Рішення № 35377818, 20.11.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/4081/13 Головуючий у 1 інстанції Махіборода Н.О. Суддя-доповідач Спас О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

20 листопада 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Спас О.В.,

суддів: Полякова О.З.,

Бабак А.М.,

при секретарі Бабенко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2013 року у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» в особі Правобережних районних електричних мереж до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2013 року ВАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Правобережних районних електричних мереж звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електроенергію.

У позові зазначалось, що відповідач користується електроенергією і є її споживачем на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 про користування електроенергією, але обов'язків по сплаті за використану електроенергію не виконує, в зв'язку з чим виник борг у сумі 784 грн. 93 коп. за період з 12.01.2006 року по 31.03.2013 року. Електроустановка відповідача неодноразово відключалася від електромережі за борги, проте він самовільно без дозволу енергопостачальника підключає електроустановку до електромережі та користується електроенергією. У зв'язку з вказаними обставинами, позивач просив суд стягнути з відповідача розмір вартості електричної енергії у розмірі 784 грн. 93 коп. та судові витрати.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2013 року у позові відмовлено з підстав застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням суду ВАТ «Запоріжжяобленерго» в особі Правобережних районних електричних мереж подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В засідання апеляційного суду 20.11.13 р. представник апелянта не явився, судову повістку про виклик отримав особисто у суді 09.10.2013р, що підтверджується розпискою (а.с.60).

Справа до розгляду у апеляційному суді призначалася чотири рази. Судові повістки направлені відповідачу повернулися з відміткою пошти про повернення через сплив строку зберігання. Повідомлення про виклик до суду телеграмою також повернуто без вручення з відміткою, що квартира закрита, адресат за отриманням не явився.

Вказані обставини потягли застосування ч. 3 ст. 76 ЦПК України, якою передбачено, що якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею, а за їх відсутності - відповідній житлово-експлуатаційній організації або виконавчому органу місцевого самоврядування.

В порядку вказаної норми процесуального права судові повістки про виклик відповідача у судове засідання 20.11.2013р. вручені відповідній житлово-експлуатаційній організації (КП «Основаніє») та виконавчому органу місцевого самоврядування (Ленінській районній адміністрації Запорізької міської ради), що підтверджено поштовими повідомленнями, долученими до справи.

Судова колегія ухвалила про розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно і п.п.2,3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, або змінити рішення. Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Згідно ч. 2 ст. 314 ЦПК України апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

З матеріалів справи вбачається, що суд, ухвалюючи рішення про відмову у позові з підстав пропуску строку позовної давності не дотримався відповідних норм матеріального права та порушив норми процесуального права.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. 3 п. 11 постанови Пленуму Верхового Суду України "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 14, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції і не заявляв про застосування наслідків пропуску строку позовної давності.

Таким чином, висновок рішення суду про застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України та відмову у задоволенні позовних вимог на цій підставі не можна визнати законним.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду не відповідає ст.ст. 213, 214 ЦПК України, згідно яких рішення суду повинно бути законним, обґрунтованим, а також має вирішити питання щодо наявності обставин, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Суд обмежився лише посиланням на пропуск строку позовної давності, а усі інші передбачені ст. 214 ЦПК України питання, які мав вирішити під час ухвалення рішення не вирішував.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Суд першої інстанції не дав оцінки письмовому доказу, який позивач надав до суду - роздруківки комп'ютерної програми з персоніфікованого обліку за особистими рахунками споживачів, з зазначенням ПІБ, адрес, кількості спожитої електроенергії, дат та розмірів оплат. Відносно відповідача такий документ міститься у справі (а.с.5).

Згідно ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Законами України «Про інформацію» та «Про обов'язковий примірник документів» визначене поняття документа. Вказано, документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, а також вказано, що документ - матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві.

Даний доказ є належним, допустимим, оскільки є витягом з впровадженого позивачем комп'ютерного обліку споживання електричної енергії кожним окремим споживачем з зазначенням номеру договору, особового рахунку, адреси, виду заборгованості, відомостями про час та розмір сплачених сум.

Тобто, цей доказ, як документ комп'ютерного обліку, відображає фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин існування у відповідача заборгованості з оплати спожитої електроенергії, що має значення для вирішення справи.

Всупереч вимогам ст. ст. 10,60 ЦПК України, які зобов'язують відповідача на засадах змагальності доводити свої заперечення переконливими, належними та припустимими доказами, таких доказів не надано, надані позивачем письмові докази не спростовані, не заявлено про можливість такого спростування іншими відповідними доказами.

Вирішуючи питання в обсязі вимог ст. 214 ЦПК України апеляційний суд вбачає, що обставини несплати

Відповідачем не надано доказів, якими б він міг би спростувати докази, надані позивачем.

Із встановлених судом обставин слідує наступне.

Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення (далі Правила), затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, та Методикою визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією (далі Методика), затвердженою постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 листопада 1999 року № 1416.

Судом установлено, що позивач є постачальником електричної енергії до житла відповідача.

Виходячи з положень ст. ст. 6, 626-631, 526 ЦК України укладений договір є обов'язковим для належного виконання сторонами відповідно до його умов, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства.

Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

З викладених обставин справи, правовідносин сторін, вказаних норм матеріального права, наявних у справі доказів вбачається наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню 236,80грн. понесених судових витрат (оплата судового збору у розмірах 122,10грн. та 114,70грн).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13 червня 2013 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» задовольнити та стягнути на його користь з ОСОБА_2 вартість електроенергії у розмірі 784,93грн. (сімсот вісімдесят чотири гривні 93 копійки) на р/р260313141419 в ЗОУ ВАТ Державний Ощадбанк України, МФО 313957, ОКПО 00130926,

236,80грн. (двісті тридцять шість гривень 80 копійок) судових витрат на р/р 260030231709 в банку АТ Сбербанк Росії, МФО 320627, ОКПО 00130926.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: