Рішення № 35373155, 11.11.2013, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 427/6226/13-ц

Провадження № 22ц/782/4005/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2013 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого - Бережної С.В.

Суддів: Кострицького В.В., Стахової Н.В.,

при секретарі: Щуровій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську апеляційну скаргу Державного підприємства «Свердловантрацит» на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 15 серпня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Свердловантрацит» в особі ВП «Шахта «Червоний Партизан» про стягнення моральної шкоди внаслідок отримання каліцтва на виробництві,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 15 серпня 2013 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Свердловантрацит» в особі ВП «Шахта «Червоний Партизан» про стягнення моральної шкоди внаслідок отримання каліцтва на виробництві.

Стягнуто з ДП «Свердловантрацит» в особі ВП «Шахта «Червоний Партизан» на користь ОСОБА_1 грошову суму на відшкодування моральної шкоди, спричиненої каліцтвом на виробництві, у розмірі 8000,00 грн.

Стягнуто з ДП «Свердловантрацит» в особі ВП «Шахта «Червоний Партизан» на користь держави судовий збір у розмірі 229,40 грн.

В решті заявлених вимог відмовлено.

Державне підприємство «Свердловантрацит» не погодилось із вказаним рішенням, вважає його необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді та пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 09.03.1987 року по 03.04.2008 року знаходився у трудових відносинах з ВП «Шахта «Червоний партизан» ДП «Свердловантрацит», але на підставі ст.40 п.2 КЗпП України ОСОБА_1 03.04.2008 р. був звільнений по інвалідності II групи загального захворювання, що підтверджується копією трудової книжки, виданої на ім`я позивача.

25.03.2001 р. з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується актом форми Н-1 № 53(а) від 28.07.2006 року про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом. Причиною нещасного випадку є відсутність технологічної схеми на скороченні конвеєра у 36 східному вентштреку. Внаслідок нещасного випадку позивачеві поставлено діагноз: забив голови, гематома м'яких тканин обличчя справа. Діагноз підтверджується висновком лікаря-терапевта, лікаря-окуліста та випискою з історії хвороби № 739. Відповідно до довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги серії 10 ААА № 095048, виданої на ім'я ОСОБА_1, позивачу встановлено 45 відсотків втрати професійної працездатності, призначена третя група інвалідності з 18.06.2012 р. по 01.07.2014 р.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, суд виходив з того, що на підставі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, а оскільки згідно вищезазначеного Акту про нещасний випадок на виробництві захворювання позивача є наслідком його трудової діяльності, то суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача, прийнявши до уваги підвищений ризик отримання професійного захворювання на виробництві, на якому працював позивач.

Судова колегія вважає зазначені висновки обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги, такими, що не спростовують цих висновків з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що надані позивачем докази в повній мірі вказують на те, що ушкодження його здоров'я сталося при виконанні ним трудових обов'язків, що, в свою чергу, призвело як до фізичних, так і до моральних страждань. Втрата 45% працездатності призвела до обмеження можливості позивача вести активний спосіб життя, порушила його життєві зв'язки, внаслідок чого останній був вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Пунктом 5 вищевказаної постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до п. 9 вказаної постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Це положення кореспондується з ч. 3 ст. 23 ЦК України, відповідно до якої розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

На підставі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає зазначені висновки суду першої інстанції щодо необхідності відшкодування позивачу завданої моральної шкоди обґрунтованими та здійсненими на підставі правильного застосування норм матеріального та процесуального права, повного та все бічного дослідження доказів, наданих сторонами у відповідності до положень ст.. 212 ЦПК України в їх сукупності.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності висновку МСЕК про наявність у позивача моральної шкоди не може бути безумовною підставою для відмови у задоволенні таких вимог, оскільки завдання моральної шкоди робітникові в даному випадку обумовлено нещасним випадком на виробництві, вина в якому встановлена за підприємством. Крім того завдана позивачу в результаті отримання травми шкода є такою, що триває, не зважаючи на лікування, що підтверджується тим фактом, що визначений первісно у 2006 році розмір втрати працездатності на час останнього освідчення МСЕК значно збільшився саме у зв"язку з травмуванням, і стан здоров"я позивача не поліпшується, а продовжує погіршуватися, і обов"язок відшкодування такої шкоди у зв"язку з наведеними обставинами на думку колегії суддів повинен бути покладений саме на підприємство, не зважаючи на те, що первісно втрату працездатності позивачеві було встановлено у 2006 році.

Крім того не можуть бути підставою для скасування рішення також і посилання апелянта на те, що судом під час розгляду справи не було встановлено, коли вперше було встановлено втрату працездатності позивачу і чи встановлено первинною довідкою МСЕК причинний зв`язок між отриманою на підприємстві травмою та 15% втрати працездатності позивача, оскільки з відповіді Луганського КЗ «Обласний центр МСЕ» на запит апеляційного суду вбачається, що первинний огляд спеціалізованої офтальмологічної МСЕК позивача було здійснено 24.07.2006 року, після огляду позивачу первинно було встановлено втрату 25 % працездатності з 24.07.2006 року по 01.08.2008 року за наслідками виробничої травми на виробництві 25.03.2001 року.

Разом із тим, судова колегія вважає за необхідне зменшити розмір стягнутої з відповідача на користь позивача моральної шкоди з 8 000 грн. до 4 500 грн., виходити із засад розумності, виваженості та справедливості та зважаючи на те, що після отримання травми позивач продовжував працювати та звільнився з підприємства згідно п.2 ст. 40 КЗпП України по інвалідності 2 групи по загальному захворюванню, а не в наслідок отриманої травми, а також, враховуючи те, що позивачем не обґрунтовано розмір заявлених вимог про відшкодування моральної шкоди саме в розмірі 45 000 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду є неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи.

На підставі вищезазначеного, судова колегія приходить до висновку про необхідність частково задоволення апеляційної скарги Державного підприємства «Свердловантрацит» та зменшення розміру моральної шкоди, стягнутої з Державного підприємства «Свердловантрацит» на користь ОСОБА_1 з 8 000 грн. до 4 500 грн.

Керуючись ст.ст. 209,303,307,309,313,314,316 ЦПК України судова колегія ,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Свердловантрацит» задовольнити частково.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 15 серпня 2013 року змінити, зменшивши розмір моральної шкоди, стягнутої з Державного підприємства «Свердловантрацит» на користь ОСОБА_1 з 8 000 грн. до 4 500 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили негайно, може бути оскаржена до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: