Ухвала суду № 35373169, 11.11.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 422/3963/13-ц

Провадження № 22ц/782/4080/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого - Бережної С.В.

Суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

при секретарі: Щуровій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Перевальського районного суду Луганської області від 02 вересня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Перевальського районного нотаріального округу ОСОБА_4, Відділ Державної виконавчої служби Перевальського районного управління юстиції у Луганській області про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, вчиненим для приховування договору купівлі-продажу житлового будинку, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, про виділення части з майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, про зняття арешту з ? частини житлового будинку,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Перевальського районного суду Луганської області від 02 вересня 2013 року задоволено уточнений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, треті особи - приватний нотаріус Перевальського районного нотаріального округу ОСОБА_4, Відділ Державної виконавчої служби Перевальського районного управління юстиції у Луганській області про визнання договору дарування житлового будинку удаваним, вчиненим для приховування договору купівлі-продажу житлового будинку, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності на нерухоме майно, про виділення части з майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, про зняття арешту з ? частини житлового будинку.

Визнано договір дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 18 листопада 2002 року удаваним та таким, що насправді приховує договір купівлі-продажу вказаного житлового будинку.

Вирішено вважати, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в дійсності укладений договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Виділено частки майна, що знаходяться в загальній спільній сумісній власності і визначено за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 по ? частині житлового будинку АДРЕСА_1 кожному.

Знято арешт з ? частини житлового будинку АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_2 на праві власності, накладений 14 лютого 2013 року постановою №31841130 державного виконавця відділу державної виконавчої служби Перевальського районного управління юстиції Луганської області.

ОСОБА_1 не погодилась із таким рішенням суду, звернулась з апеляційною скаргою на зазначене рішення, оскільки вважає його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального права, просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні уточнених позовних вимог у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ст. 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 знаходились в зареєстрованому шлюбі, від якого мають доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., яка мешкає разом із позивачем та знаходиться на його утриманні, шлюб було розірвано у листопаді 2009 року.

Згідно договору дарування житлового будинку від 18 листопада 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Перевальського районного нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4 та зареєстрованого в реєстрі за №1414 та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно виданим Перевальським державним комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_1 набула право власності на житловий будинок АДРЕСА_1

У судовому засіданні з пояснень свідків та відповідачів було встановлено, що у 2002 році ОСОБА_2 вирішив придбати житловий будинок. Зайнявши необхідну суму коштів, він та відповідачка ОСОБА_1, з якою позивач на той час перебував у зареєстрованому шлюбі, для сім»ї придбав у ОСОБА_3 житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 Оскільки оформлення договору купівлі-продажу на той час коштувало значно дорожче, ніж оформлення договору дарування, то за сумісною домовленістю ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у нотаріуса оформили вказані договірні відносини саме у вигляді договору дарування, за яким ОСОБА_3 подарив спірний житловий будинок ОСОБА_1, фактично уклавши при цьому з подружжям ОСОБА_1 договір купівлі-продажу зазначеного будинку.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання договору дарування спірного будинку удаваним та визнання дійсним договору купівлі-продажу будинку, суд керувався ч.1 ст. 235 ЦК України і виходив з того, що у судовому засіданні було встановлено та підтверджено доказами і визнано відповідачами, що ОСОБА_2 дійсно сплатив ОСОБА_3 грошові кошти за придбаний будинок, що є підставою вважати укладений договір дарування житлового будинку удаваним і таким, що приховує договір купівлі-продажу житлового будинку та вважати, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 в дійсності було укладено договір купівлі-продажу даного житлового будинку, і такий договір було виконано сторонами.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання права власності на нерухоме майно та виділення частки з майна, що знаходиться у спільній сумісній власності, суд керувався ст. 60,63 СК України та ст. ст. 235, 370 ЦК України та виходив з того, що будинок був придбаний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому сторони як співвласники, мають право на виділення в натурі часток майна, розмір яких є рівним.

Також, оскільки суд дійшов висновку про визнання за позивачем права власності та виділення в натурі ? частини спірного будинку, суд також визнав за необхідне зняти арешт з ? частини будинку позивача, який був накладений постановою про арешт майна боржника ОСОБА_1 та заборони на його відчуження від 14.02.2012 року на спірний будинок.

Судова колегія вважає такі висновки суду законними та обґрунтованими, здійсненими на підставі повного та об»єктивного встановлення обставин по справі, повного та всебічного дослідження наданих сторонами доказів, оцінених в їх сукупності з дотриманням вимог ст..ст. 58,59, 60, 212 ЦПК України, із врахуванням визнання відповідачами позову та доводів, зазначених позивачем в його обгрунтування, та при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зазначених висновків не спростовують, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході перегляду справи в апеляційному порядку.

Так відповідачкою по справі ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначено, що судом грубо порушено процесуальні норми, оскільки в судове засідання вона належним чином не викликалася, за її участі судового засідання фактично не проводилося та його перебіг ніяким чином, в тому числі і шляхом аудіо запису, не фіксувався, матеріали позовної заяви не доповідалися, її пояснення не слухалися, свідки не допитувалися, інші докази не досліджувалися, при цьому позовні вимоги а ні вона, а ні відповідач ОСОБА_3, не визнавали, а останній взагалі участі в судовому засіданні не приймав, головуючим по справі без проведення судового розгляду було в усній формі оголошено про задоволення усіх уточнених позовних вимог. Однак вказані доводи спростовуються матеріалами справи та поясненнями позивача, відповідача ОСОБА_3 і свідків по справі, повторно допитаних при перегляді справи в апеляційному порядку.

Так з матеріалів справи дійсно вбачається, що звукозапис судового розгляду справи в суді першої інстанції не зберігся з технічних причин, однак в них наявні журнали судового засідання, з яких вбачається, що судом у відповідності до положень Цивільних процесуальних норм проведено судовий розгляд справи та ухвалено рішення по суті позовних вимог. При цьому було проведено декілька судових засідань, було вислухано пояснення як позивача, так і відповідачів, які визнавали позовні вимоги у повному обсязі, допитано свідків по справі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з попередженням їх про кримінальну відповідальність та з принесенням ними присяги свідка, та досліджено інші докази.

Вказані обставини , у також викладені в рішенні пояснення у повному обсязі було підтверджено самим відповідачем ОСОБА_3 та зазначеними свідками в судовому засіданні при розгляду апеляційної скарги. Ними також у повному обсязі підтверджено ті пояснення і факти, які було зазначено в рішенні суду першої інстанції та спростовано вищенаведені доводи апеляційної скарги. При цьому ними зазначено, що дійсно при них в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_1 участі не приймала. Однак з журналів судового засідання вбачається, що відповідачка приймала участь в інших судових засіданнях та з вказаними особами не пересікалася. Крім того не з"явилася вона і в судове засідання при розгляді апеляційної скарги, посилаючись н травму, однак враховуючи свій стан здоров"я, при цьому не скористалася можливістю участі в судовому засіданні в її інтересах представника.

Також не спростовують висновків суду доводи апелянта про те, що письмових доказів здійснення позивачем позики грошей на купівлю будинку ним не наведено, а доказування цього факту не може бути здійснено на підставі пояснень свідків, оскільки предметом судового розгляду не було укладання між позивачем та свідками договорів позики, і пояснення свідків повинні оцінюватися як усі інші докази в сукупності з іншими, наданими сторонами. Крім того, заперечуючи проти того, що будинок було куплено, а не подаровано, як зазначено в укладеному між сторонами договорі, апелянткою в супереч своїм ствердженням в апеляційній скарзі зазначено також, що частину коштів на купівлю спірного будинку було надано нею самою після продажу належної їй квартири, тим самим визнаючи факт укладання саме договору купівлі-продажу будинку, а не договору дарування.

Крім того, з аналізу пояснень як позивача так і відповідача ОСОБА_8 вбачається, що підстав та намірів дарувати, а не продавати, майже незнайомій на той час ОСОБА_1 свій будинок у ОСОБА_3 не було, що в сукупності з іншими встановленими по справі обставинами дійсно підтверджує факт удаваності договору дарування спірного будинку.

На підставі наведено також не спростовують висновків суду і посилання апелянта на незаконність поділу спірного будинку між нею та позивачем як спільного майна, враховуючи те, що час його придбання за договором купівлі-продажу встановлено судом саме на час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, як не підтвердженими є і доводи про неможливість сумісно розгляду зазначених позовних вимог разом з вимогами про зняття арешту, накладеного на частку будинку, належного позивачеві в порядку виконання судового рішення, оскільки такий сумісний розгляд не суперечить вимогам цивільно-процесуального законодавства, інтересам сторін по справі, та цілком вмотивовано здійснено з метою економії процесуального часу, та не заперечувалося іншими учасниками процесу.

При цьому слід відмітити, що судом першої інстанції помилково було зазначено посилання на положення ст.. 220 ЦК України, що по суті не потягло за собою ухвалення незаконного рішення.

Інших доводів, які б могли спростувати висновки суду та стати підставою для зміни чи скасування рішення по справі та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, апелянтом не наведено.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку щодо необхідності відхилення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін рішення Перевальського районного суду Луганської області від 02 вересня 2013 року.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,308,313,314,316 ЦПК України судова колегія ,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Перевальського районного суду Луганської області від 02 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: