Рішення № 35394815, 12.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19172/13 12.11.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія»

до Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль»

про стягнення 8 827, 74 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники сторін:

від позивача: Бондаренко Н.І. (довіреність б/н від 21.06.2013 року);

від відповідача: не з'явились;

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 12.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримська водочна компанія" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» (далі за текстом - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 8 827,74 грн. за договором поставки № 000113 від 29.02.2012 р., з яких 6 606,18 грн. основного боргу, 2 088, 04 грн. неустойки, 133,52 грн. суми 3% річних за договором, а також позивач просить покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/19172/13, розгляд справи призначено на 12.11.2013 року.

21.10.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача надано документи по справі.

25.10.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про повернення зайво сплаченого судового збору.

31.10.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача на виконання вимог ухвали суду від 07.10.2013 був наданий супровідний лист з відповіддю відповідача про відмову підписання акту звірки взаєморозрахунків.

06.11.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог та письмові пояснення по суті спору.

В поданій заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 6 606,18 грн. основного боргу, 651, 19 грн. пені, 1488, 72 грн. штрафу та 135,77 грн. суми 3% річних за договором.

В судове засідання 12.11.2013 року з'явився представник позивача.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвали суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (загально доступна інформація з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 15.02.2012р. наявна у матеріалах справи).

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до п. 3.13. постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено: неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, має розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами або, з огляду на обставини конкретної справи, залишити позов без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК. У наведених випадках відповідні докази не повинні прийматися в подальшому й судом апеляційної інстанції.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

29.02.2012 року між сторонами був укладений договір поставки № 000113 (далі за текстом - договір), за умовами якого позивач зобов'язався поставити та передати у власність відповідачу товар, а відповідач - прийняти товар та оплатити на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 1.1. договору позивач зобов'язується поставити товар в асортименті, партіями згідно накладних на умовах цього договору. Кількість, асортимент і ціна партії товару вказується в видаткових (товарних чи товарно-транспортних) накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.3 договору ціна визначається виходячи із загальної вартості товару, поставленої протягом терміну дії цього договору.

Відповідно до п. 2.5. договору постачання товару здійснюється протягом трьох робочих днів з моменту узгодження сторонами договору усної заявки відповідача.

Згідно п. 2.9 договору відповідач зобов'язується оплатити кожну придбану за цим договором партію товару не пізніше 21 календарного дня з моменту її передачі.

Моментом передачі партії товару і моментом переходу права власності на товар є фактичне отримання товару, зазначеної відповідачем в підписаній сторонами договору видатковій накладній на даний товар (п. 2.10 договору)

Відповідно до п. 4.1 договору у разі недотримання термінів оплати товару, визначених п. 2.9 договору відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,1% від вартості неоплаченої продукції за кожен день прострочення. У разі якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів, відповідач, крім того, зобов'язаний виплатити позивачу штраф у розмірі 20% від вартості товару, оплата якої прострочена.

Пунктом 4.3. договору сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, припиняється тільки в разі повного виконання стороною договору взятих на себе зобов'язань.

Згідно з п. 6.1. договору діючий договір вступає в силу з дати його підписання сторонами. Строк дії договору до 31.12.2012 р., але не раніше виконання грошових зобов'язань, які виникли за діючим договором.

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 7 243,62 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-32-077608 від 28.12.2012, № РН-32-000547 від 04.01.2013, № РН-32-000548 від 04.01.2013, № РН-32-000551 від 04.01.2013, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Разом з тим, відповідач здійснив оплату отриманого ним товару за договором поставки №000113 від 29.02.2012 р. лише частково, на загальну суму 2 463, 36 грн. з котрих 637,44 грн. були зараховані в рахунок оплати партії товару за накладними № РН-32-077608 від 28.12.2012, № РН-32-000547 від 04.01.2013, № РН-32-000548 від 04.01.2013, № РН-32-000551 від 04.01.2013, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення. Одержання продукції відповідачем підтверджується наявністю відбитка штампа покупця у видаткових накладних та підписом уповноваженої особи відповідача.

Враховуючи, що відповідач частково оплатив поставлений товар за накладними № РН-32-077608 від 28.12.2012, № РН-32-000547 від 04.01.2013, № РН-32-000548 від 04.01.2013, № РН-32-000551 від 04.01.2013 на суму 637,44 грн., станом на 27.09.2013 року його заборгованість перед позивачем за поставлений товар становить 6 606,18 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 651, 19 грн., нараховану на суму заборгованості за договором, 135, 77 грн. 3 % річних за період з 19.01.2013 року по 27.09.2013 року та штраф у розмірі 20 % (1 448, 72 грн.) від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Договір поставки №000113 від 29.02.2012 р. є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору поставлено відповідачу товар на суму 7 243, 62 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що відповідачем поставлений товар був частково оплачений на суму 637, 44 грн., станом на момент подання позовної заяви та вирішення спору заборгованість відповідача перед позивачем складає 6 606, 18 грн., доказів сплати якої відповідачем суду не надано.

Позивачем умови договору виконані в повному обсязі, у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору. Відповідачем, в свою чергу, жодних претензій у строки визначені договором, щодо невідповідності поставки умовам договору не заявлялось та доказів іншого суду не надано.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів на підтвердження сплати заборгованості у розмірі 6 606, 18 грн. відповідачем суду не надано.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 6 606, 18 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати товару, у відповідності до п. 2.9. договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 6 606, 18 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 651, 19 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки, відповідно до п. 4.1. договору (за період з 19.01.2013р. по 27.09.2013р. за накладною РН-32-077608 від 28.12.2012 - 250 днів та за період з 26.01.2013р. по 27.09.2013р. за накладними № РН-32-000547 від 04.01.2013, № РН-32-000548 від 04.01.2013, № РН-32-000551 від 04.01.2013 - 242 дні).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.3 договору, нарахування штрафних санкцій, передбачених цим договором, припиняється тільки в разі повного виконання стороною договору взятих на себе зобов'язань. Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання та не оплатив частину поставленого товару, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені за весь період прострочення, а саме: за період з 19.01.2013р. по 27.09.2013р. за накладною РН-32-077608 від 28.12.2012 та за період з 26.01.2013р. по 27.09.2013р. за накладними № РН-32-000547 від 04.01.2013, № РН-32-000548 від 04.01.2013, № РН-32-000551 від 04.01.2013.

Матеріали справи містять розрахунок суми пені згідно п. 4.1. договору, при перевірці якого судом встановлено, що сума пені за вказаними періодами становить 658, 18 грн. Таким чином, враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що суд за власною ініціативою не може вийти за межі заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума пені в розмірі 651, 19 грн. у відповідності до п. 4.1. договору згідно розрахунку позивача, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 135, 77 грн. 3% річних нарахованих на суму боргу за весь час прострочення за період за період з 19.01.2013р. по 27.09.2013р. за накладною РН-32-077608 від 28.12.2012 та за період з 26.01.2013р. по 27.09.2013р. за накладними № РН-32-000547 від 04.01.2013, № РН-32-000548 від 04.01.2013, № РН-32-000551 від 04.01.2013.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних нарахованих на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних, нарахованих позивачем, судом встановлено, що сума 3% річних за вказаними періодами становить 137, 29 грн. Таким чином, враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги те, що суд за власною ініціативою не може вийти за межі заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума 3% річних в розмірі 135,77 грн., згідно розрахунку позивача.

Відповідно до п. 4.1. договору, у разі, якщо прострочення оплати становить більше 30 календарних днів покупець, крім того, зобов'язаний виплатити постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості партії продукції, оплата якої прострочена.

У відповідності до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У відповідності до п. 66 Положенням про поставку продукції виробничо-технічного призначення, яке затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року №888 (далі по тексту - Положення), за безпідставну відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю чи частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від уплати якої він відмовився чи ухилився.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР"№1545-ХІІ від 12.09.1991р. встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" зазначено, що закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй (ст. 1 розділу XV Конституції). У зв'язку з цим при розгляді справи суд може на підставі Постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства СРСР" застосувати нормативні акти колишнього Союзу РСР, які не суперечать Конституції і законам України.

З огляду на вищевикладене та на те, що розмір штрафу за несвоєчасну оплату поставленого товару встановлено законодавством, а саме п. 66 Положення, враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов'язання щодо оплати поставленого товару, суд задовольняє вимогу про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 5% за прострочення оплати товару, що становить 362, 18 грн. (7 243, 62 * 5 %).

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору (1720, 50 грн.) покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.06.2011 року № 3674-VI, судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» від 06.12.2012 року № 5515-VI, з 1 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Приймаючи до уваги, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 029, 66 грн., відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", позивачу підлягає поверненню з державного бюджету 309, 16 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення № 868345 від 30.09.2013 року.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Д» Торговий дім Тернопіль» (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 13-В, офіс 41; код ЄДРПОУ 35578237; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (97530, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул. Садова, буд. 19; код ЄДРПОУ 36499654) 6606 (шість тисяч шістсот шість) грн. 18 коп. основної заборгованості, 651 (шістсот п'ятдесят одну) грн. 19 коп. пені, 135 (сто тридцять п'ять) грн. 77 коп. 3 % річних, 362 (триста шістдесят дві) грн. 18 коп. штрафу та 1 620 (одну тисячу шістсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Кримська водочна компанія» (97530, АР Крим, Сімферопольський район, с. Мазанка, вул.. Садова, буд. 19; код ЄДРПОУ 36499654) з Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) зайво сплачений судовий збір в сумі 309, 16 (триста дев'ять) грн. 16 коп., перерахований за платіжним дорученням № 868345 від 30.09.2013 року, яке знаходиться в матеріалах справи № 910/19172/130.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 18.11.2013 р.

Суддя Г.П. Бондаренко