Ухвала суду № 35388296, 13.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2013 р.Справа № 1570/7489/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Аракелян М. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Коваля М.П.,

за участю секретаря судового засідання Сівєлькіної С.Є.,

представника відповідача Лопуленко О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області (правонаступника Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби) на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ПП «Ліс України» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

06 грудня 2012 року ПП «Ліс України» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 листопада 2012 року №0012472301 та №0012462301, посилаючись на протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та відсутність в його діях порушень приписів Податкового кодексу України. Так, відповідачем зроблено помилковий висновок про нікчемність правочину, про відсутність ознак реального здійснення господарських операцій позивача з ПП «Восторг Строй», який не відповідає дійсності, він зроблений на підставі припущень, без вивчення первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання. Договір, укладений між позивачем та ПП «Восторг Строй», повністю виконано та носить реальний характер, що підтверджується первинними документами. Позивачем отриманий товар в подальшому реалізовано іншому підприємству, що свідчить про використання його в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року адміністративний позов ПП «Ліс України» задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 22 листопада 2012 року №0012472301. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 22 листопада 2012 року №0012462301.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні справи порушено норми матеріального права та неповно з'ясовано обставини справи, у зв'язку з чим ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції з винесенням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог підприємства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Лопуленко О.П., доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено наступне.

З 09 листопада 2012 року по 15 листопада 2012 року на підставі наказу начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 08 листопада 2012 року №1757 головним державним податковим ревізором-інспектором згідно пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Ліс України» з питань взаєморозрахунків та правових відносин з ПП «Восторг Строй» за період з 01 липня 2011 року по 31 липня 2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем складений акт від 20 листопада 2012 року №341/23-214/359931137/2840, в якому зазначено, що ПП «Ліс України» порушено вимоги пп.138.1.1, п.138.1, п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток, якій підлягає сплаті до бюджету в сумі 38142грн., у т.ч. III квартал 2011 року - 38142грн.; п. 198.1, п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 ПК України по декларації з ПДВ за липень 2011р. - безпідставно завищено податковий кредит в сумі 33167грн. в тому числі: за липень 2011 року в сумі 33167грн., який не має документального підтвердження зв'язку із фінансово-господарською діяльністю, що призвело до фактичного ненадходження до Державного бюджету України податку на додану вартість у розмірі 33167 грн.

На підставі акту перевірки від 20 листопада 2012 року ДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 22 листопада 2012 року №0012472301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 33167 грн. та застосування штрафних санкцій на суму 8292грн., у зв'язку з порушенням позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України; та №0012462301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 38142грн. у зв'язку з порушенням позивачем п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України.

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Ліс України» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту податкові накладні, видані ПП «Восторг Строй», а також правомірно визначені валові витрати по відносинам з зазначеним підприємством.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову ПП «Ліс України», виходячи з наступного.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток за III квартал 2011 року у сумі 38142 грн. та податку на додану вартість за липень 2011 року в сумі 33167 грн. у зв'язку з завищенням податкового кредиту та завищенням валових витрат в частині господарських відносин позивача з ПП "Восторг Строй", зокрема, слугувало те, що на думку відповідача, за вказаними операціями до валових витрат віднесено витрати, що не пов'язані з господарською діяльністю позивача, не формують собівартості реалізованих товарів, є такими, що сформовані без мети реального настання правових наслідків; до складу податкового кредиту по декларації з ПДВ за липень 2011 року віднесено суму ПДВ в розмірі 3167грн., сформованого у зв'язку з придбанням товарів (послуг), використання яких не пов'язано з подальшим використанням в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Також в акті перевірки відповідач посилається на акт від 05.04.2012 р. № 104/22-214/35819659 «Про неможливість проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Восторг Строй» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010р. по 31.12.2012р.»

Судом першої інстанції встановлено, що відносини між ПП «Ліс України» та ПП "Восторг Строй" ґрунтувались на договорі поставки №114 від 10.06.2011р., предметом якого є поставка ПП "Восторг Строй" ПП «Ліс України» товару - ДСП ламіноване 1588,48м.кв. на загальну суму 199004,77 (в т.ч. ПДВ - 33167,46грн.).

У зв'язку з відпуском товару сторонами оформлено видаткову накладну №25074 від 25.07.2011р. на суму 199004,77грн., в тому числі ПДВ - 33167,46 грн.

Розрахунки за поставлений товар проводились в безготівковій формі згідно виписаного ПП «Восторг Строй» рахунку-фактури №25074 від 25.07.11р. на суму 199004,77 грн., в тому числі ПДВ - 33167,46грн. Здійснення оплати товару підтверджується наявною у матеріалах справи копією платіжного доручення №246 від 22.08.11р. на суму 199004,77грн.

У зв'язку з здійсненням вказаної господарської операції ПП «Восторг Строй» виписано позивачу податкову накладну №25074 від 25.07.2011г. на суму 199004,77 грн., в тому числі ПДВ -33167,46 грн., на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит в декларації з ПДВ за липень 2011р.

В свою чергу ПП «Ліс України», на підставі договору від 19.04.2011 р. за №СД/Т/СН-71 поставив отриманий товар державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний», про що свідчать витратна видаткова-накладна №ЛУ-0000027 від 26.07.11 р. на суму 201731,11 грн., в т.ч. ПДВ - 33621,85 грн. (податкова накладна №28 від 26.07.2011 р. на суму 201731,11, в т. ч. ПДВ - 33621,85 грн.). ДП «Морський торговельний порт «Южний» 19.08.12р., відповідно до платіжного доручення №2549 від 19.08.12р. сплатив за поставлений товар - ДСП ламіноване 201731,11грн. грошових коштів.

Таким чином суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що зазначений факт спростовує твердження відповідача про невикористання придбаного товару в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності позивача.

Первинні документи, що підтверджують товарність господарської операції з придбання позивачем товару, включення цих витрат до валових витрат, оплати товару, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту, залучені до матеріалів справи та підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеним в акті перевірки контрагентом, використання отриманого товару у власній господарській діяльності, та обґрунтованість віднесення спірної суми ПДВ до податкового кредиту а понесених витрат - до валових (договір, податкова накладна, видаткова накладна, рахунок-фактура, платіжне доручення, тощо) (а.с. 23-35).

Відповідно до ст.22 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявність яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податку податкового обов'язку.

Згідно ст.185 Податкового Кодексу України об'єктом оподаткування, крім того, є операції платників податку з постачання товарів та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Статтею 188 Податкового Кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче за звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на етиловий спирт, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту встановлений статтею 198 ПК України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст.198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судами обох інстанції враховано, що включена позивачем до складу податкового кредиту у декларації з ПДВ за липень 2011р. сума 33167 грн. - сума податку на додану вартість на відповідну дату, була підтверджена наявною в матеріалах справи податковою накладною, яка була виписана ПП «Восторг Строй» згідно п.201.1 ст.201 ПК України, відповідно до якого платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються певні реквізити.

Відповідно до пунктів 201.4, 201.6, 201.8, 201.10 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пунктів 1, 6.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011р. №1379, податкову накладну заповнює особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у цьому пункті. Податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Слід врахувати, що будь-яких зауважень стосовно статусу ПП «Восторг Строй» як платника ПДВ на час виписки податкових накладних в акті перевірки позивача не міститься.

Також колегія суддів вважає необґрунтованим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток, який спирається на твердження про завищення валових витрат позивача по відносинам з ПП «Восторг Строй».

Відповідно до п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі, якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п.138.4, п.138.6 ст.138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

При цьому, підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що з акту перевірки, при формуванні висновку про завищення валових витрат на суму 165835 грн. по операціям з ПП «Восторг Строй» та, відповідно заниження податку на прибуток на суму 38142 грн. ДПІ взагалі не надавалась оцінка документам, що свідчить про поставку товару та розрахунок за нього. Усі висновки спирались виключно на припущення щодо невикористання отриманого товару у власній господарській діяльності та податкову інформацію по контрагенту ПП «Восторг Строй», та відповідна частина акту перевірки позивача не містить зазначення, які порушення вимог податкового законодавства допущені ПП «Ліс України» та в чому саме вони полягали, як і не зазначено, які дефекти первинних документів, наданих до перевірки, свідчать про необґрунтованість віднесення спірних витрат до валових.

Твердження відповідача щодо невикористання отриманого товару в межах господарської діяльності позивача спростовуються залученими до матеріалів справи первинними документами в підтвердження подальшої реалізації отриманого від ПП «Восторг Строй» товару Державному підприємству «Морський торговельний порт «Южний» (договір поставки, видаткова накладна, податкова накладна, заявка, довіреність, платіжне доручення).

Відповідно до ст.3 ГК України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 26.12.2005р. №375 (з наступними змінами і доповненнями), економічна діяльність - це процес виробництва продукції (товарів, послуг), який здійснюється з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічна діяльність характеризується витратами на виробництво, процесом виробництва та випуском продукції.

Згідно ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 626, 629 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір був укладений сторонами, скріплений печатками та підписами, сторонами виконані зобов'язання за ним (сплачені кошти, передано товар), то відповідно договір не може вважатися фіктивним.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість висновку податкового органу про нікчемність договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, та про фіктивність характеру господарських операцій за ним.

Судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що укладений між ПП «Ліс України» та ПП "Восторг Строй" договір не є недійсними в силу вказівки на це в законі, відсутні судові рішення про визнання його недійсним, реальність господарських операцій за цим договором підтверджується первинними документами, які містяться в матеріалах справи.

Що стосується посилання апелянта на те, що на підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем не надано заявку на постачання партії товару, товарно-транспортні накладні, акт приймання-передачі товару, сертифікат, колегія суддів зазначає наступне.

Однією з підстав для висновку про безтоварність угоди, а отже безпідставність віднесення сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту та безпідставність віднесення витрат за вказаною угодою до валових відповідачем зазначено ненадання позивачем товарно-транспортних накладних на перевезення товару.

Однак, з вказаною позицією податкового органу погодитися не можна з урахуванням того, що ПК України не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат. У той же час, правила ведення податкового обліку, встановлені кодексом, не містять вказівок на те, що валові витрати мають бути підтверджені тільки товарно-транспортними накладними. Навпаки, у якості таких підтверджуючих документів вказується як «розрахункові», «платіжні», так і «інші документі» (ст.139 ПК України).

Тобто, за своїм змістом, вказана норма закону не дозволяє включати витрати підприємства до валових тільки у тому разі, якщо ці витрати взагалі не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363, регулюють питання організації роботи автотранспорту, як галузі господарства і містять вказівки саме для перевізників, тобто ці акти не регулюють питань податкового обліку, до якого відноситься визначення валових витрат. Дані правила визначають права та обов'язки і власників автотранспорту, перевізників, вантажовідправників та отримувачів вантажу при перевезенні вантажу автомобільним транспортом. В договорах поставки не йдеться про надання послуг щодо перевезення вантажу від постачальника до покупця, а отже позивач не вступав за ними у правовідносини щодо перевезення вантажів.

Більш того, з довіреності №2210 від 25.07.2011 року, виданої ДП «Морський торговельний порт «Южний» вбачається, що робітник бригади на ВРР Сташак Г.О. уповноважується отримати від ПП «Ліс України» ціності.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 22.05.2006р. № 493 з Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні виключений п.11.2, абз.2 якого встановлював, що форма та порядок заповнення товарно-транспортних накладних визначається відповідними нормативними актами.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що за відсутністю форми та порядку оформлення товарно-транспортних накладних, їх обов'язковості, відповідач не має правових підстав вимагати від позивача їх наявності для підтвердження правомірності віднесення витрат підприємства з придбання товару до валових витрат та для підтвердження товарності господарських операцій є вірним.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на відсутність акту приймання-передачі товару з огляду на те, що товар передавався з оформленням видаткової накладної, копія якої наявна у матеріалах справи, при наявності якої у відповідності з умовами договору №114 товар вважається поставленим.

Також судом вірно зазначено про те, що договором №114 не встановлено, що заявка на постачання партії товару повинна бути оформлена у письмовому вигляді, та перелік документів, оформленням яких опосередковується поставка, є вичерпним (пункт 2.2 договору) та не містить вимог щодо оформлення письмової заяви та акту приймання-передачі.

Відсутність сертифікатів відповідності якості продукції не є доказом фіктивності господарської операції, такі твердження ДПІ не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства та не свідчать про завищення податкового кредиту та заниження валових витрат у спірний період. Отже зазначене твердження апелянта також не може бути прийняте апеляційним судом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову ПП «Ліс України».

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду не довів та не обґрунтував. В свою чергу позивач довів апеляційному суду протиправність прийнятих відповідачем рішень.

Колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст. ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та не допустив порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відтак, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Малиновському районі м.Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення рішення апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя М.П.Коваль