Постанова № 35363901, 07.11.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/10987/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р. О.

Суддя-доповідач: Беспалов О.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Беспалова О. О.

суддів: Губської О. А., Парінова А. Б.

при секретарі: Тур В. В.

за участю представника позивача Гнатюк К. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві апеляційну скаргу приватного підприємства "Асторія-2005" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Асторія-2005" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003582250 від 09.07.2013 року,-

В С Т А Н О В И В :

ПП " Асторія-2005" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003582250 від 09.07.2013 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2013 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, постановити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, особу, що з'явилась, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану постанову суду - скасувати з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та було вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Айдар ЛТД» (код ЄДРПОУ 22949383) та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» (код ЄДРПОУ 37449599) за період з 01.01.2011 року по 30.04.2013 року.

Перевірка проводилась на підставі пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.11 п.78.1, п.79.1 п.79.2 ст.79. п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України, на підставі постанови старшого слідчого слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС лейтенанта податкової міліції Перепелиці С.С. від 29.03.2013 року по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320121101000000073 від 30.11.2012 року.

Перевіркою встановлено, що позивач мав фінансово-господарські відносини з ТОВ «Айдар ЛТД» за період з 01.02.2012 року по 31.12.2012 року та ТОВ «Гранд Інвест Плюс» за період з 01.01.2013 року по 31.03.2013 року.

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Айдар ЛТД» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу №15 від 01.02.2012 року, за яким ТОВ «Айдар ЛТД» як продавець, зобов'язувався передати у власність позивача, як покупця, товар, а останній, в свою чергу, зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти й оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товару до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: податкові накладні (а.с. 64 - 205, том І додаток).

Взаємовідносини позивача з ТОВ «Гранд Інвест Плюс» ґрунтувалися на договорі купівлі-продажу № 2 від 01.01.2013 року, за яким ТОВ «Гранд Інвест Плюс», як продавець, зобов'язувався передати у власність позивача товар - овочі та фрукти, а останній в свою чергу, зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором, прийняти та оплатити відповідний товар.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору контрагентом були виписані позивачу наступні первинні документи: податкові накладні ( а.с. 31-56, том І додаток).

Під час перевірки від ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС надійшла постанова старшого слідчого слідчого відділу ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС лейтенанта податкової міліції Перепелиці С.С. від 29.03.2013 року, по матеріалам досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 320121101000000073 від 30.11.2012 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.205, ч.3 ст.212 Кримінального кодексу України.

В акті зазначено, що 21.03.2013 року в рамках кримінального провадження проведено обшук за адресою: м. Київ, Чоколівський бульвар, 3, кв.4, за результатами якого виявлено та вилучено печатки підприємств, серед яких ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Гранд Інвест Плюс» та документи фінансового-господарської діяльності вказаних підприємств по взаємовідносинах з підприємствами контрагентами, що підтверджує факт використання реквізитів вказаних підприємств для прикриття незаконної діяльності іншим суб'єктам господарської діяльності. 27.03.2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості за фактом фіктивного підприємництва щодо ТОВ «Айдар ЛТД», ТОВ «Гранд Інвест Плюс» за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 19.06.2013 року № 436/22-509/33998919, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.44.1 ст.44, п .201.1, 201.6 та 201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 458 907,00 грн., в тому числі по періодах :

- за лютий 2012 року на суму 71638,00 грн.,

- за березень 2012 року на суму 171502,00 грн.,

- за квітень 2012 року на суму 117634,00 грн.,

- за травень 2012 року на суму 221651,00 грн.,

- за червень 2012 року на суму 177913,00 грн..

- за серпень 2012 року га суму 73968,00 грн.,

- за вересень 2012 року на суму 107953,00 грн.,

- за жовтень 2012 року на суму 93439,00 грн..

- за листопад 2012 року на суму 70322,00 грн.,

- за грудень 2012 року на суму 107309,00 грн.,

- за січень 2013 року на суму 70737,00 грн..

- за лютий 2013 року на суму 65226,00 грн.,

- за березень 2013 на суму 61116,00 грн.

На підставі акту перевірки від 19.06.2013 року № 436/22-509/33998919 відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 09.07.2013 р. №0003582250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 458907,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 364 726,75 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Господарські операції для визначення податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність таких операцій.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України неодноразово зазначаючи, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність всіх необхідних для правильного вирішення справи первинних документів.

Зокрема судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення вказано на відсутність у договорах, укладених між позивачем та контрагентами, істотних умов договору: предмету, обсягів та ціни.

Натомість, колегія суддів виходячи з положень ЦКУ зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В судовому засіданні представник позивача пояснила про неможливість визначення обсягів та ціни продукції умовами договору з огляду на специфіку договірних відносин, що випливають із попиту споживача на дану продукцію, коливання цін на продукцію у зв'язку з сезонними змінами, короткий термін зберігання продукції та термін її реалізації.

Наприклад, стосовно відсутності у договорах конкретних обсягів продукції колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 669 ЦКУ умова щодо кількості товару може бути погоджена шляхом встановлення у договорі купівлі-продажу порядку визначення цієї кількості.

Так договірними відносинами передбачена реалізація товару за замовленням покупця, що не суперечить спрямуванню укладення договору на реальне настання правових наслідків для обох сторін договірних зобов'язань.

Натомість, в матеріалах справи в якості належних доказів наявні податкові накладні, виписані контрагентами на користь позивача.

Даними податковими накладними чітко визначені: номенклатура товару, його обсяг та ціна.

З огляду на це, колегія суддів вважає мотивацію для встановлення відсутності реальності господарських операцій суду першої інстанції в цій частині безпідставною.

Крім того, позивачем до матеріалів справи долучені банківські виписки по розрахунках позивача з контрагентами за придбаний товар. Виписки скріплені печаткою установи ПАТ КБ «Євробанк» та завірені підписом уповноваженої особи банку, що свідчить про належне виконання взятих на себе зобов'язань сторонами договорів.

Також, в мотивувальній частині рішення судом першої інстанції як на одну із причин відмови у задоволенні позову міститься посилання на відсутність в матеріалах справи довіреності № 2 від 04.01.2013 року на отримання товару, на яку посилається позивач як на доказ підтвердження реальності господарських операцій.

Проте, колегія суддів з цього приводу зазначає, що відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99, довіреність, незалежно від строку її дії, залишається у постачальника при першому відпуску цінностей.

Виходячи з даної норми, колегія суддів приходить до висновку, що відсутність у позивача даної довіреності є не свідченням відсутності доказів отримання овочів та фруктів, а, навпаки, є наслідком отримання у контрагентів відповідного товару.

Надаючи правову оцінку правильності заповнення товаро-транспортних накладних, суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення (крім іншого, що взагалі не впливає на встановлення факту товарності господарських операцій, такого як відсутність прізвищ та ініціалів уповноважених осіб на відпуск та отримання вантажу) зазначив, що у товаро-транспортних накладних, виписаних контрагентами, у рядку пункт навантаження зазначено м.Київ, пункт розвантаження - м.Київ.

У судовому засіданні представник позивача пояснила, що згідно умов договорів перевезення товару здійснювалося покупцем, тобто позивачем, і в такому випадку у складенні товаро-транспортних накладних необхідності не було взагалі, оскільки передача товару здійснювалась без посередництва автоперевізників безпосередньо продавцем покупцю, а долучені до матеріалів справи ТТН складалися виключно для внутрішньої діяльності суб'єкта господарювання з метою збереження інформації щодо дат поставок, асортименту, кількості та вартості товару, а також встановлення контролю за матеріально відповідальним працівником.

З огляду на ці доводи, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що незаповнені пункти: пункт навантаження, пункт розвантаження не дають змоги простежити рух товару, оскільки за умовами договорів продавець повинен лише надати товар у розпорядження покупця в узгодженому місці без подальшої участі у будь-яких операціях з цим товаром. Даний вид відносин покупця і продавця відповідає принципу мінімальних зобов'язань продавця за умовами терміна EXW згідно Офіційних правил тлумачення міжнародних термінів Міжнародної торгівельної палати Інкотермс - 2010.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що для даного виду перевезення товаро-транспортна накладна не може бути первинним документом для доказування реальності господарських операцій.

Натомість, в судовому засіданні представник позивача наголосила на наявній в матеріалах справи довідці ДПІ в Святошинському районі міста Києва ДПС від 06.02.2013 року № 188/22-20/33998919 (а. с. 241-253 Дод. 1), якою податковим органом підтверджено реальність здійснення господарських відносин з ДП «Фуршет Центр», ЗАТ «Ікс 5 Рітейл Груп Україна», ТОВ «Золота Осінь» у вересні 2012 року, яким позивач періодично здійснював поставку товару.

Досліджуючи в якості доказу дану довідку, колегія суддів відзначила між іншим, що об'єктом перевірки були також відносини позивача з постачальником овочів і фруктів (що в перевіряємому періоді придбавалися і постачалися позивачем до вищезазначених суб'єктів господарювання) у вересні 2009 року: ТОВ «Айдар ЛТД». Згідно даної довідки податковим органом було встановлено, що у вересні 2012 року єдиним постачальником реалізованих ДП «Фуршет Центр», ЗАТ «Ікс 5 Рітейл Груп Україна», ТОВ «Золота Осінь» позивачем послуг було ТОВ «Айдар ЛТД» (з посиланням на договір № 15 від 01.02.2012 року, що наявний в матеріалах справи).

Після дослідження взаємовідносин ПП «Асторія-2005» з даним постачальником податковим органом було зазначено, що на момент звірки кредиторська заборгованість за отримані послуги за розрахунками з ТОВ «Айдар ЛТД» відсутня, операції по отриманню послуг та проведених розрахунків відображено ПП «Асторія-2005» в бухгалтерському обліку таким чином: Д-т 281, 644, К-т 631.

Незважаючи на наявність в матеріалах справи суперечностей у висновках податкового органу щодо правомірності/неправомірності формування позивачем податкового кредиту за вересень 2012 року по взаємовідносинам з ТОВ «Айдар ЛТД», суд першої інстанції належної оцінки обом висновкам не надав, що призвело до неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Натомість, колегія суддів зазначає, що визнання реальності здійснення господарських відносин з замовниками овочів та фруктів, зазначених у довідці, у вересні 2012 року є прямим доказом реальності господарських відносин між позивачем і ТОВ «Айдар ЛТД», оскільки в перевіряємий період даний контрагент був єдиним постачальником позивача.

Даний факт ставить під сумнів вцілому висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 19.06.2013 року № 436/22-509/33998919 за інші періоди.

Щодо відсутності у позивача відповідних посвідчень, сертифікатів відповідності (визнання), інших документів, виданих компетентними органами чи виробниками, що підтверджують відповідність товару вимогам діючих державних стандартів, технічним умовам, а також санітарним, ветеринарним, гігієнічним та іншим нормам, встановленим чинним законодавством України, колегія суддів зазначає наступне.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, сертифікати відповідності та інші документи видаються виробниками або продавцями товару.

Сертифікація продукції на території України здійснюється як в добровільному, так і в обов'язковому порядку. Чинний перелік визначених видів продукції, які підлягають обов'язковій процедурі сертифікації, затверджений Наказом Державного Комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики № 28 від 01.02.2005 року.

Даний перелік є вичерпним і не встановлює обов'язкової сертифікації на такі види товару, як овочі або фрукти.

Крім того, Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» від 23.12.1997 року № 771/97-ВР передбачає обов'язок пред'явлення продавцем сертифікату придатності як умову надання торгівельного місця на агропродовольчому ринку (ст. 35 Закону).

Вказаний сертифікат придатності видається державною лабораторією ветеринарно-санітарної експертизи безпосередньо на агропродовольчому ринку.

З огляду на те, що при проведенні перевірки відповідачем не встановлено фактів реалізації овочів та фруктів позивачем на агропродовольчих ринках, а реалізовані товари не є об'єктом обов'язкової сертифікації, позицію суду першої інстанції щодо обов'язковості наявності вказаних документів колегія суддів вважає безпідставною.

Крім того, колегія суддів зазначає, що торгівля овочами та фруктами повністю узгоджується з основними видами діяльності позивача та контрагентів.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012 року за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Таким чином, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мали право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку товару.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що позивач, як замовник послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дані податкової звітності контрагентів про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03). Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач доказів відсутності реальності господарських операцій до судів першої та апеляційної інстанцій не надав.

Враховуючи те, що апелянтом доведено відповідність своїх дій вимогам діючого законодавства на момент їх вчинення, а відповідачем не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

У відповідності до статті 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення не у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 100, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Асторія-2005" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Асторія-2005" до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0003582250 від 09.07.2013 року задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 вересня 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги приватного підприємства "Асторія-2005" задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0003582250 від 09.07.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь підприємства "Асторія-2005" (ЄДРПОУ 33998919) судовий збір у розмірі 3441 грн. 00 коп. (три тисячі чотириста сорок одна гривня 00 копійок).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Суддя Губська О. А.

Суддя Парінов А. Б.

(Повний текст постанови виготовлено 12.11.2013 року)

Головуючий суддя Беспалов О.О.

Судді: Парінов А.Б.

Губська О.А.