Рішення № 35384241, 19.11.2013, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/4752/13-ц

Провадження № 2/740/1444/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2013 рокум.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

головуючої - судді Діденко О.П.,

при секретарі Капленку І.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача - адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3 та представника відповідача ОСОБА_4,

третьої особи ОСОБА_5,

представника третьої особи Ніжинської районної державної адміністрації ОСОБА_6,

прокурора Ніжинської міжрайонної прокуратури ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ніжині справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_5 та Ніжинська районна державна адміністрація, про відібрання і повернення дитини та стягнення моральної шкоди, та за позовом третьої особи ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 у позові просила суд ухвалити рішення, яким відібрати її дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, від відповідачки ОСОБА_3, і повернути дочку їй, як матері, мотивуючи заявлені вимоги тим, що 04 січня 2013 року дочка з її згоди пішла до відповідачки, яка є її бабусею, і повернутися повинна була 06 січня 2013 року, проте у зазначений час ОСОБА_8 додому не повернулася, а відповідач ОСОБА_3 добровільно відмовляється її повернути. Також просила стягнути з відповідачки на її користь моральну шкоду, розмір якої у 3000 грн. уточнила в додатково поданій заяві.

В судовому засіданні до початку розгляду справи по суті третьою особою ОСОБА_5 заявлено самостійні вимоги щодо предмету спору, а саме позов до позивача ОСОБА_1, у якому місце проживання їх з позивачем малолітньої дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, просив визначити з ним, посилаючись на неналежне виконання позивачкою своїх батьківських обов»язків по вихованню дитини, який ухвалою суду від 19.09.2013 року прийнято до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, а позовні вимоги третьої особи ОСОБА_5 не визнала і в їх задоволенні просила відмовити та пояснила, що під час перебування в шлюбі з ОСОБА_5 з серпня 2002 року по березень 2005 року вони проживали в будинку відповідачки по вул.Шевченка, 1 у с.Григоро-Іванівка Ніжинського району, де 10 грудня 2002 року й народилася їх дочка ОСОБА_9. Після розірвання шлюбу вони з малолітньою ОСОБА_8 та сином від першого шлюбу деякий час проживали у її матері по вул.Садовій,16 у тому ж селі, а у 2006 році вселилися у свій власний будинок, де проживають і в даний час. Під час розірвання шлюбу ОСОБА_5 уже фактично мав іншу сім»ю і жодних претензій з його боку відносно того, щоб їх дочка ОСОБА_9 залишилася проживати з нею, у нього не було. Після розірвання шлюбу перешкод у спілкуванні дитини з бабусею вона не чинила, тому ОСОБА_8 на вихідні та на канікулах ходила до бабусі, в будинку якої останнім часом став проживати і батько ОСОБА_9. 04 січня 2013 року ОСОБА_8 пішла до своєї бабусі - відповідачки по справі, звідки повинна була повернутися 06 січня 2013 року, але в зазначений час не повернулася. З цього часу відповідач ОСОБА_3 з допомогою третьої особи ОСОБА_5 стали чинити перешкоди не тільки у поверненні дитини, а взагалі у спілкуванні з нею, а в той час, коли вона знаходилася на роботі, так як працює в м.Києві одну добу через чотири доби, частинами забирали дитячі речі з її будинку, а відповідач часто забирала ОСОБА_8 зі школи посеред уроків, позбавляючи її можливості забрати дитину зі школи по закінченню навчання. Вважає, що відповідач за допомогою третьої особи ОСОБА_5 утримує дитину в себе не шляхом належного виховання, а шляхом вседозволеності, прикладом чому є той факт, що ОСОБА_8, яка є фактично десятирічною дитиною, дозволяють їздити по селу на скутері, що викликає обурення в тих батьків, чиїх таких же малолітніх дітей вона возить, а в неї тривогу за життя дочки, та шляхом залякування та настрою дитини проти неї, оскільки ОСОБА_8, яка весь час дуже добре до неї ставилася, не тільки змінила ставлення до неї, а змінилася взагалі, так як стала дуже знервована. На утримання ОСОБА_8 ОСОБА_5 деякий час у позасудовому порядку платив аліменти по 100 грн. на місяць, а деякий по 200 грн., чого було явно недостатньо. В серпні 2013 року, коли вона з ОСОБА_8 купувала їй речі, готуючи до навчального року, ОСОБА_8 говорила, що повернеться жити до неї, але відповідач вчинила сварку і ставлення дитини знову змінилося. Моральну шкоду обгрунтувала тим, що вона нервує з приводу того, що позбавлена можливості самостійно виховувати дитину та постійно з нею спілкуватися, що призвело до погіршення стану здоров»я. Вона має власний будинок, у якому є кімната для дочки, що облаштована всіма необхідними речами, достатньо іграшок, вона працює, а також працює її співмешканець, який з трьохрічного віку ОСОБА_8 допомагав у її вихованні та утриманні і до дитини ставився добре, спиртних напоїв він не вживає. Третя особа ОСОБА_5 власного житла не має, а проживає в будинку матері, де загалом проживає декілька сімей і дочка ОСОБА_9 спить на другому ярусі ліжка в кімнаті, де крім неї ще двоє малих дітей, ОСОБА_5 зловживає спиртними напоями, раніше судимий, тому вважає, що підстав розлучати її з дитиною немає.

Представник позивача ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив їх задовольнити з тих підстав, що позивач, як мати, має переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини, тому вправі вимагати відібрання дитини у відповідачки, яка є бабусею, а також має право на відшкодування моральної шкоди за її страждання, оскільки з вини відповідачки вона позбавлена можливості особисто виховувати дитину, а позовні вимоги третьої особи ОСОБА_5 не визнав і в їх задоволенні просив відмовити з тих підстав, що ним не надані належні докази про наявність виключних підстав для розлучення малолітньої дитини з матір»ю.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала і в той же час не заперечувала проти задоволення позовних вимог третьої особи ОСОБА_5 та пояснила, що після розлучення її сина з позивачкою остання з ОСОБА_8 проживала в її будинку до кінця травня 2005 року, після чого ОСОБА_1 перейшла жити до своєї матері, а ОСОБА_8 залишилася проживати в неї, але в кінці серпня 2009 року ОСОБА_1 забрала ОСОБА_8 силоміць і заборонила, щоб та жила в неї, як у бабусі. Вона часто забирала ОСОБА_8 зі школи та відводила її додому до ОСОБА_1, а коли та була на роботі - то до її матері. 04 січня 2013 року ОСОБА_8, прийшовши до неї, виявила бажання проживати в неї та у свого батька, вона її силоміць не утримує, а ОСОБА_8 сама не бажає йти до матері, оскільки скаржилася, що ОСОБА_1 її кривдила, а її співмешканець гладив її руки, коли вона дивилася телевізор, міг сісти на ліжку біля неї, зайти до ванної кімнати, коли вона милася, хоч у якому віці та коли конкретно це було, не повідомила. Також пояснила, що співмешканець ОСОБА_1 раніше зловживав спиртними напоями. У її будинку фактично проживає шість осіб, а решта лише зареєстровані, тому вважає, що всі необхідні умови для проживання дитини з нею та з батьком є. Вважає, що позивачка неправильно виховує ОСОБА_8, але при цьому не могла дати відповіді на питання, в чому полягає неправильне виховання, як і не мога дати відповіді на питання, які інтереси дитини будуть порушені в разі відібрання дитини в неї, як у бабусі, та передання її на виховання матері. Виключною обставиною, що є підставою для розлучення дитини з матір»ю, вважає небажання дитини проживати з матір»ю.

Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, а проти задоволення позовних вимог третьої особи ОСОБА_5 не заперечувала та пояснила, що дитину відповідач ОСОБА_3 примусово в себе не утримує, а дитина сама виявила бажання проживати з батьком та бабусею, оскільки вони до неї ставляться краще, ніж мати, яка не дозволяє гратися іграшками та з підлітками, примушує працювати.

Третя особа ОСОБА_5, яким заявлені самостійні вимоги щодо предмету спору до позивача ОСОБА_1, проти задоволення позовних вимог останньої заперечував, а його позовні вимоги просив задовольнити та пояснив, що під час розірвання шлюбу з позивачкою дійсно не заперечував, щоб ОСОБА_8 жила з ОСОБА_1, але в даний час дитина жити з матір»ю не бажає, що вважає виключною обставиною для розлучення дитини з матір»ю та що до даного часу в нього не було належних доказів, які б давали підстави звертатися з позовом про відібрання дитини у позивачки. Хоч власного житла він не має, але живе в будинку матері, працює, приймав участь у вихованні ОСОБА_8 - був чотири рази на батьківських зборах, добровільно платив аліменти по 100 грн. щомісяця, а потім по 200 грн. При цьому підтвердив, що має дві судимості за крадіжки, остання з яких два чи три роки тому, а відповіді на питання, стосовно того, які інтереси дитини будуть порушені в разі проживання дитини з матір»ю - дати не міг.

Представник органу опіки та піклування - Ніжинської районної державної адміністрації ОСОБА_6 проти задоволення позову ОСОБА_1 не заперечував, а проти задоволення позову ОСОБА_5 заперечував та пояснив, що за заявою ОСОБА_1 місце проживання малолітньої ОСОБА_8 визначено з матір»ю, оскільки для цього було встановлено наявність всіх необхідних підстав, але так як це розпорядження в добровільному порядку ОСОБА_3 та ОСОБА_5 не виконувалося, то Ніжинською РДА було затверджено висновок про відібрання дитини в ОСОБА_3 та передання її матері. Також пояснив, що ОСОБА_8 відмовилась зайти на засідання комісії з питань захисту прав дитини, хоч знаходилась у приміщенні райдержадміністрації, у зв»язку з чим її думку з»ясувати не було можливим. З інформації школи, в якій ОСОБА_8 навчається, дитина повністю схилялася на бік матері, а після подачі нею позову поведінка дитини змінилась. До звернення позивачки ОСОБА_1 в серпні 2013 року з заявою про відібрання дитини в ОСОБА_3, жодних звернень з боку батька дитини чи її бабусі з приводу неналежного виконання батьківських обов»язків ОСОБА_1 не було, а ОСОБА_5 із заявою про визначення з ним місця проживання дитини звернувся вже після подачі позову позивачкою ОСОБА_1

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, третіх осіб, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, думку малолітньої дитини, висловлену у присутності педагога ОСОБА_17, думку прокурора, дослідивши письмові докази, суд приходить до слідуючого висновку.

Позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 (копія свідоцтва про народження на а.с.5).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 18 березня 2005 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано (копія рішення на а.с.4). Як пояснила позивачка, дочка ОСОБА_9 після розірвання шлюбу залишилась проживати з нею і вимоги про відібрання в неї дитини колишнім чоловіком не заявлялися. Відповідно до ст.160 ч.1 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Як убачається з копії зазначеного судового рішення, спору з приводу місця проживання дитини при вирішенні питання про розірвання шлюбу не було. Цього не заперечував у судовому засіданні й батько дитини ОСОБА_5 - третя особа. Той факт, що ОСОБА_8 після розірвання шлюбу батьків залишилася проживати з матір»ю, також підтвердила свідок ОСОБА_10 - бабуся позивачки. Свідок ОСОБА_14 - племінниця відповідачки ОСОБА_3, пояснила, що ОСОБА_8 у відповідачки проживає з січня 2013 року, а до зазначеного часу житло ОСОБА_3 постійним місцем проживання для ОСОБА_8 не було, а коли вона приходила до неї в гості на певний час, то приносила з собою і свої речі. Оскільки на час розірвання шлюбу дочка позивачки та третьої особи ОСОБА_5 не досягла віку трьох років, то є підстави вважати встановленим, що місце проживання дитини з матір»ю було визначено за згодою обох батьків відповідно до норм ч.1 ст.160 СК України та вимог ст.29 ч.4 ЦК України, відповідно до якої місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Тому пояснення відповідачки ОСОБА_3 з приводу того, що ОСОБА_8 проживала в неї до кінця серпня 2009 року та аналогічні показання свідка ОСОБА_16 сина відповідачки, суд вважає такими, що підтвердження належними доказами в судовому засіданні не знайшли, а навпаки, суд розцінює їх як дотримання позивачкою ОСОБА_1 вимог ст.257 СК України - надання можливості відповідачці ОСОБА_3 спілкуватися зі своєю онукою.

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і у всякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості, малолітня дитина не повинна крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини, на те, щоб малолітня дитина проживала з ними закріплено і в положеннях ст.ст.151, 160, 163 СК України. Законом ( ст. 170 СК України) передбачено, що у батьків або одного з них суд може відібрати дитину лише у випадках, передбачених п.п.2-5 ч.1 ст.164 СК України, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її житя, здоров"я і морального виховання. Частиною 2 ст.163 СК України передбачено, що саме батьки мають право вимагати відібрання малолітньої дитини від будь-якої особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду.

Як встановлено в судовому засіданні, питання про відібрання дитини в матері та передання її на виховання бабусі жодним органом не вирішувалось, а відтак - виходячи з наведених вище норм закону позивач вправі вимагати відібрання дитини в бабусі та повернення дитини їй, як матері, оскільки вона має права щодо дитини більш вагомі ніж ті, що має бабуся. Інтереси дитини вимагають встановлення близьких відносин з батьками - єдиними особами, які не тільки соціально, а й біологічно поєднані зі своїми дітьми почуттям любові, піклування та відповідальності. А відповідач, як бабуся, відповідно до положень, закріплених у ст.257 СК України, має право на спілкування та участь у вихованні внучки, тому батьки не вправі позбавити бабусю зазначеного права, чинити перешкоди такому спілкуванню.

Жодних фактів того, що ОСОБА_1 має наведені в п.п.2-5 ч.1 ст.164 СК України ознаки чи наявність інших випадків, які б давали підстави вважати, що залишення у неї дитини є небезпечним для її житя, здоров"я і морального виховання, тобто, які б давали підстави для розлучення матері з дитиною, судом не встановлено. Навпаки, вона позитивно характеризується за місцем проживання (характеристика на а.с.6), проживає зі співмешканцем та сином ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_2, у власному будинку, який опалюється природним газом, у будинку охайно, є всі необхідні меблі, ванна кімната, окремі ліжка для дітей, комп»ютер, працює позмінно молодшою медичною сестрою в інституті нейрохірургії в м.Києві (акт обстеження на а.с.7 та копія довідки на а.с.10), до виконання батьківських обов»язків по вихованню дочки ОСОБА_9 відносилась відповідально ( інформація Григоро-Іванівської загальноосвітньої школи на а.с.13), відповідно до висновку органу опіки та піклування, затвердженого розпорядженням голови Ніжинської районної державної адміністрації 21.10.2013 року № 273, відібрання малолітньої ОСОБА_8 від відповідачки та повернення її матері є доцільним (а.с.16, 17).

Належне ставлення до дитини як з боку її матері ОСОБА_1, так і з боку вітчима ОСОБА_11 підтверджується показаннями свідка ОСОБА_10 - бабусі позивачки, яка більш тісно за інших свідків з боку відповідачки спілкується з сім»єю позивачки, оскільки з її показань вона по декілька разів на день буває в ОСОБА_1, а з показань відповідачки ОСОБА_3, вона сама часто відводила ОСОБА_8 до ОСОБА_10, коли про це просила ОСОБА_1, і як пояснила ОСОБА_10, ОСОБА_8 ніколи їй на вітчима ОСОБА_11 не скаржилась, а мати дитини до неї ставиться добре.

Показаннями свідка ОСОБА_19 - сестри ОСОБА_11 також підтверджується, що ОСОБА_8 добре ставилася до вітчима, називала його «папою», а її тьотею.

Показаннями свідка ОСОБА_11 підтверджується, що він з трьохрічного віку ОСОБА_8 займається її вихованням та утриманням, до праці її не примушував, а навпаки, коли вони зі старшим сином позивачки виконували якісь роботи на подвір»ї, то ОСОБА_8 сама намагалася бути біля них та хапалася щось допомогти, що вона весь час називає його «папка» та що він вважає, що ОСОБА_8 залякана в даний час бабусею та батьком.

Показання свідка ОСОБА_14 - племінниці відповідачки, з приводу того, що від ОСОБА_8 їй відомо про те, що в сім»ї матері її скривджували, та показання свідка ОСОБА_13 - невістки відповідачки, з приводу того, що від ОСОБА_8 їй відомо про те, що вітчим купав її, гладив ніжки, коли вона дивилася телевізор, міг сісти до неї на ліжко, та аналогічні показання свідків ОСОБА_15 - невістки відповідачки та свідка ОСОБА_16 - сина відповідачки, суд не знаходить підстав вважати такими, які б свідчили про неправомірні дії вітчима по відношенню до ОСОБА_8, оскільки свідок ОСОБА_13 на питання, чому вона не повідомила правоохоронні органи чи органи опіки та піклування про зазначені дії ОСОБА_11, відповіла, що скарги ОСОБА_8 не носили характеру, який би вказував на розбещення, а відповідач ОСОБА_15 та свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 також не заперечували, що в жодні інстанції з скаргами на дії ОСОБА_11 не зверталися і коли конкретно хоч якийсь із фактів, який би вказував на неправомірність дій ОСОБА_11, мав місце - пояснити не могли, як і не міг цього пояснити батько ОСОБА_9.

Згідно інформації Григоро-Іванівської загальноосвітньої школи від 22.10.2013 року на а.с.11,12 за час проживання ОСОБА_8 з бабусею ОСОБА_3 та батьком ОСОБА_5 протягом жовтня 2013 року ОСОБА_8 було пропущено 8 навчальних днів (41 урок) без поважних причин, та 6 уроків пропущено без поважної причини у вересні 2013 року, у зв»язку з чим ОСОБА_5 був попереджений про відповідальність за відвідування дитиною шкільних занять.

Крім того, як встановлено у судовому засіданні, батько малолітньої ОСОБА_8 власного житла не має. З його пояснень та з пояснень відповідачки, він проживає у будинку відповідачки - своєї матері. Але, як убачається з довідки Григоро-Іванівської сільської ради на а.с.59 та з акту обстеження на а.с.63 у будинку, крім нього, проживає ще вісім чоловік, а ОСОБА_8 разом зі своїми двоюрідними сестрами 2008 та 2011 років народження, проживають у даний час в одній кімнаті, що не свідчить про створення для неї належних умов.

Представником позивачки в судовому засіданні було надано витяг з психологічного висновку діагностичного обстеження ОСОБА_8 в період з 02.09.2013 року по 15.11.2013 року, внаслідок чого зроблено висновок, що у стосунках вона ближча з матір»ю і братом, позитивний вибір робить на користь матері, але для неї присутній авторитет або тиск з боку батька. Характерним є наявність установок, що конфліктують, які важко узгодити. Такі ситуації можуть провокувати істерики, поведінкові зриви, що пояснюється тим, що дитина знаходиться в періоді перехідного віку, для якого характерні зміни в психіці, поведінці, в результаті чого дитина легко може піддаватися навіюванню та впливу інших. Для неї притаманний низький фізіологічний опір стресу, що характеризує зниження пристосованості дитини до ситуації стресогенного характеру, підвищує вірогідність неадекватного, деструктивного реагування на тривожний чинник середовища; є характерним підвищений рівень переживання соціального стресу - емоційний стан, на фоні якого розвиваються її соціальні контакти. За час відсутності дитини в школі в її поведінці відбулися зміни: вона довго встановлює контакт з дорослими при індивідуальній формі роботи, проявляється замкненість, відмовляється від бесід про сім»ю (а.с.69).

На час розгляду справи судом дитині виповнилось повних десять років, висловлена нею відповідно до ст.171 СК України думка про бажання проживати з бабусею була вислухана судом, однак за вищевказаних обставин та відповідно до ч.3 ст.171 СК України не може бути врахованою в силу незначного життєвого досвіду, віку, зрілості дитини, а також положень закону щодо забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку. До того ж ОСОБА_20, у присутності якого була вислухана дитина, пояснив, що в даний час він є класним керівником ОСОБА_20, а взагалі викладав англійську мову з 2-го класу і з цього часу її знає, що ОСОБА_20 у школі завжди була весела, у вересні цього року бачив, як вона спілкувалася з матір»ю і це спілкування було нормальним, вважає, що в десятирічної дитини без впливу дорослих не могла бути настільки чітко сформована думка, яка нею виражена в судовому засіданні.

Прокурор Самойленко В.С. у судовому засіданні виразила думку про доцільність відібрання дитини в бабусі та повернення її матері та про відсутність підстав для задоволення позову третьої особи.

За встановлених обставин суд вважає необхідним позовні вимоги ОСОБА_1 в частині відібрання дитини та повернення її їй, як матері, задовольнити.

Частиною третьою ст. 162 СК України встановлено, що особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов»язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала, тому позивач вправі вимагати від відповідачки відшкодування моральної шкоди. Відповідно до положень, викладених у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03. 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема враховується характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі, характер моральних страждань і наслідків, що наступили. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди, яку суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивачки, суд враховує моральні страждання, заподіяні позивачці позбавленням її можливості самостійно виховувати дитину, але, з врахуванням реальної наявності у позивачки можливості скоротити тривалість таких страждань шляхом заявлення позову про відібрання дитини у більш короткий строк її перебування у відповідачки, вважає можливим її позовні вимоги у даній частині задовольнити частково - у розмірі 1000 грн.

Далі, щодо позову третьої особи про визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком, суд приймає до уваги слідуюче.

Як зазначено вище, місце проживання малолітньої ОСОБА_20 з матір»ю було визначено за згодою обох батьків відповідно до норм ч.1 ст.160 СК України та вимог ст.29 ч.4 ЦК України. Оскільки батьки малолітньої ОСОБА_20 проживають окремо, а сама ОСОБА_20 не досягла віку 14-и років, то відповідно до ч.3 ст.160 СК України вона самостійно не може визначати місце проживання. Відповідно до ч.1 ст.170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від одного з батьків, не позбавляючи їх батьківських прав, та передати дитину другому з батьків у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої ст.164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров»я і морального виховання. Але, так як вимога про відібрання дитини від позивачки третьою особою ОСОБА_5 не заявлялась, а місце проживання дитини з матір»ю визначено, та приймаючи до уваги, що в судовому засіданні не встановлено жодних виключних обставин, які б давали підстави розлучити малолітню дочку з матір»ю, то у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_5 необхідно відмовити.

Згідно п.5 ч.1 ст.367 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення в частині відібрання у відповідача дитини і повернення її позивачу.

Відповідно до ст.88 ЦПК України суд вважає необхідним стягнути з відповідачки на користь позивачки понесені нею та документально підтверджені судові витрати: 458 грн.80 коп. (229,40+229,40) судового збору ( квитанції на а.с. 1, 23), та 1500 грн. витрат на правову допомогу, оскільки їх сплата підтверджується квитанцією на а.с.71 і розмір витрат згідно розрахунку на а.с.70 не перевищує граничного розміру, встановленого Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Керуючись ст.ст. 209, 212, 214-215, 218, 88, 367 ч.1 п.5 ЦПК України, ст.ст. 151, 160, 161, 162, 163, 164, 171, 257 Сімейного кодексу України, ст.29 ч.4 Цивільного кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Відібрати у ОСОБА_3 малолітню ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, та повернути її матері ОСОБА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1: 1000 (одну тисячу) грн. у відшкодування моральної шкоди, 458 (чотириста п»ятдесят вісім) грн. 80 коп. у повернення витрат по сплаті судового збору, 1500 (одну тисячу п»ятсот) грн. у повернення витрат на правову допомогу, а всього стягнути 2958 (дві тисячі дев»ятсот п»ятдесят вісім) грн. 80 коп.

У задоволенні позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити.

Рішення в частині відібрання у ОСОБА_3 малолітньої ОСОБА_8 та повернення її ОСОБА_1 підлягає негайному виконанню.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком дитини ОСОБА_5 відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Чернігівської області через Ніжинський міськрайонний суд протягом 10-и днів з дня його проголошення.

Суддя Ніжинського

міськрайонного суду ОСОБА_21