Ухвала суду № 35403601, 14.11.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 732/1647/13-ц Провадження № 22-ц/795/2431/2013 Головуючий у I інстанції -Карпинська Н.М. Доповідач - Хромець Н. С.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2013 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіХромець Н.С.суддів:Бечка Є.М., Горобець Т.В. при секретарі:Рудик І.І.за участю:представника позивача ОСОБА_5, відповідача ОСОБА_6, третьої особи ОСОБА_7, представника третої особи Городнянської міської ради - Підлісної І.І.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_5 на рішення Городнянського районного суду від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про припинення земельного сервітуту та розірвання договору про його встановлення,

в с т а н о в и в:

Рішенням Городнянського районного суду від 10 жовтня 2013 року відмовлено у позові ОСОБА_9 про припинення земельного сервітуту та розірвання договору про його встановлення з підстав відсутності підстав для його задоволення.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, припинивши сервітут ОСОБА_6 та розірвавши договір про встановлення постійного земельного сервітуту від 01.07.2007 р., укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 Представник позивача посилається на незаконність рішення суду першої інстанції у зв'язку з неповнотою з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема, представник позивача посилається на неповне з'ясування судом того, що сервітут, наданий відповідно до договору між сторонами даної справи, є особистим, тобто таким, що належить конкретній особі. Висновків суду про те, що сервітут не був особистим та про перехід права сервітуту при переході права власності, на думку сторони позивача, спростовуються тим, що при переході права власності від ОСОБА_6 до ОСОБА_7 19.12.2006 р. ніякого сервітуту не існувало, внаслідок чого таке право не могло перейти до ОСОБА_7 Крім того, представник позивача посилається на порушення судом ст.ст. 401 ч.2, 403 ч.3, 406 ч.1 п.5 ЦК України та ст.ст. 1, 213 ЦПК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу. Відповідач, третя особа ОСОБА_7 і представник Городнянської міської ради апеляційну скаргу не визнали.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Судом встановлено, що договором від 01 липня 2007 р. між ОСОБА_6 і ОСОБА_9 ОСОБА_6 встановлене без визначення строку право проходу та проїзду до належної їй земельної ділянки через частину земельної ділянки, користувачем якої є ОСОБА_10

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що встановлений за договором від 01 липня 2007 р. земельний сервітут, не є особистим, а тісно пов'язаний з двома земельними ділянками і лише в межах такого зв'язку може належати тій чи іншій особі, а також з того, що підстав для розірвання договору, визначених ст. 652 ЦК України, не встановлено.

Такі висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам і вимогам закону і доводами апеляційної скарги на спростовуються.

Вимагаючи припинення сервітуту і розірвання договору від 01 липня 2013 року, позивач посилалась на невикористання його відповідачкою впродовж трьох років у зв'язку з тим, що відповідач не проживає за адресою земельної ділянки з 2007 року. Наведену обставину суд правильно не визнав підставою для припинення сервітуту, оскільки, виходячи із змісту ст. 101 ЗК України та ст. 401 ЦК України, земельний сервітут встановлюється не на користь конкретної особи як такої, а на користь сусідньої земельної ділянки, тобто її власника (володільця), як такого. Не спростовані також пояснення відповідачки про те, що не проживаючи постійно за адресою земельної ділянки для проходу і проїзду до якої встановлений сервітут, вона користувалась земельною ділянкою для вирощування городніх культур. Ці доводи частково підтверджені і поясненнями представника позивача у судовому засіданні апеляційного суду про те, що використання сервітуту кілька разів у рік для проїзду на город не заважало позивачеві, а щоденне його використання третьою особою створює незручності.

Сторони не заперечують, що на теперішній час земельний сервітут використовується регулярно третьою особою ОСОБА_7, котрий, відповідно до положень ст.ч.1 ст. 125 ЗК України, набув права власності на земельну ділянку для проходу і проїзду до якої встановлений сервітут 26 квітня 2012 р., тобто з дати державної реєстрації його права. Відтак, доводи апеляційної скарги щодо не існування сервітуту на час переходу права власності на земельну ділянку до третьої особи, не відповідають нормам ст. 125 ЗК України щодо виникнення права власності на земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом ч.2 ст. 401 ЦК України ґрунтуються на помилковому тлумаченні вказаної норми Закону. Відповідно до ч.2 ст. 401 ЦК України, сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій (тобто не власнику чи володільцю), конкретно визначеній особі. У даному випадку за договором сервітут надавався саме власнику сусідньої земельної ділянки, а не іншій особі, отже висновок суду щодо не особистого характеру сервітуту є правильним.

Позивачем не доведена наявність підстав для розірвання договору, які визначені ст. 651 ЦК України, про що правильно вказано судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_9 - ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Городнянського районного суду від 10 жовтня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: