути оригінал виконавчого листа № 2-а-982/10/2035, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова 02.08.2011 р.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.08.2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.08.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що постановою старшого державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ 27.10.2011 року було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-а- 982/10/2035, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова 2.08.2011 р., яким зобов'язано УПФУ в Червонозаводського районі м. Харкова перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності згідно ст. 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі не меншому 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткові пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно ст. 50 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 30.09.2009 р. та по 30.09.2010 р. з урахуванням виплачених за цей період сум ( а.с. 10, 11).

Постановою старшого державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Шеіної О.С. ВП № 29493932 від 23.12.2011 р. виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого листа закінчено на підставі повідомлення з УПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова про виконання рішення суду в повному обсязі (а.с. 12).

Постанова про закінчення виконавчого провадження ВП № 29493932 від 23.12.2011 р. була скасована постановою №2-а/2035/300/2012 від 13.07.2012 р. Червонозаводського районного суду м. Харкова, внаслідок чого постановою старшого державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Шеіною О.С. ВП № 29493932 від 02.10.2012 р. відновлено виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-а-982/10/2035 виданого 2.08.2011 р. (а.с.13).

Постановою старшого державного виконавця Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Шеіною О.С. ВП № 29493932 від 29.11.2012 р. виконавчий документ №2-а-982/10/2035 було повернуто стягувачу в зв'язку з тим, що 29.11.2012 р. на адресу виконавчого відділу надійшов лист з УПФУ в Червонозаводському районі м. Харкова про те, що ОСОБА_1 проведено перерахунок пенсії на підставі постанови суду. Одночасно стягувачу було роз'яснено про можливість повторного пред'явлення виконавчого документа для виконання в строк до 29.11.2013 року (а.с. 14).

29.11.12 р. державним виконавцем було направлено постанову та виконавчий документі ОСОБА_1 (а.с. 16).

Не погодившись з постановою відповідача про повернення виконавчого листа, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що після повернення виконавчого листа 29.11.2012 р., позивачем було повторно подано заяву про примусове виконання, на підставі якої державним виконавцем Червонозаводського ВДВС ХМУЮ 21.03.2013 р. було відкрито виконавче провадження за листом №2-а-982/10/2035.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови від 29.11.2012 р. серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки за одним виконавчим документом не може бути відкрито більш ніж одне виконавче провадження.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на захист своїх прав і свобод у суді, а також на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з визначенням, наведеним у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За змістом статті 104 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

З системного аналізу вказаних норм слідує, що адміністративний суд, під час розгляду справи, повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені прийняті Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, перевіряючи правомірність дій відповідача, під час прийняття оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну виконавчу службу" і ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

У разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення (ст. 27 Закону).

Статтею 30 Закону встановлено, що державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме:

- закінчення виконавчого провадження - згідно із ст.49 цього Закону;

- повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із ст.47 цього Закону;

- повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із ст.48 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії, тобто рішень зобов'язального характеру, передбачений ст.75 Закону.

Так, після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Якщо рішення не виконано і виконання може бути проведено без участі боржника, державний виконавець організовує виконання відповідно до повноважень, наданих йому законом, та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом. При цьому на боржника повторно накладається штраф у порядку, встановленому статтею 89 цього Закону.

У разі якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону та вносить подання (повідомлення) правоохоронним органам для притягнення боржника до відповідальності згідно із законом, після чого виносить постанову про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, і повертає виконавчий документ до суду чи іншого органу (посадової особи), що його видав.

Відповідно до ст. 89 Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до п. 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 р. за N 489/20802) повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника.

Про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт (ч.2 ст.47 Закону).

Таким чином, Законом України "Про виконавче провадження" чітко передбачено послідовність дій державного виконавця та наявність підстав, визначених на законодавчому рівні, що мають передувати поверненню виконавчого документа.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів вжиття державним виконавцем жодних заходів передбачених Законом України "Про виконавче провадження" для виконання постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова по справі № 2-а-982/10/2035.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо проведення виконавчих дій стосовно боржника, що виключають можливість виконання відповідного рішення, а також акту про наявність вказаної обставини.

Крім того, колегія суддів зазначає, що державний виконавець Червонозаводського ВДВС ХМУЮ Шеіною О.С. не мала законних підстав для повернення виконавчого листа на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки резолютивна частина постанови носить зобов'язальний характер, що не передбачає звернення стягнення на майно боржника.

Водночас Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади та відповідно до покладених на нього завдань, проводить, зокрема, перерахунок пенсій згідно із ст. ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цими Законами здійснюється за рахунок Державного бюджету.

З наведеного випливає, що виплати по перерахунку пенсій проводяться відповідним управлінням Пенсійного фонду України по мірі надходження коштів з Державного бюджету на оплату соціальних гарантій, а тому в даному випадку підстава, на яку посилається державний виконавець при поверненні виконавчого листа, а саме - встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, не підлягає застосуванню.

Як вбачається матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваної постанови від 29.11.2012 року про повернення виконавчого листа стягувачу слугував лист Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова від 01.12.2011 року, в якому повідомлено про часткове виконання судового рішення по справі № 2-а-982/10/2035, шляхом здійснення позивачу перерахунку пенсії та зазначено, що сума доплати за період з 30.09.2009 року по 30.09.2010 року становить 55202,70 грн.

При цьому, зазначений лист Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова від 01.12.2011 року вже слугував підставою для прийняття державним виконавцем постанови від 23.12.2011 року про закінчення виконавчого провадження, яку в подальшому було скасовано постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 13.07.2012 року.

З урахуванням вищенаведеного, відповідачем зроблено висновок про наявність встановленої законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення, у зв'язку з чим виконавчий документ повернуто.

Колегія суддів вважає такий висновок відповідача передчасним та необґрунтованим виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. п. 2.1.2 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 року № 74/5, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому законом та передбачені цією Інструкцією права і обов'язки в точній відповідності до закону, не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, роз'яснювати особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, їх права та обов'язки.

Проте відповідачем не надано до суду доказів про відсутність коштів передбачених на виплату на відповідному рахунку Державного казначейства, доказів перевірки вказаних обставин, складання відповідного акту.

Тобто, на момент винесення оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, у державного виконавця були відсутні об'єктивні причини, які б перешкоджали виконанню даного судового рішення в примусовому порядку шляхом вжиття заходів, передбачених Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів зазначає, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, колегія суддів вважає, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Колегія суддів зауважує, що в листі Управління Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова відсутні вказівки на те, коли саме будуть виплачені нараховані позивачеві кошти, та про надіслання боржником звернень для виділення коштів до органів Державної казначейської служби або до розпорядника бюджетних коштів вищого рівня.

Отже, Управлінням Пенсійного фонду України в Червонозаводському районі м. Харкова не надано відповідачеві доказів здійснення дій, спрямованих на виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 02.08.2011 року по справі № 2-а-982/10/2035 у встановленому законом порядку.

При цьому, законодавство України надає можливість відкладення, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення, встановлення чи зміна способу і порядку виконання рішення.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до положень ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду, що видав виконавчий лист, із поданням, а сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, змін чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Колегія суддів відмічає, що відповідач не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми Закону України "Про виконавче провадження" та Кодексу адміністративного судочинства України, та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Натомість, відповідачем передчасно було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Також, відповідачем не надано доказів вжиття заходів до виконання рішення, передбачених ст. 89 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції доказів, які б свідчили про те, що ним, до винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, були вжиті всі заходи, спрямовані на виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суб'єкт владних повноважень не має прав, у розумінні міри свободи поведінки, а лише наділений законодавцем певними повноваженнями, необхідними для реального виконання завдань та функцій держави, що покладені на нього.

Отже, державний виконавець в силу наданих йому повноважень повинен був перевірити належність виконання судового рішення, у зв'язку з чим дії відповідача щодо винесення постанови від 29.11.2012 про повернення виконавчого документу по виконанню виконавчого листа № 2-а-982/10/2035 вчинені не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням викладеного та враховуючи, що відповідачем не вжито вичерпних заходів щодо виконання постанови Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15.11.2010 року по справі № 2-а-982/10/2035, що призвело до порушення права позивача на можливість своєчасного отримання пенсійних виплат згідно судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій відповідача щодо винесення постанови від 29.11.2012 серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачеві та скасування такої постанови є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем було використано його право на повторне пред'явлення виконавчого документа за рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова №2-а-982/10/2035, а тому відсутні підстави для скасування постанови від 29.11.2012 р. серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки за одним виконавчим документом не може бути відкрито більш ніж одне виконавче провадження, не можуть слугувати підставою для відмови у задоволенні позову про скасування оскаржуваної постанови.

Колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.1 ст.138 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на зміст наведеної норми процесуального права та враховуючи, що вимоги заявленого позову полягають у визнанні протиправними дій та скасуванні постанови державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачеві, предметом доказування та дослідження судом у даній справі мають бути саме обставини, які свідчать про обґрунтованість чи безпідставність винесення спірної постанови та наявність чи відсутність порушень відповідачем законодавчих приписів, а також правомірність дій відповідача, під час прийняття оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відносно позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути оригінал виконавчого листа № 2-а-982/10/2035, виданого Червонозаводським районним судом м. Харкова 02.08.2011 р., колегія суддів зазначає, що факт отримання позивачем виконавчого документу підтверджується наявною у матеріалах справи постановою про відкриття виконавчого провадження з виконавчого листа № 2-а-982/10/ від 21.03.2013 року ВП № 37152978, а також засвідченими та наданими ОСОБА_1 до адміністративного позову копіями документів, а саме: супровідним листом Червонозаводського ВДВС Харківського МУЮ від 29.11.2012 року № 19/53463 про надіслання на адресу ОСОБА_1 копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 29.11.2012 року та виконавчого листа № 2-а-982/10/2035 (а.с. 16), постановою про повернення виконавчого документу від 29.11.2012 року (а.с. 14-15), виконавчим листом № 2-а-982/10/2035, виданим Червонозаводським районним судом м. Харкова 02.08.2011 року (а.с. 11). Доказів зворотного матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.08.2013 року не відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вона ухвалена при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Відповідно до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин. що мають значення для справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального та процесуального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. п. 1, 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Червонозаводського районного суду м. Харкова від 08.08.2013р. по справі № 646/859/13-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції щодо винесення постанови від 29.11.2012 серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Скасувати постанову Червонозаводського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 29.11.2012 серії ВП № 29493932 про повернення виконавчого документа стягувачеві.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В.Судді(підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.