Постанова № 35409499, 19.11.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2013 р. Справа № 903/793/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Огороднік К.М.

суддя Тимошенко О.М. ,

суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Ващук К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромни-Інвест" на рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року у справі № 903/793/13 (суддя Пахолюк В.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Золотий Екватор"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромни - Інвест"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Дукат"

про стягнення 607518,74грн.

за участю представників:

позивача - Олексюк В.В., за довіреністю

відповідача 1 - не з'явився,

відповідача 2 - не з'явився

В судовому засіданні 19.11.2013 року відповідно до ст.ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року у справі № 903/793/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з ТзОВ "Ромни-Інвест" на користь ТзОВ "Золотий Екватор" 606518,74 грн., в т.ч. 562967,80 грн. заборгованості, 18695,58 грн. пені, 24855,36 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами та 12130,32 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору. Стягнуто солідарно з ТзОВ "Ромни-Інвест", ТзОВ "Дукат" на користь ТзОВ "Золотий Екватор" 1000,00 грн. заборгованості, 20,05 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 07.10.2013 року виправлено допущені в резолютивній частині оскаржуваного рішення описки.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТзОВ "Ромни-Інвест" звернулось до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року у справі № 903/793/13 в частині стягнення штрафних санкцій та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач 1 зазначив про можливість зменшення розміру неустойки місцевим господарським судом на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, просить суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

В судовому засіданні позивач підтримав доводи, викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники провадження у справі явки повноважних представників не забезпечили, хоча про час і місце судового засідання були належним чином повідомлені, причин неявки до відома суду не довели, відтак апеляційна скарга розглядається за відсутності останніх.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача 1, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 14.01.2013 року між ТзОВ "Золотий Екватор" (продавцем) і ТзОВ "Ромни-Інвест", як покупцем було укладено генеральний договір поставки нафтопродуктів № 17 (надалі - договір поставки), згідно з умовами якого продавець зобов'язався поставити та передати у власність покупця нафтопродукти в кількості та асортименті, а покупець - прийняти товар від постачальника та оплатити його вартість відповідно до умов договору. Згідно із п. 4.2. договору поставки розрахунки за товар покупець здійснює протягом 20 календарних днів з моменту поставки товару, якщо інший строк (термін) або умови оплати не визначено у додатках, що є невід'ємними частинами договору.

28.03.2013 року, 09.04.2013 року та 30.04.2013 року до договору поставки № 17 від 14.01.2013 року було укладено додатки №№ 2/128, 2/172, 2/173, якими визначено асортимент, кількість та ціну товару.

На виконання умов договору поставки № 17 від 14.01.2013 року позивач на підставі довіреностей № РМРМ0000040 від 28.03.2013 року, № РМРМ0000046 від 08.04.2013 року, № РМРМ0000062 від 29.04.2013 року передав відповідачу-1 нафтопродуктів на загальну суму 563967,80 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 909 від 28.03.2013 року, № 1067 від 09.04.2013 року, № 1432 від 30.04.2013 року та товарно-транспортними накладними № НБ-00145 від 28.03.2013 року, № НБ-00184 від 09.04.2013 року, №НБ-00273 від 30.04.2013 року, № НБ-00155 від 01.04.2013 року, № НБ-00138 від 26.03.2013 року.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Всупереч умов договору відповідач-1 за отриманий товар не розрахувався. Залишок заборгованості відповідача-1 перед позивачем складає 563967,80 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків.

Доказів повної чи часткової оплати зазначеної суми заборгованості ТзОВ "Ромни-Інвест" не подано ні при розгляді спору в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги апеляційним господарським судом. Крім того, відповідач 1 в апеляційній скарзі не заперечує факту наявності заборгованості в розмірі 563967,80 грн.

Відтак, місцевий господарський суд підставно та правомірно дійшов висновку, що у ТзОВ "Ромни-Інвест" перед ТзОВ "Золотий Екватор" рахується заборгованість в сумі 563967,80 грн., а позов в частині стягнення вказаної суми основного боргу підлягає задоволенню.

Крім того, 01.02.2013 року між ТзОВ "Золотий Екватор" (кредитором) і ТзОВ "Дукат" (поручителем) було укладено договір поруки № 01/02-10, згідно з п.п. 1.1., 1.2. якого поручитель зобов'язався перед кредитором солідарно відповідати за виконання зобов'язань боржника (ТзОВ "Ромни-Інвест") згідно з умовами генерального договору поставки нафтопродуктів № 17 від 14.01.2013 року з усіма додатками, доповненнями, змінами, додатковими угодами до нього як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому; сума поруки складає 1000,00 грн. Згідно з п. 2.1. договору у випадку невиконання боржником своїх обов'язків перед кредитором за договором поставки, кредитор має право звернутись до поручителя з вимогами про виконання поручителем зобов'язань боржника в повному обсязі, а поручитель зобов'язується в повному обсязі виконати за боржника його зобов'язання перед кредитором. Ці вимоги є обов'язковими для виконання протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання поручителем від кредитора письмового повідомлення про невиконання боржником зобов'язань за договором поставки.

Вимогою № 01/2-10 від 01.07.2013 року позивач просив відповідача-2 сплатити суму боргу в розмірі 1000,00 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 зобов'язань за договором поставки. Проте відповідач-2 відповіді на вимогу не надав, суми заборгованості не перерахував.

Вимогу було отримано особисто представником відповідача-2 03.07.2013 року, про що свідчить напис на листі, скріплений печаткою.

ТзОВ "Дукат" також не надало суду жодних заперечень як приводу відсутності заборгованості основного боржника, так і з приводу солідарного обов'язку задоволити кредиторські вимоги у випадку порушення основного зобов'язання.

Згідно зі ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 554 ЦК України). До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ст. 556 ЦК України). Відтак, правомірним є задоволення позову в частині солідарного стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості у розмірі 1000,00 грн., як це передбачено договором поруки.

Щодо нарахування та сплати відсотків несвоєчасне проведення розрахунків та неустойки (пені) за кожен день прострочення виконання зобов'язання, судова колегія зазначає наступне.

Порушенням зобов'язання, згідно ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (ч. 2 ст. 193, ч. 1 ст. 216 та ч. 1 ст. 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України та ч. 6 ст. 232 ГК України.

Підпунктами 6.2.1., 6.2.2. пункту 6.2. договору поставки за несвоєчасне проведення розрахунків передбачено сплату відповідачем-1 пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу та 19% процентів річних від неоплаченої вартості товару за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до зазначеного, у зв'язку з невиконанням зобов'язання щодо оплати вартості нафтопродуктів у строки, визначені п. 4.2. договору поставки, позивачем було нараховано до стягнення з відповідача 1 пеню в розмірі 18695,58 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24855,36 грн., які нараховані позивачем від простроченої суми окремо за кожною товарно-транспортною накладною.

Перевіривши розрахунок позивача, господарський суд встановив правомірність здійснених позивачем нарахувань пені та 19% річних від неоплаченої вартості товару за користування чужими грошовими коштами. Отже, позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 18695,58 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24855,36 грн. також підлягають задоволенню.

Твердження, відповідача 1, які стосуються можливості зменшення розміру неустойки місцевим господарським судом на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України не є підставою для зміни чи скасування судового рішення у справі, оскільки за приписами вказаних норм права таке зменшення є правом суду, який приймав рішення у справі, жодної імперативної вказівки на обов'язкову реалізацію такого права закон не містить, більше того, таке зменшення повинно бути обґрунтованим та здійснюватись лише у виняткових випадках з урахуванням майнового стану боржника, фактичного перевищення розміру неустойки суми збитків та з посиланням на відповідні докази, які підтверджують такий стан.

Судова колегія вважає, що посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, документально не підтвердженими, такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак, скаржник, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, й ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для його скасування чи зміни та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ромни-Інвест" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2013 року у справі № 903/793/13 - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Огороднік К.М.

Суддя Тимошенко О.М.

Суддя Коломис В.В.