Ухвала суду № 35388480, 15.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2013 р.Справа № 820/4399/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 820/4399/13-а

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Основ'янської об"єднаної державної податкової інспекції м. Харкова головного управління Міндоходів у Харківській області скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000850172 від 22.04.2013 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000850172 від 22.04.2013 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача та представник відповідача у судове засідання апеляційної інстанції не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, письмових заперечень, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 27.08.2003 року та перебуває на обліку у відповідача як платник податків за №2162(а.с.86), що підтверджується довідкою про взяття на облік.

Основ"янською об'єднаною державною податковою інспекцією м.Харкова проведено позапланову невиїзну документальну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань господарських відносин з постачальником ТОВ "Агрофон" за період з 01.09.2010р. по 31.03.2011 р."

За результатами перевірки складено акт позапланової невиїзної документальної перевірки №2053/17.207/НОМЕР_2 від 09.04.2013 року (а.с.11- 21).

Відповідно до висновків акту перевірки встановлені наступні порушення:

-ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, ст.228. ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФО-П ОСОБА_1 з ТОВ "Аграфон";

-пп.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України від 0.3,04.97 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що діяв у періоді, що перевіряється, на загальну суму 57239 грн. за вересень 2010 року.

Не погоджуючись з актом перевірки №2053/17.207/НОМЕР_2 від 09.04.2013 року, позивачем було подано заперечення на акт.

22.04.2013 ФОП ОСОБА_1 було отримано відповідь на заперечення до акту перевірки, якою відмовлено у задоволенні скарги.

На підставі акту перевірки №2053/17.207/НОМЕР_2 від 09.04.2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000850172 від 22.04.2013 року(а.с.10), яким позивачу визначено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 57239 грн. та за штрафними санкціями - 14309,75 грн.

Не погодившись з винесеним рішенням позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів суб'єкта владних повноважень, покладених в основу спірного правового акту індивідуальної дії та відображених в акті перевірки суджень суб'єкта владних повноважень, колегія суддів виходить з наступного.

З дослідженого в судовому засіданні акту перевірки та рішень органу податкової служби встановлено, що фактичною підставою для винесення спірного рішення слугував висновок контролюючого органу про завищення сум податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ "Агрофон" за вересень 2010 року через виявлення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків.

З зазначено приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до п.7.4.1. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку:

- з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Приписами пп.7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, між ФО-П ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ "Агрофон" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу б/н від 01.09.2010 року, відповідно до умов якого останній зобов'язується поставляти товар народного вжитку згідно накладних (а.с.25-26).

На виконання умов Договору № б/н від 01.09.2010 р. ТОВ "Агрофон" було поставлено на адресу позивача товар, що підтверджується виписаними податковими та видатковими накладними (том № 1 а.с. 27-35).

На підставі отриманої податкової накладної ФО-П ОСОБА_1 сума податку на додану вартість включена до складу податкового кредиту.

Оглянувши податкові накладні, виписані ТОВ "Агрофон" для документального оформлення виконання умов договорів купівлі-продажу, колегія суддів не знаходить підстав для визнання їх такими, що не відповідають вимогам оформлення первинних документів бухгалтерської та податкової звітності. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних судом не встановлено, зауваження до змісту та форми зазначених документів у податкового органу відсутні.

За матеріалами справи, оплата придбаного товару здійснювалась позивачем у безготівковій формі на розрахунковий рахунок ТОВ "Агрофон", що підтверджується випискою з розрахункового рахунку, відкритого в установі банку. (а.с. 76-77).

На підтвердження доставки товару позивачем надано товарно-транспортну накладну №010913 від 01.09.2010 року.

Крім того, на підтвердження можливості зберігання товару позивачем до матеріалів справи надано договори оренди нежитлових приміщень від 01.04.2010р. №01-2010 , від 04.03.2007р. та акти прийому-передачі до договорів оренди.

Колегія суддів також вважає за необхідне відзначити, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч. З ст. 228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави та суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Проте, відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Висновок про те, що платник не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентом узгоджується з практикою Європейського Суду (Рішення Європейського Суду від 22 січня 2009 року у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява № 3991/03), відповідно до п. 714 якого, визначено, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення - рішення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Основ`янської об`єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.07.2013р. по справі № 820/4399/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Бершов Г.Є.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.